Одного разу у таверні

FavoriteLoadingДодати до улюблених

” Заспокойся, дихай. Прийди вже нарешті в себе, Венті! ” — єдині думки, які змогли з’явитися в п’яній голові барда, що аж дивно.
Здається, він прийшов у таверну, зовсім не заради того, щоб притискати до себе товариша по чарці. Його лице так близько, настільки, що Венті чув кожен хмільний подих Сяо на своїх губах. Здається, зовсім не вживаючи раніше, Якса перепив і зовсім не розуміє, що тут коїться.

Бард відкидає голову, хоча, цього зовсім не варто було робити, бо кількість вина в крові, могла з легкістю відправити його в непритомність після таких різких рухів. Його дратує нестерпне мовчання, але врешті-решт, він сам винний, бо зробив перший крок. Келих за келихом, час йшов, а стан обох хлопців погіршувався. Завжди мовчазний Сяо, зовсім не властиво для себе, почав голосно говорити, розповідав якісь історії та жалівся на свої обов’язки наставника секретаря Місячного моря. Якщо зовсім чесно, то бард не сильно пам’ятав, про що там теревенив його друг, зараз ситуація просто не дозволяє думати за щось інше, окрім того, що Сяо нічого не розуміє і навіть не намагається розуміти.

Як це почалося? Як і інші звичайні п’янки Анемо Архонта. Червоне вино, таверна Ділюка, багацько відвідувачів, запах хмілю, традиційна музика і … палкі поцілунки. Тобто, останнього пункту зовсім не мало бути, але так сталось, що саме тут, саме зараз, він буде виконаний. І провокатор тут тільки сам Венті. Вперше Сяо був такий емоційний, здається, що де-не-де, можна було помітити жестикуляцію. Тут і зародився початок цієї цікавої історії. Алкоголь зробив своє, розповідаючи щось, однією рукою Сяо вливав в себе вино, а палець іншої руки крутився в повітрі. Можливо, якщо довго за ним спостерігати, то в будь-якого п’янчуги запаморочеться голова. Але, як справжній професіонал, Венті вже давно випив більше і не розумів ні слова з того, що Якса намагається донести. Та й не думаю, що зрозумів би, якщо б навіть намагався, бо язик хлопця відверто заплітався.
І тут, Венті досягнув того самого стану, коли розсмішити могло буть що. Ось так і сидів собі Анемо Архонт та в голос сміявся з, на його думку, смішного пальця Сяо. А потім й взагалі схопив його та просто тримав в долоні, осяйно посміхаючись. Хлопець замовк та довго дивився на рум’яного від спеки Венті. Так-так, здається, його щічки з кожною секундою ставали все рум’янішими.

Але Сяо більше не смів говорити так емоційно, як раніше. Та що тут, він взагалі замовк, зовсім слова не промовив! Вигляд у нього, весь такий засмучений, а янтарні очі дивились кудись під стіл, але тільки не на друга. Нарешті дурень замовк, коли відчув, що рука Сяо повністю розслабилась і опустилась на стіл. Все ще тримаючи палець, Венті розплющив очі та заспокоївся.
— Щось не так? Сяо-о-о-о, ну давай ще по келиху, ну будь ласка-а-а!, — тяжко промовив бард.
— Відпусти, — доволі холодно відповів Сяо та потягнув пацель на себе.
Але Венті вся ця ситуація смішила. Дуже дивно, що бард був п’яний як хлющ, але настільки сильно тримав той бідолашний пацень.
— Що з тобою, га? То ж нормально спілкувались…
Здається, що ефект веселощів змінився на смуток. Тому, п’яний Сяо відчув себе винним за те, що взагалі проявив емоції і стільки багато балакав. Йому здавалося, що взагалі не потрібно було сюди йти, а й далі просто виконувати свою роботу — захищати Лі Юе від потвор. Якщо б хтось дізнався, що Сяо пив та багато балакав, то абсолютно б не повірив у це.
— Хе-хе, злишся через те, що я настільки п’яний? Тобі потрібно звикнути, бо я так майже завжди, хі, — Венті плюхнувся обличамм на стіл. По залу пронісся тяжкий стукіт і брови Сяо нахмурились. Вільною рукою, він тицьнув в голову Архонта. Здається, що ще трохи і він засне.
— Я не серджусь на тебе, я серджусь на себе, — закінчивши речення, Якса начебто гикнув.
Голова Венті повільно піднялася. Перед очима двоїлося, він намагався чітко дивитись на друга, але, на жаль, у нього це не виходило.
Пролунав налиганий стогін і Венті підстрибнув так різко, що Сяо злякався. Він абияк, встав рівно, хоча одною рукою все ще тримася за край столу, щоб не впасти і не зганьбитись перед Сяо ще більше. Венті зажмурився і сфокусував погляд на приголомшеного друга.
— Кхм-кхм, пробач, — він гикнув. — Я справді не хотів, щоб тобі було некомфортно. Тут шумно, багато п’янчуг і смердить випивкою. Ти саме так думаєш?

Венті став серйозним і розвернувся до сходинок, махаючи рукою, натякаючи, що хоче вивести звідси Сяо.
Якса стиснув зуби та нахмурив брови. Перед очима нестерпно пливло, як і у Венті, а ноги були ватяними. Та що там ноги, усе тіло його не слухалось.
— Та стій же ти! — протягнув слова Сяо та встав, штовхнувши стільчик бедром. — Нічого я не думаю, йди сюди…
Адепт ступив декілька тяжких кроків та шарпнув “юнака” за плече, тягнучи на себе.
— М-м-м? — Венті різко розвернувся і його мозок знову втратив контроль. Якщо б рух був ще різкіший, то його б точно знудило. Він був близько. Напівзаплющені очі ледве-ледве бачили лице Сяо, найбільше виділялись яскраві очі, які при першій зустрічі, Венті зрівняв з кольором пива, звісно ж у себе в думках.
І тут, Архонт зробив те, що тверезим собі б ніколи не дозволив. Він сонячно посміхнувся, повністю розслабився та кинувся в обійми Сяо, попутно кажучи голосне “пробач” на всю таверну. Хто ж міг знати, що Адепт в цей момент, ледве тримався на ногах. Звісно ж, він не очікував такого дивного жесту і тут же, обоє боляче плюхнулись на скрипучу підлогу.

Можливо, Чарльз вже давно побіг би до них, почувши звук, але він був дуже зайнятий концертом на першому поверсі. А ще, сьогодні п’ятниця, тому, він дозволив собі випити. До речі, чому ж на другому поверсі таверни нікого не було? А все тому, що Сяо зовсім не подобався шум та люди з цього міста, які при кожній можливості вирячувались на нього та починали обговорювати зовнішній вигляд. Тому, Венті великодушно повів його сюди, бо відвідувачів зверху не було, всім занадто подобався виступ на якому, до речі, сам Венті мав виступати з новою баладою. Але зводити Сяо випити легендарного мондштадського вина — це важливіше.

Венті лежав на Сяо та щиро сміявся, притискаючись до грудей, бо шия зовсім не тримала голову.
— Сяо, ха-ха-ха, я не можу встати, я так перепив, здається, зранку я точно помру.
Адепт точно вдарився головою, але спиртне зменшило біль, тому, зараз він відчував тільки легкий дзвін у вухах. Хлопець почував себе ще гірше, ніж Венті. Думки про щось адекватне його вже взагалі давно покинули. Ясно тільки одне — завтра він буде жалкувати про кожне своє слово та дію. Він склав на спині Архонта руки та притиснув його ще більше.
— Не вставай.
Венті сприйняв це як жарт і розсміявся ще більше. Хоча, все ж, його трошки здивувало те, що Сяо більше притягнув його до себе.
Через декілька секунд, він звалився на бік та прикрив повіки.
— Я зараз відключуся, прошу тебе, підніми мене або поклич Чарльза, будь ласка, хе-хе.

Сяо також ледве зміг повернутись, все ще тримаючи Венті однією рукою. Він зміг трішки піднятися та сісти, а й загалом підняти Архонта, опускаючи його голову на себе.
— Здається, ти загубив свій берет… — Адепт посміхнувся, заплющив очі та акуратно торкнувся волосся Венті. Але через рукавичку, ніяких відчуттів не було, Яксу це дуже дратувало. Та, на жаль, сил, щоб зняти її не вистачить. Він нахмурився, гострі ікла з’явилися на волю, таке враження, що хлопець заричить як якась тваринка. Венті посопів Сяо в одяг, а потім підняв тяжку голову та пройшовся поглядом по підборіддю і тим самим іклам. Таємниче “хі-хі” донеслось до Сяо і тут, він відчув як тендітна рука Архонта охопила його лице, а великий палець торкнувся гострого зуба. Подушечка пальця надавила на найгострішу його частину і Венті захіхікав ще більше. Сяо не смів промовити ні слова, тільки й дивився на лице друга, здається у нього закотились очі, а зіниці тремтіли, як і той клятий палець, що тепер кружляв по всім зубам Сяо.
— Хм, твої зуби такі гострі… здається, я бачу такі вперше. Можна я подивлюсь на нижні, привідкрий рот, ну будь ласка!
Сяо намагався зрозуміти чи це комплімент, але думати — це останнє, що в нього виходило зараз робити, тому він покірно привідкрив рот і тепер Венті пройшовся пальцем по всій нижній щелепі. Дійшовши до останнього зуба, він занадто явно торкався мокрої щоки, що трохи бентежило Сяо. Його тіло, зовсім його не слухалось і язик ненароком торкнувся пальця в роті. Від несподіванки, Венті здригнувся, а по всій його руці пройшлись мурашки.

Від швидкого дихання у Сяо пересохло в роті, здається його руки, що лежали на спині Венті, затремтіли і він мимоволі стиснув білу сорочку барда. А той в свою чергу здивувався, єхидно посміхаючись.
— Мені здалося? — Венті безцеремонно, тепер не соромлячись, проштовхнув два пальця в рот Сяо, виробляючи з його язиком щось дивне. Він обертав пальці навколо нього, натискав на нього зверху, а потім й взагалі розмазував слину по потрісканим губам.
Бард повільно забрав свої мокрі пальці, але Сяо так і не прикрив рот, бо аж занадто тяжко дихав і занадто сильно стискав сорочку Венті.
З першого поверху чоловіки та жінки підспівували все голосніше, хтось закричав: ” Чарльз, друже! Наливай усім по кухлю, сьогодні за мій рахунок! ” Натовп зчинив шум, радісні крики, напевне, було чути на дворі.
Після паузи, бард посміхнувся і промовив:
— Пробач.
В голові Сяо навіть не вкладалося, як можна було бути настільки легковажним. Як можна з посмішкою вибачатися за ТАКЕ? Він зітхнув і відпустив сорочку Венті. Його рука потягнулась до губ Архонта. Він з разу п’ятого зміг попасти пальцем йому між зубів. Насправді, Венті був доволі здивований таким жестом. Прямо зараз, він тримав між зубами тканину рукавичок Якси.
— Стягуй, — хотів, як можна грубіше сказати Сяо, але не вийшло, тому він просто промямлив це.
Венті зі всієї сили потягнув рукавичку на себе. Хоч не зразу, але він стягнув рукавицю і неначе пес тримав її в зубах, а потім виплюнув на підлогу.
— Дякую…
Уже оголеною рукою, Сяо якось зняв і другу. Долоні в старих шрамах від бою, були спітнілі. Що уж тут, обоє хлопців були спітнілі всюди, бо в таверні стояла спека.
Якса витер руки об штани і міцно обійняв Венті, опираючись спиною на стіну позаду себе. В свою чергу, Венті розслаблено припав до грудей Сяо. Він заплющив очі та не довго думаючи, поцілував його у місце, де знаходиться серце. Тоненької майки ніби й не було, Сяо занадто яскраво відчув цей поцілунок.
— Хі-хі, коли останній раз твоє серце настільки швидко билося?
— Коли я ледве не помер в бою, — дуже тихо відповів Адепт.
Венті тільки міцніше обійняв його. Така близкість бентежила обох. Море подихів, запаморочення, можливо навіть збудження. Запах вина навколо все ще дурманив, а минулі порції алкоголю все ніяк не хотіли покидати організм. Цікаво, скільки вони протримаються, бо їм явно стає тільки гірше.

Венті припіднявся та потягнувся руками до щок Сяо. Він трішки грубо стискав їх, щоб не впасти каменем донизу.
Тяжкі подихи обох, приховувала музика. Сяо та Венті теж могли б слухати мондштадтські пісеньки, якщо б не перевищена доза та ця дивна ситуація. Від Адепта пахне червоним ігристим вином та квітами цинсин. А може, п’яному Венті здалося і нічим, крім перегару він не пахнув. Тримтячі губи торкаються вже дуже сухих губ Сяо. Ніякої реакції не було, значить він не проти.

Насправді, Архонт вчинив як справжній дурень. Ним керували власні, занадто сильні бажання. Він одразу схопив Сяо за потилицю, потягнув на себе, жадібно залазячи язиком до його рота. Дві Анемо душі зімкнулися в поцілунку. Тобто, одна душа — точно знала, що робить, а інша — ніколи не займалась таким і намагалась імпровізувати.
Більш сп’янілий Сяо навіть не помітив, як протяжно застогнав, коли шорсткий язик барда робив те, що він раніше вважав огидним. Так, Венті вже давно виявляє до нього інтерес, але до всього цього, були тільки легкі поцілунки, найчастіше взагалі в щоку чи лоб.
Венті, почувши чарівні звуки, що видав партнер й сам не витримав, також застогнав, втискаючи Сяо в стіну.
Архонт додав легкі покусування, посмоктування нижніх губ. Адепт танув, скочувався по стіні, мізки відключалися остаточно.
Зрештою, обоє ледве не задихнулися. Бард відсторонився та почав кашляти. Він витер рукавом сорочки мокрі губи та подивився на Сяо. Здається, той знепритомнів.
— Який же я недоумок, — вголос промовив Венті і плюхнувся поряд з Сяо.

” Вибач, Чарльз, але ми тут поспимо трошки. Надіюсь, нас знайдуть зранку. В ім’я всіх Богів, тільки б це був не Ділюк… ”

Підлога вже не здавалась такого твердою, тому поспати на ній декілька годин — це не гріх. Рука Архонта накрила руку Адепта. Він погянув на нечітне лице Сяо. На жаль, роздивитися його, Венті не зміг, бо зір повністю відмовив. Ох, як же йому соромко. Все точно мало бути не так! Якщо на ранок Адепт буде злий та не захоче з ним говорити, то поет не буде проти, бо заслужив на це. А мораль цієї історії така: потрібно зав’язати з випивкою на деякий час і обов’язково вибачитися перед Сяо завтра. І тільки тихе “пробач” змішалося з місцевим шумом…

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

2 Коментарі на “Одного разу у таверні