Написано для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2021 за ключем “Забути парасольку”.
Лис знову поспішає. Пройшли століття з моменту, коли кохана вмерла. А він чекає. Раніше — могутній дух лісу. Зараз — простий працівник в потайбічному світі. Кохання спотворило його долю. А може зберегло? Він не знає. Багато думав про те, чому він чекає та чи готовий і далі боротися за невідоме майбутнє. Та кожного ранку прокидається з думкою, що він готовий. Готовий і далі вбивати порушників границь між світом людським та його світом. Лі Йон став жалюгідним, потворним, він зрадив свою владу на коротке відчуття любові. Нехай. Нехай і далі чекає. І нехай одного ранку він забуде свою парасолю, хай зустрінуться серця, поховані в глибинах тіл. Хай згадає. Хай покохає знову. Нехай впаде до долу та помолиться несправжньому Богу. Бо кохання врятує. Кохання і вб’є.
Додати до улюблених