Палаючі хмари

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Струна порвалася. Вона негарно згорнулася по краях і видала короткий неприємний звук. Дін глянув на Каса. Потім на його руки, які злегка тремтіли. Потім у вічі. Вони були тривожно порожні. Діна почало нудити.

– Хмари… хма… ри.  – Кастіель сказав це тихо, не так, як треба.

Дін придивився до його обличчя. Знову. Воно було таке злякане. Всі риси на ньому про це кричали. Але очі були, як і раніше, порожніми.

– Вони палають Дін. Хмари. – звучало як шепіт.  Занадто гучний. Кас провів пальцями по п’яти струнах, що залишилися, не затискаючи акордів.

– Досить. Досить!  – гаркнув Дін, не в змозі слухати. Це було жахливо. Дуже страшно. І його продовжувало каламутити.

Дін підвівся з ліжка і вибіг за двері. У коридорі він притулився до стіни і повільно сів на підлогу. Його погляд упав на розбиту вазу.  Вони так і не потрудилися прибрати її, вимести уламки, підібрати троянди. Тепер її пелюстки валялися по всій білій кахлі, десь пронизані склом. Вони були як кров. І Діну здається, що вона продовжує текти прямо на нього. Він уривчасто зітхнув і опустив голову в долоні.

За стіною почувся схлип. Потім ще один. І одразу ж ще. Дін став на тремтячих ногах і зайшов у кімнату, в якій залишив Каса.  Інструмент був відкинутий убік, а Кас лежав на животі, потопаючи в подушках, і здригався.  Дін ліг поряд. Не зважаючи на свій стан, він не зможе залишити Каса одного.

Він обійняв Каса. Поклав голову поверх його і ніжно погладив плече.

– Вони палають… палають!  – Дін знає. Колись це була пісня. Просто пісня. Написана ним же.

Кастіель плакав. Він тремтів і комкав у руках подушку. Заривався в неї все сильніше, наче намагався втекти. Дін хотів триматись, але не зміг. Сльози скочувалися по його щоках, липкі та неприємні. Дін волів цього не помічати. Він не міг не помічати, однак, Кастіеля. Кас продовжував наспівувати цю безглузду пісню про небо, зовсім, здається, не тямлячи, а Дін спробував повернути його голову до себе.

Обличчя Каса було зовсім вже червоне і опухле від сліз.

– Я люблю тебе.  – лагідно промовив Дін. А потім вклав ці слова йому в губи.  – Люблю… – Дін поцілував його в скроню, ніжно провівши рукою по волоссю.

– Дін…

– Ти ж знаєш, що люблю.  – Наполягав Дін.

Він поцілував його в губи ще раз. Ті були солоними та мокрими.

– Я бачу це, я бачу вогонь.– казав Кас.

Дін поцілував його в шию. Він переплів із ним пальці. Вікна затремтіли. Люстра похитнулася.

Кастіель потягнувся за новим поцілунком. Він перестав плакати. Кас просто чекатиме. Хмари осиплються попелом, і всім здасться, що це був сніг. І тільки Дін та Кас знатимуть, що це не так.

Потім вони встануть із ліжка.  Вийдуть у коридор і приберуть вазу, що розбилася, з трояндами. Найбільший і гострий уламок Кастіель сховає собі. Потім віддасть його Діну. Дін розкладе Каса на столі. Він довго гладитиме і цілуватиме його спину, так довго, що вічність закінчиться хвилинними стрілками на годиннику. Дін візьме уламок і проведе їм контури на спині Каса. Кров швидко розквітне на шкірі червоними пелюстками. Дін зробить Касу нові крила.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.