одного разу на полюванні

FavoriteLoadingДодати до улюблених

– І якщо хоч волосина з його голови впаде, я тобі ноги повідриваю.

Це були перші слова, які Цзян Чен сказав Вей Усяну перед полюванням. І було б добре виконати таке прохання.

 

***

 

Почався той день доволі спокійно, якщо не брати до уваги термінове прохання простих жителів якнайшвидше розібратися зі злими духами. Звичайно, Вей Усянь міг просто взяти Лань Ванцзі і впоратися ще до обіду, але Другий Нефрит був по горло зайнятий якимись важливими справами клану, так що замість нього Вей Ін вирішив захопити кількох адептів і піти самотужки.

Справа почалась якраз пообідді, коли Вей Ін дозволив собі вилізти з ліжка та вийти у світ білий. Днина тоді стояла що треба: і сонце світило, і небо було чистим і ясним, та і самовдоволеного обличчя Лань Чиженя не було поблизу. Не день, а казка.

Вей Ін розслаблено зробив кілька кіл навколо Хмарних Глибин та і осів біля кроленят. Не те, щоб вони його дуже любили — звірята, насправді, тікали, як тільки бачили його — але приходити сюди стало за звичку.

І все так і було б, якби перед ним не з’явилось кілька темних фігур, які тільки те і робили, що м’ялися поряд і мовчали, немов чекаючи на відповідну реакцію.

– Сичжуй, що таке?

Тільки і запитав Вей Усянь.

Хлопець посміхнувся та присів поряд, поки інші фігури все залишилися стояти поряд. Хоч сам Вей Ін і оком не повів би, якби вони просто впали поряд, виховання клану Лань давали про себе знати. Сам же Сичжуй почувався занадто по-домашньому у колі чоловіка, тож і не звертав на це уваги. Від Старійшини Ілін він теж багато чого перейняв.

– У одному поселені завелися нічні потвори, і Старійшина Лань наказав вам піти з нами задля безпеки, — з погано прихованим захопленням сказав Лань Цзиньі, тримаючи у руках меча.

Вей Ін трохи оперся на дерево, зацікавлено припідняв брову і замислився. Що такого мало статися, що сам Лань Цижень дозволив Вей Усяню супроводжувати адептів на полювання?

– Задля чиєї безпеки?

– Щоб ви не блукали Хмарними Глибинами без нагляду, — тихо зізнався Лань Сичжуй, немов це може образити.

Немов такого не можна було очікувати. Ну звичайно, старий Лань не міг дозволити, щоб Вей Усянь сам ходив його територіями і турбував такі священні порядок і спокій. Не те, щоб він одразу б пустився у всі тяжкі та почав знищувати все навкруги як мала дитина, але таку можливість втекти від злого погляду Лань Чиженя пропускати не можна.

Тому так, саме Вей Ін захопив малих на полювання, саме так.

– Тоді я, мабуть, візьму вас на полювання, — при підйомі сказав Усянь і проігнорував те, як інші підкотили очі. Немов це було щось нове: у його присутності таке відбувається регулярно, варто йому тільки рота відкрити.

– Тільки, — тихо почав Сичжуй, але не поспішав вставати, — з нами ще Цзінь Лін має піти.

Вей Ін трохи похмурився. Ні, він абсолютно не проти взяти свого племінника на полювання, ба більше, він і сам радий проводити більше часу з ним, але що такого мало статися ще й з Цзян Ченом, щоб він добровільно дозволив йому відправитися із самим Старійшиною Ілін? Їх усіх тут нічна потвора покусала?

– О, наша паняночка вирішила приєднатися.

Тільки і сказав він, повільно відправившись готуватися до відправлення. Почухав кролику за вухом і ліниво поволочив ноги далі. Ще ж треба до Ванцзі зайти. І затриматися у Ванцзі теж треба. І взагалі йому Ванцзі треба, але не при дітях буде сказано.

– Думаєш, полювання буде важким? — через кілька хвилин запитав Оуян Чзичжень.

– Якщо Старійшина Лань так легко відпустив наставника Вея з нами, то не думаю, — Лань Сичжуй піднявся із землі, попестив кролика і послідкував за друзями.

– Ну хоча б з Вей Усянем нудно не буде.

З Вей Усянем перестало бути нудно ще в самих Хмарних Глибинах. Вони ще навіть не підійшли до виходу, як почули не дуже тихі сварливі слова. Сумніви всі відпали: Цзян Чен з’явився з Цзінь Ліном.

Якщо Лань Чижень почує це, то у нього будуть всі права знов покарати Вей Іна, а він так це не спустить з рук. Звичайно, главу іншого клану він так покарати не зможе, але ось такого недолугого чоловіка Лань Ванцзі — із радісною посмішкою на обличчі. Адепти швидко підбігли до чоловіків, і на хвилину зависли від побаченої картини.

Посеред галявини стояли обидва чоловіки і не тихо сперечалися, поки розгублений Цзінь Лін топтався десь позаду. Як тільки він побачив друзів, то від гріха подалі підбіг до них і заховався за спинами. Так, аби ніхто того не побачив, звичайно.

Червонолиций, Цзян Чен ледве стримувався, аби не вдарити брата Блискавкою. Вей Ін із самовдоволеною посмішкою не відставав від обурення брата і автоматично схопився на кінчик флейти.

Цзян Ваньін трохи заспокоївся і кинув погляд на брата.

– Все не можеш розлучитися з нею?

– Ти ж її зберіг для мене.

– Треба було кинути разом з тобою.

Лань Сичжуй напружився. Якщо сварка зайшла б надто далеко, то на полювання вони так і не пішли б. А беручи до уваги всі слова, кинуті у сварці, то до бійки було вже не далеко. Вей Усянь хмурив брови.

Раптово, на якомусь точно неприємному слові, останній застигнув і з наростаючим страхом подивився за спину брату. І з криком розвернув того, міцно схопився за чужі плечі і почав мілко трястися.

Сам Цзян Чен не встигнув і слова сказати проти, як побачив Фею, яка так спокійно бігла до них. Вей Ін скрикнув ще голосніше.

– Цзінь Лін! — неочікувано, але Цзян Ваньін і слова не сказав братові, який так по-дитячому ховався за спиною, але суворо подивився на племінника, — чого Фея тут робить?

Хлопець проковтнув слину і ніяково кинув погляд на всеохоплюючий страх у очах його другого дядька.

– На полювання взяв, — тільки і відповів.

Собака, помітивши Вей Усяня, гучно гаркнула, від чого той, витягнувши руку брата, заховався за нею, ледве не стрибаючи йому на спину. Він ще не настільки опустився.

– Цзінь Лін! Прибери Фею! — Лань Сичжуй вийшов трохи вперед і почав кликати собаку. Та відбігла від Вей Усяня тільки після того, як її покликав сам господар.

Вей Ін не спішив вийти із-за брата, так і залишаючись ховатися за його спиною. Всі ігнорували цю ситуацію.

– Так, треба було викинути цю флейту, — наостанок сказав Цзян Ваньін, забрав Фею і пішов геть з Хмарних Глибин.

Вей Ін розслаблено видихнув, підібрав залишки мужності та перекривляв останню фразу брата. Через кілька хвилин всі так само почали всій шлях.

– Так з чого все цього разу почалось? — запитав Лань Цзиньі.

– Щось щодо мого волосся, здається, — з сумом через собаку пробубнів Цзінь Лін.

 

***

 

Цзінь Лін почав шкодувати, що взагалі пішов на полювання майже одразу. І проблема полягала не у сварці його родичів напередодні, не в Цзян Чені, який так підло забрав Фею, а у Вей Усяні, як не дивно. І в Лань Сичжуї теж.

Цзінь Лін абсолютно точно не ревнував, і йому абсолютно точно не було заздрісно, що Вій Ін саме з Сичжуєм йшов трохи попереду і весело балакав вже половину дороги.

Так, можливо він сам все своє життя ненавидів Вей Іна за вбивства батьків, які він не скоював, можливо, він і намагався його вбити, коли дізнався справжню особистість, приховану під маскою Мо Сюаньюа, але є велике «але». Він все одно змінив свою думку, майже помирив його з Цзян Ченом, що на початку здавалося абсолютно неможливим.

«Зробити неможливе», як любив казати сам Цзян Ваньін.

Так, можливо, Лань Сичжуй і був названим сином Вей Усяня, заради якого він так само зробив себе ворогом номер один для усіх заклинателів, можливо, вони і мали спільне минуле, але все ще є те «але». Цзінь Лін все ще був його племінником, сином його сестри, ім’я для якого обрав сам Вей Ін. Так, ім’я жахливе, але все таки.

Так що так, можливо, Цзінь Лін трохи ревнував. Зовсім трохи.

Коли він винирнув зі своїх думок, поряд з ним тихо перемовлялись Лань Цзиньі та Оуян Чзичжень; двоє інших йшли попереду, тому А-Лін мовчки підбіг до них якраз тоді, коли Вей Ін тріпав іншого по волоссю. Щось неприємне стиснулось у грудях.

– А-Юань, А-Юань, як ти так можеш мене підставляти? Тобі ж тоді було всього п’ять! — Вей Ін відкрито сміється, трохи відхиляючись тілом назад.

А Цзінь Ліна він ніколи А-Ліном не називав.

Сичжуй тільки знизує плечима і хитро посміхається. Поки вони тут, посеред лісу наодинці з Вей Усянем, йому не треба дотримуватися всіх нескінчених правил Лань, адже сам Вей Ін ніколи їх не дотримувався, тож не може вимагати того ж.

– Я не міг брехати Лань Чжаню.

– Тобі смішно, а він мені висказав щодо моїх батьківських навичок, — не те, щоб Вей Ін був дуже проти того, у що перетекло його покарання тої ночі, але так легко здавати позиції він не планував.

– Не думаю, що він багато висказав, — вставив свою репліку Цзінь Лін, і отримав незрозумілий погляд від Сичжуй. Немов він боявся і слова сказати проти свого так званого батька.

Тим не менш, сам Вей Усянь з фрази засміявся ще сильніше і, поклавши руку на плече племіннику, підштовхнув його йти швидше. Хлопець вже збирався за звичкою скинути руку, але чоловік з усмішкою нахилився, аби щось розповісти, і якимсь шостим відчуттям промайнула думка, що сам Вей Усянь так само боїться, що малий скине руку.

– Представити не можеш, яким балакучим може бути Лань Цжань.

Цзінь Лін тільки фиркнув. Ну звичайно, Другий Лань і розмовляти.

– Яким? Сказати чотири слова замість трьох? — Вей Ін тільки легко штовхає того у бік, але не відходить назад до Сичжуя.

– Ех ти, Жулань, просто треба вміти слухати!

І поки його дядько розповідав про те, як можна розрізнити емоції Ванцзі, Сичжуй через слово вставляв своє, і настрій Цзінь Ліна впав ще більше.

Він ще доведе, що має право називатися племінником самого Старійшини Ілін!

 

***

 

Насправді, Вей Ін мав здогадатися, що щось піде не так, ще з самого початку, коли Цзінь Лін так цілеспрямовано намагався влізти у розмову з ним.

Але він не здогадався.

Найперша перешкода на їхньому шляху сталася ще у господі, де не знайшлося вина. Звичайно, Вей Усянь не став би пити, поки під його наглядом була ціла купа дітей, але можна ж було взяти з собою додому. Все одно у Хмарних Глибинах не було ніякого алкоголю.

Проте якщо ця проблема і не була проблемою зовсім, на думку всіх адептів, то потім справи пішли тільки гірше.

Як виявилося, замість одної нічної потвори, яка вийшла блукати вдень, вилізло ціле гніздо цих монстрів, які і тероризували всіх жителів у цій місцевості. І потвор було багато.

Його Золоте Ядро не було повністю сформоване і розвинуте, тож навіть з усім бажанням, сам Старійшина Ілін так і не зміг би битися на мечах на рівних з іншими заклинателями. І це засмучувало. Звичайно, у той момент він і не думав про сум, а різав монстрів як усі, але задньою думкою все ще не відкладав можливість використати свою стару флейту, яку так обіцяв не брати до руки Лань Чжаню. Але ситуації можуть бути різними.

Поки все обходилось без пошкоджень, тільки Лань Цзиньі трохи порізав руку. Коли одна потвора ледь не вкусила Вей Іна за бік, Сичжуй вдало кинув свого меча точнісінько в серце, чи що там було, і істота замертво впала. Вей Ін із посмішкою потріпав того по голові, коли видалась на те нагода:

– Одразу видно, що я тебе виховав.

Юань трохи зашарівся, а Цзінь Лін майже вибухнув від злості.

Мабуть, саме тоді йому і спала ця ідея на думку.

Цих істот стало більше. Набагато більше.

– Якби Вень Нін був тут, — тільки і сказав Сичжуй тоді, а Вей Ін замислився.

Рука сама торкнулась флейти, і Вей Усянь, оцінивши їхні шанси на перемогу у три відсотка, мовчки приклав інструмент до губ. Чорна, темна сила одразу ж оточила його з усіх боків, не даючи можливості видихнути. Оуян Чзичжень, якого за секунду до цього ледь не пошматувала потвора, насилу видихнув. Голос в голові казав зупинитися, не повторювати історію минулого життя, але Лань Цзиньі ледве встигав відбиватися, тож чоловік тільки заграв мелодію активніше.

Десь на фоні почувся розгублений вигук Юаня.

З кожною нотою Вей Ін відчував, як ця енергія пробиралась глибше у тіло, осідала там і отруювала аж саме серце. Адепти відклали мечі і зачаровано дивились, як всі потвори нападали одне на одного і вбивали, оминаючи самих хлопців.

Здається, після цього треба буде влаштувати неабиякий відпочинок. Бажано з Лань Чжанем під боком.

В роті відчувся слабкий присмак крові.

І саме тоді це і сталося.

Коли вже останні тварюки, ледве живі, добивали одна одну, Цзінь Лін, який до цього тихо стояв неподалік і зачаровано дивився на свого дядьку, різко здійняв меча і наніс удар по одній істоті. Та, відірвавшись від тіла іншої, голосно скрикнула, виплеснувши щось у обличчя хлопця, і почала різко находити на А-Ліна, який очевидно не передбачив такий варіант. Вей Усянь, котрий до цього майже закінчив і опустив флейту, гучно покликав племінника і заграв з новою силою.

Присмак крові став більше відчутним.

Він грав і грав, поки чорні сили окутували все тіло, голову, серце, нутрощі, і від цього почало трохи нудити. Адепти затамували подих.

Коли остання тварюка впала на землю замертво, Вей Ін опустив флейту і сперся на неї, сплюнувши кров. Це тіло була набагато слабше за його минуле, тому використовувати інструмент не виходило як раніше.

Сичжуй, викрикнувши слабке «Вей Ін», розгублено підбіг до чоловіка і підхопив під руку. Той ледве посміхнувся і заховав флейту на місце.

Секундою пізніше Цзінь Лін, який ніяково стояв на місці, притискаючи меча до грудей, звалився на землю без слів. Вей Усяню здалося, що він перестав дихати.

Майже підлетівши до хлопця, він різко впав на коліна і почав огляд усього тіла на ушкодження. Очі, голова, руки, долоні, живіт, ноги.

І ось майже в самому кінці, коли чоловік від безвиході, що племінник так і не приходить в себе, вирішив оглянути голе тіло на наявність прихованих пошкоджень, його почало нудити ще більше.

Як і минулого разу, ноги вище коліна були майже чорні від невідомого прокльону; хтось із жахом видихнув.

– Вей Ін, — Сичжуй потягнув його на рукав і навіть не помітив, як називає того цим ім’ям, — Вей Ін, він же не помре, правда?

Вей Усяню хотілося закричати від дурості хлопця та власної недалекозорості. Як він міг таке допустити?

Із зачарованою надією, він кинув талісман і всіма силами намагався хоч трохи приборкати цей прокльон, але він не піддавався, опирався, і Усянь розумів, що його сили, ослабленої чорною магією, вже недостатньо. Треба було більше, більше за всіх адептів разом узятих.

– Треба перенести його у господу.

 

***

 

Вей Ін із збитим диханням дивився на тіло племінника, на те, як чорна ковдра прокльону пробиралася все вище, і розумів лише одне: у нього не було виходу.

Всіх хлопців він відправив вниз, аби вони не бачили і не чули нічого з цього. Були вони білі як смерть; всю дорогу Лань Цзиньі зі важкістю дихав, поки Оуян Чзичжень перебирав в пальцях якусь паличку і різко обертався на будь-яку ознаку життя А-Ліна. За маскою спокою Юаня було видно, що той знаходився на межі від того, щоб розридатися, і від цього виду серце чоловіка боліло ще більше.

Незважаючи на те, що вони вже викликали Цзян Чена, він мав ще приблизно годину, коли брат з’явиться на порозі кімнати і звинуватить у всіх гріхах. Немов Усянь не звинувачував себе за це.

Варіант все ще залишився один. Такий самий, як і минулого разу: забрати прокльон на себе, а там вже думати над вирішенням.

Десять годин. Можливо, дванадцять. Після цього Цзінь Лін назавжди покине їх усіх.

Одразу перед очима з’явився Лань Чжань з його ледве помітною посмішкою та лагідним поглядом. Він чекав на Усяня шістнадцять років, довгих шістнадцять років оплакував його і чекав. Давав час, піклувався, а потім взяв і вийшов заміж.

Вей Ін не міг так вчинити і померти ще раз. Його разу Ванцзі міг не витримати. Цього разу Вей Іна тримав не тільки Ванцзі; Юань, Вень Нін, Цзян Чен, Оуян Чзичжень, Лань Січень і Цзінь Лін.

На рівні з тим, як він не хотів вмирати цього разу, перед очами з’явилося мертве тіло племінника, сина його любої сестри, і перед очами все проплило. Ніхто не став би звинувачувати його у смерті хлопця, але після цього Вей Усянь не зміг би дивитися в очі ні Сичжую, Лань Чжаню, Цзян Чену і собі, особливо собі. Він не зміг би і секундою згадати сестру, адже не вберіг Жуланя, її єдиного сина.

Пробач, Лань Чжань, — тільки і прошепотів чоловік перед тим, як повторити дію, зроблену якийсь час назад.

Майже одразу все тіло пробирало болем, і він відчув, як ноги аж до стегон покривалися чорним прокльоном, і навіть сидіти стало важче.

Сплюнув кров на підлогу. Почило нудити від зарази на тілі, чорної сили в серці і власне слабкого тіла.

Ноги Цзінь Ліна стали чистими-чистими, як і були до цього, він чого Вей Ін відчув, що може дихати.

У нього самого залишилося набагато менше часу. Годин дев’ять, не більше.

Оглянувши племінника на інші пошкодження, Вей Усянь вирішив розбудити того. Часу на відпочинок вже не було; оскільки самого прокльону не було, то і необхідності ось так лежати посеред білого дня також. Через кілька хвилин хлопець відкрив очі, прижмурився від денного світла і завмер на обличчі дядьки. Він здавався втомленим і засмученим.

Майже одразу той розпахнув одяг та перевірив своє тіло на ушкодження так само, як це зробив сам Усянь. Чисто. Він перевів погляд на чоловіка поряд, і став ніяковим, засоромленим.

– Я не вмираю?

Надія і облегшення плавали у його очах, і за це можна було забрати прокльон ще раз.

Цзінь Лін не помирав, але помирав сам Вей Ін.

– Ну от чого тобі не сиділося на місці?

Не те, щоб відповідь могла щось дійсно змінити, але не міг же хлопець з нічого ось так дурно вчинити.

Тим не менш, він мовчав, але щоки трохи зашарілися.

– Просто.

– Не можна просто ось так чинити. Ти ж міг померти.

«А тепер помираю я»

– А чого ти так хвалив того Сичжуя? — із злістю випалив Цзінь Лін і майже підірвався на ліжку, — я взагалі-то твій племінник, а ти…

Вей Іну хотілося заплакати.

Спочатку той його вбити хотів, потім вмерти за увагу. Хто цих дітей розбере?

Вей Ін глухо засміявся.

– А-Лін, ти мій племінник, я це пам’ятаю.

– Але Сичжуя ти любиш більше!

Хотілося вдаритися головою. Бажано в стіну.

– Знаєш, — почав чоловік і присів з хлопцем поряд, біль пройшлась всім тілом, — можливо, тобі не варто копіювати поведінку твого недолугого дядьки. А то ще ноги почнеш ламати всім.

Цзінь Лін ледве засміявся. Напруження поступово зникало, і Вей Усянь порадів би, що його стосунки з племінником вийшли на новий рівень, але біль у всьому тілі так і не давав розслабитися.

Іронічно отримати змогу стати ближче до свого родича і померти майже одразу після цього.

Двері різко відкрились, і з нестриманим криком у кімнату влетіли інші хлопці. Лань Цзиньі з Оуяном Чзичжень майже одразу з’явились поряд з другом і з широкими посмішками розпитували про самопочуття. Сичжуй, як найбільш серйозна частина їхнього колективу, тільки довго подивився на фальшиву усмішку тата і розвернувся до всіх інших.

Вей Усяню здалося, що йому зазирнули у саму душу і голову.

– Як вам вдалося й це? — Оуян Чзичжень зачаровано підняв очі, немов сподівався на якусь відверту промову.

Та не встиг чоловік і слова сказати, як двері відкрились знов, впускаючи у кімнату розгніваного Цзян Чена. Ледь впорюючись з диханням, стояв він червоний на вході, готовий почати сварку з братом. Блискавка почала наливатися фіолетовим у свого руці, але сам чоловік і слова не сказав. А потім він побачив притомного і доволі здорового племінника.

– Жартувати видумали?

Хлопці напружились від такої заяви, поки А-Лін демонстративно показував чисті ноги дяді.

– Вей Усянь мене вилікував.

Цзян Ваньін замислився. Це було видно за його серйозним обличчям, що він обмірковував, складав всі пазли до одного. Адепти напевне передали, що Цзінь Ліна було заражено невідомим навіть самому Усяню прокльоном, і ніхто й гадки не мав, як його лікувати. А тут він, пролетівши таку відстань, знаходить хлопця цілим і здоровим.

Вей Ін, намагаючись розслаблено усміхнутися, відчув сильний присмак крові у роті, від чого почало нудити. Але брат дивився занадто уважно, немов щось у голові прояснилося від виду і пазли зійшлися. Ні, не може такого бути.

– Як ти це зробив?

Питав так, немов вже і відповідь не надто важлива була. Немов він вже завчасно знав, що прозвучить і не прозвучить наступним.

– Цзян Чен, Цзян Чен, — піднявся і підняв другий палець дороги, наче сварив дитину, — я ж Старійшина Ілін, у мене свої секрети.

Цзян Ваньін недовірливо фиркнув, уважно зазирнув у чужі очі, наче читаючи брата як відкриту книгу. Той усміхнувся, широко-широко і легко поклав руку на плече Цзінь Ліна, який тільки встиг встати, аби захистити дядьку. На диво всіх присутніх, хлопець так і не скинув руку, а лише скопіював усмішку Вей Іна і зробив з ним кілька кроків. Цзян Чен тільки підкотив очі.

– Оскільки мої неперевершені учні впоралися з потворами, пропоную повертатися у Хмарні Глибини.

– Ми ж полетимо? — з дивною ноткою запитав Юань, і Вей Ін відчув неприємний спазм внизу живота. Це міг бути страх розкриття таємниці, якби прокльон не пробирався ближче до серця з кожним рухом. Ні, летіти він зараз абсолютно не у формі.

– Після такого стресу ми зобов’язані потішити себе гарною прогулянкою.

Він на мить оперся на плече племінника для опори, від чого посмішка того трохи сповзла. Так, немов всі почали здогадуватися у фальшивості його сміху.

Ваньін буркнув щось нечітко, що віддалено було схоже на «йолоп». Всі інші адепти з меншим ентузіазмом почали виходити з кімнати, ховаючи мечі. Вей Іну майже стало соромно, але біль пронизував все тіло, а запах крові не стихав ні на мить.

Проте Цзінь Лін йшов поряд із гордою усмішкою, що саме йому Вей Усянь розповідав цікаву історію, як він запер Цзян Чена в кімнаті, тому чоловік з болем розумів, що зробив би так само і вдруге.

– Ну і павич, — тихо прошепотів Лань Цзиньі, але збоку почулося шикання Сичжуя.

Почалась весела дорога додому.

 

***

 

Можливо, Вей Ін трохи себе переоцінив. Можливо, це абсолютно точно і абсолютно не трохи.

Коли до Хмарних Глибин залишалося навіть менше години, він відчув, що сили повністю покинули його тіло. Ноги відмовлялися йти рівно, а біль, здавалося, дійшов до самих стегон. А якщо він стане імпотентом? Він не переживе це точно, не перенесе ночі без гарячого тіла зверху і безсоромного шепоту біля шиї. Присмак крові став більш відчутним, і зрештою йому довелося виплюнути її на землю.

Сталося це якраз в той момент, коли А-Лін голосно засміявся з жарту про Лань Чиженя, і навіть серйозний Цзян Чен дозволив на мить відчути себе тим самим хлопчаком, коли вона вперше прийшли до Хмарних Глибин на навчання.

Всі застигли. Племінник з панікою в очах доторкнувся до плеча, але Вей Ін слабко відштовхнувся. Хтозна, що може статися.

– Наставнику Вей, — невпевнено сказав Сичжуй і швидко підійшов до нього; голос був тихим і тремтячим, — з вами все добре?

Вей Усянь ще раз сплюнув кров і ледь впорався з поривом нудоти.

– Це тіло не витримує гру на флейті так, як минуле, — посміхнувся, показуючи кроваві зуби.

Цзян Чен критично оглянув брата, помічаючи очевидні ознаки брехні, але промовчав.

А потім наступної секунди Вей Ін впав без свідомості.

Сичжуй з Цзян Ліном в унісон закричали і опинилися біля блідого тіла миттю, забуваючи про певні сварки до цього. Яка різниця, кому Усянь приділяє більше часу, якщо він без свідомості лежав посеред дороги?

Юань поплескав того по щокам, немов намагаючись розбудити.

– Вей Ін, Вей Ін, прокинься, будь ласка, — майже благав малий, обережно витираючи краплю крові рукавом свого білого одягу. Яка різниця зараз?

Цзян Чен, немов знав більше за всіх, забув про всі сварки з братом, спустився на колені перед ним і із завмиранням серця оглядав кожний сантиметр шкіри, як то робив сам Вей Ін якийсь час назад. Серце боляче билося в грудях, але Ваньін вперто продовжував мацати всі ділянки тіла, на що Усянь обов’язково викинув би безсоромний жарт. Але він не викинув, бо лежав без свідомості, а Цзян Чен не мав жодної ідеї, як допомогти.

– Вей Ін, — в нікуди звернувся Юань, сподіваючись, що його почують, а потім повернувся до Ваньін, — не могла ж флейта так забрати сили?

Чоловік тільки похитав головою, не в силах і слова сказати. Ком в горлі так глибоко застряг, що від одного слова він міг по-дитячому заплакати від того, що вдруге не зможе врятувати брата. Так і не сказати, що він не ненавидить його, що він хоче бачити його в Пристані Лотоса хоча б колись.

Але тіло було чистим, незважаючи на кілька порізів, але вони не могли бути причиною такого стану брата. Було щось, що він так випускає з виду, що мало бути причиною до цього. Він оглянув Сичжуя, який трусився як листок, Лань Цзиньі, котрий з жахом дивився на наставника, Оуяна Чзичженя, який все намагався знайти поранення, і нарешті на Цзінь Ліна, котрий все тримав флейту у руках і ледве стримував сльози.

Цзінь Лін…

Неочікувано Цзян Чен різко підняв нижній одяг брата, сподіваючись побачити там чисту шкіру з кількома порізами від битви. Він сподівався, молив, прикривши очі, але, коли ноги показались перед його поглядом, чоловік нестримно видихнув.

– Вей Ін…

Його ноги, худі від нерозвиненості Мо Сюаньюа, були повністю чорні, і навіть на вигляд було боляче від того, як Вей Усянь взагалі стільки часу зміг пройти. Боляче, що він, його брат, не помітив, що приховувалось за його усмішкою і сміхом.

– Він …, — не договорив Цзінь Лін, опускаючись на одне коліно, — це він … він через мене, так?

Всі мовчали. Юань, не вірячи власним очам, кинув кілька талісманів, немов це могло допомогти, немов це не спробував сам Цзян Чен спочатку.

– Вей Ін, агов, Вей Ін, ти мене чуєш? — Сичжуй безнадійно тріпав того по плечу, намагаючись привести того до тями, очі наповнювалися сльозами, поки той шепотів дурні слова. Дивитися на чорноту ніг всі не спішили.

Безвихідь повністю заполонила голову Цзян Чена, адже навіть передавання сили, як то робив Лань Чжань раніше, не давала результатів. Брат все так само лежав без свідомості, поки він намагався зробити все можливе для спасіння. Коли, не якщо, а коли цей поганець прийде до тями, Ваньін особисто вб’є того за такий стрес і кілька сивих волосин на голові.

Коли він подивився на бліде обличчя, то помітив, як очі почали потроху відкриватися, зовсім непомітно, але Сичжуй майже одразу впав ще ближче до нього, шепочучи якісь дурниці. Так, наче не він вважався найбільш стриманим з адептів.

– Вей Ін, Вей Ін, ти як, ти нормально, як ти себе почуваєш? — сходу затараторив хлопець, поки Цзян Чен не поклав руку на його плече.

Усянь ледве відкрив очі, коли побачив обличчя, повні тривоги. Здається, він перелякав усіх.

Горло було настільки сухим, що навіть розмовляти було боляче. Присмак крові трохи послабшав; на ноги він не зміг би вже піднятися.

– Є пити?

Цзінь Лін миттю дістав власну пляшку води, яку не давав нікому, і притулив до губ, щоб чоловік міг хоч трохи попити.

– Е-е-е, це що, вода? — хлопець розгублено подивився на руки, — мені б винця після такого стресу.

Племінник зі злістю та якимсь полегшенням видихнув та знов притулив горло пляшки до Усяня.

– Пий що дають, гляди, який нахаба.

Той усміхнувся.

– А-Лін, я ж казав, що не треба копіювати свого дядьку.

– Я тебе чую, — тільки і промовив Цзян Чен, немов то не він до цього ледве не плакав від безвиході.

– Дуже добре. А то було б недобре…

Він не договорює, адже майже в той час десь поряд з’являється Лань Чжань, і на обличчі Вей Усяня застигає вираз щастя та страху одночасно. Ваньін так само подивився на нього, помічаючи, що замість серйозного і беземоційного виразу, чоловік був дійсно схвильованим. Якби він придивився ще ближче, то зміг би помітити нотки паніки у його обличчі.

Але їх помічає сам Вей Ін, від чого усмішка сповзає з обличчя.

– Хангуан-цзюнь! — навіть не підвівся Сичжуй, тримаючи руку біля плеча Усяня, а лише подивився з полегшенням, — як добре, що ви з’явились так вчасно!

Ванцзі тримав погляд виключно на своєму чоловіку, який в цей час у всіх деталях розповідав, як він не винен у тому, що сталося, і що він взагалі прекрасно себе почував.

– Лань Чжань, я прекрасно себе почуваю, — виплюнув кров.

– Угу.

– Я майже себе вилікував!

– Угу.

– Хоча, можливо, подряпина на руці болить. Поцілуєш?

– Угу.

– Лань Чжань! Не будь таким жорстоким!

– Угу.

– Я тільки трохи зіграв. Чесно!

– Угу.

– Минулого разу обійшлось же!

– Вей Ін, — зовсім тихо сказав Ванцзі, беручи Усяня на руки, щоб швидше віднести до Хмарних Глибин, — замовкни.

І до того, як він встигнув хоч щось сказати у відповідь, то різко замовкає, злісно дивлячись на свого чоловіка. Той і слова не сказав на таке різке мовчання з боку ноші на його руках.

І тільки після того, як сам Лань Ванцзі забрав Вей Іна на лікування, всі адепти разом видихнули з полегшенням.

Перед тим, як взлетіти у небо, його гукає Цзян Чен. Той мав доволі зляканий вигляд, і він, без жодного сумніву тільки сказав:

– Вилікуй його, будь ласка.

Вей Усянь розтікається у посмішці.

– Звичайно, Цзян Чен.

 

***

 

Прокинувся Вей Ін від ніжного доторку до щоки. Ліниво відкрив очі, бажаючи продовжити контакт, наткнувся на одночасно злий та радісний погляд свого чоловіка. Лань Чжань, прибравши ганчірку у бочку з водою, змінив свій погляд на холодний, хоча навіть за ним Вей Усянь міг побачити нотки страху і радости.

На мить доторкнувся до ноги, аби побачити, що вона знов чиста-чиста, без єдиної ознаки минулого прокльону. Він посміхнувся; так щасливо і щиро, що навіть на холодному обличчі прорвалось розслабленість. Але не надовго.

– Що ти так дивишся? — коли відповіді не пролунало, Усянь підкочує очі та сідає рівно на ліжку, — Цзінь Лін вирішив привернути мою увагу. Я не мав іншого виходу.

Ванцзі мовчав, його налобна пов’язка трохи з’їхала на бік, і Усянь легко повернув її на місце, провівши рукою по волоссю, від чого чоловік трохи прикрив очі. Але мовчав.

– Лань Чжань, ти знаєш, мені так пощастило, що саме ти мій чоловік, — тільки кінчики вух трохи зашарілися.

Але не встигає Вей Ін і слова більше сказати про те, як він насправді любить Ванцзі, і що це була надзвичайна ситуація, як сам чоловік нагнувся низько-низько, майже доторкаючись чужих губ своїми.

– Ти не приходив до тями два дні.

Усянь помітив прихований біль за цими словами, тому, замість виправдань, тільки прошепотів тихе «я спробую так не робити» перед тим, як ніжно притиснути обличчя ближче до себе. Він не зможе сидіти спокійно та уникати таких ситуацій, але він завжди може спробувати. Не заради себе, заради Лань Чжаня, щоб більше не бачити цього болю у його очах. Він і так чекав шістнадцять років. Вей Ін не може дозволити більше.

Двері відкрились занадто різко, аби перервати поцілунок, але Сичжуя та А-Ліна це мало хвилювало. Як тільки вони побачили, що Усянь більше, ніж у нормі, то нестримно підбігли, падаючи поряд з ліжком. Хлопці все питали, питали, розповідали, вибачалися, сміялися, і Вей Ін подумав, що з такою сім’єю йому вже не доведеться страждати на самотинні.

Коли Цзян Чен майже спокійно зайшов, що Цзінь Лін тактовно замовчав той факт, що дядько ледь волосся не рвав на собі, коли брат не прокидався більше дванадцяти годин. Але Вей Усянь все одно помітив посмішку полегшення при його виді.

– Поки не буду тобі ноги відривати.

Полювання пройшло відносно спокійно та продуктивно, якщо ви запитаєте Вей Усяня. Зрештою, обіцянку він виконав таки!

 


так, я писала це замість підготовки до екзамену, бо я дуже відповідальна студентка.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: