Одна цигарка на двох

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Осінь.

Тепло літа ще не пішло, але листя вже де-не-де набувало жовто-багряного відтінку.

Світанки ставали все холоднішими, та холоднішими і сонячні дні все частіше, і частіше змінювались похмурими та дощовими.

Навчальний рік розпочався, і на превеликий жаль, а можливо і радість всі студенти та школярі пішли в свої навчальні заклади. Насправді після того як ти виростаєш в 90% випадків ти сумуєш за простими, та безтурботними часами коли навіть школа не завжди тебе хвилювала, і все про що ти мрієш це вирости.

Вову не можна було оприділити ні до категорії тих хто хотів вирости, ні до категорії тих хто не хотів рости.Він завжди усвідомлював що дальше-важче. Але і шкільне життя не було легким для нього.

Він з багатої сім’ї, з високими вимогами до своєї дитини.І тому не по власній волі цього року він поступив у Гарвардську  університет права.

Хоч і хлопець не вирішив до чого лежить його душа, та вибору у нього не було.

Його заселили в Гарвардський гуртожиток.

Насчастя сусіда в нього не було, чому на счастя? Все просто, він ніколи не мав близьких друзів, та й навіть кількістю знайомих Вова не міг похвалитись, соціальність це точно не було його особливістює. Майже весь його вільний час займало навчання,тому  для друзів не залишалось ні сил ні бажання.

Можливо в університеті було важче ніж в школі для багатьох, але не для Володі. Тут була свобода, свобода від постійного контролю батьків, свобода вчинків, свобода витрати власного часу.Він нарешті міг не вчитись весь день, навіть коли все вивчив. Та не буває плюсів без мінусів, відсутність друзів та комунікації з одногрупниками давала знати пр себе. В той час коли інші заводили нові знайомства,відносини, сміялись,гуляли,розмовляли, жили та відчували всі переваги студенсткого життя. Він лиш прогулювався час від часу по місті, парку, площах і бігав курити на перервах, але так щоб ніхто не побачив і не доніс декану.

Пройшло вже більше місяця. Все було стабільно. Володя все також вчився по вечорах поки за стінами було чутно стогін дівчат, але йому було це не цікаво. Йому вже майже 20 а він ще ні разу не був у відносинах з дівчиною, але його це не хвилювало.

Дощі витіснювали сонячні дні все частіше, та частіше. А 50% листя яке вже змінило свої барви якщо не опало то вже збиралося зовсім скоро поринути до долу Землі, і перегнивати всю зиму. Одного буденного дощового дня на перерві між Іспанською та Психологією Вова повільно та розважливо йшов у своє улюблене місце щоб викурити ще оду цигарку «Marlboro» та випустити пар. По дорозі, він, щоб хоч якось себе зайняти  роздивлявся вже знайомі йому орнаменти стін, декорації та статуї що були старше будь якого студента, це все викликало мурашки від власної красоти на блідій шкірі студента.

Але сьогоднішній день все ж таки відрізняється від інших.Дійшовши до місця призначення він застиг від побаченого. Там стояв високий юнак років 20, з темно русим волоссям та стривоженим  від появи хлопця обличчям, який вже тримаючи цигарку в роті підніс запальничку до неї. Але як тільки він побачив Володимера заразу ж викінув докази куріння, наче б надіявся що ніхто цього не бачив.

Їхній зоровий контакт тривав чи то одну секунду, чи то вічність, ніхто не знає. Але тишу перервав тихий, спокійний голос темно-русого хлопця

-Емманюель Макрон.

-Що?-Не усвідомивши всю суть ситуації видавив з себе Зеленський.

-Емманюель Макрон- моє ім’я. Можу поцікавитись ваше?

-Ах.. мм. Володимир Зеленський.

Досі не второпавши що зараз робиться але не відриваючи очей від темно-синіх зіниць Емманюеля.

В свою ж чергу Юнак протягнув руку Вові, в знак знайомства і той хоч з затримкою але відповів міцним рукопожаттям.

-Так.. і що ви тут забули Володимер? Мені здається ми десь бачились, чи я правий?-обмірюючи з ніг до голови своїм поглядом, наче оцінюючи нового знайомого протягнув Макрон.

-Я..я. -Холпець не міг зібратись з духом.Але зробивши глибокий вдих та видих таки відповів-Я з факультету права…

Не всиг закінчити своє речення Зеленський як Макрон перебив його своєю лайкою.

-Que diable, était-ce vraiment le dernier (Якого біса, невже то була остадня).

обшукуючи власні кишені лаявся на французькій він.

-Перепрошую, щось сталось? Я не розумію французьку.-Невпевнено задав риторичне питання юнак, але внятної відповіді так і не почув.

-N’interfère pas avec mes pieds! (Не мішайся         під ногами!)

Вигукнув він, підняв розмокшу в калюжі цигарку та поцарапану запальничку і відштовхнувши нового знайомого, пішов вдаль довгих та пустих коридорів.

Залишивши Володю який дивився йому в даль і чув лиш стукіт від кроків вичищених до блиску,класичних чоловічих туфлів.Юнак залишився на одинці з сотнями не зв’язних думок, які наче мухи заповнювали його голову..

До куривши, Вова без інтузіазму попрямував на пари. Сьогоднішній інцендент вибив його з колії, в голові продовжував вертітись образ Еммануеля, його глибокі наче Байкал очі, різкий запах дорогого чоловічого парфума в перемішку з запахом диму від цигарок, брудно-зелена кофта акуратно заправлена в темно-сині джинси які оголювали елегантні щиколотки хлопця. І поверх трохи велика коричнювата  куртка яка тільки підкреслювала худорляву статуру Еммануеля.

-Еммануель Макрон.. —В думці повторював і повторював собі Зеленський. Він сидів на парі але водночас літав десь в своїх думках, йому ніяк не вдавалось з концентруватись на предметі. Педагог щось розказував, писав на дожці, час від часу питав студентів, дискутував на різні теми які відносились до пари.

-Еммануель Макрон, назвіть основні ознки особистості. Дзвінким,для вже не молодого чоловіка ,голосом звернувся викладач.

І майже в ту ж секунду юнак піднявся, й почав відповідати спокійним голосом на англіській з легким французьким акцентом.

В той ж момент коли ім’я нового знайомого прозвучало з уст викладача, як по всьому тілу в Вови пробігли мурашки а думки,нарешті, сконцентрувались на чомусь приземленому, на ньому… Він і сам не розумів звідки така гама емоцій, що зацікавило його в людині, з якою він бачився від сили дві хвилини,можливо він десь в глибині душі думав  що нарешті заведе друга.

Але чесно..  треба було думати реалістично, після того як той буквально накричав на нього в першу ж хвилину знайомства, надії й  на банальну дружбу не було.

Пари закінчились в 15:30, і студенти розійшлися хто куди. Хтось в гуртожиток, хтось в кафе,хтось у парк чи на площу. А хтось як от Володя в бібліотеку.

Йому потрібно було підготуватись до екзамена з конституційного права.

В бібліотеці було тихо:запах старих книжок,  недавно завареної кави та дерева-тісно асоціювались з цим місцем.

Гарвардські бібліотеки могли похвалитись різноманіттям літератури на всеможливі теми і щоб легше було шукати все було поділено на секції. Зеленський знав куди йому потрібно він вже не вперше тут, саме тому він повільним,тихим кроком направився до потрібного йому розділу. Але дійшовши до потрібної секції, вже в третє за день кров в його жилах застигла а пульсі наче б то зупинився на певний час. Там стояв його новий знайомий-Еммануель..

І знову темно-карі очі зустрілися з глибоким очима Макрона. І знову тишу перервав француз.

-Ох, та ви шпигуєте за мною?-На цей раз з теплою усмішкою запитав він.

-Ні, нівякому разі, я прийшов за книгою.-Спішучи, начебто виправдовуючись почав Вова

-Ахах, заспокійтесь це просто жарти. Спокійно положивши руку на плече Вови, та томливо тягнучи слова, начебто насолоджуючись контролем ситуації промовляв Еммануель.

Українець не знав як реагувати, як вести діалог, як комунікувати з такою людиною він остаточно втратив контроль над думками, та ситуацією.

Це точно не було те що він міг прочитати в книжках, за зубрити, чи передбачити.

Тишина між ними ставала все більш незручною, тому потрібно було щось робити.

-По яку книгу ви сюди прийшли?-Запитав Макрон, ніби це його цікавило.

Набравши повні легені повітря, й заспокоївшись, тихим хрииплим голосом відповів Володимер:

-«Конституційне право зарубіжних країн»В.Шапоов. Ммм, а ви що тут шукайте?

-Думаю нам потрібно перейти на ви, ми вже не перший раз говоримо.-І знову з теплою усмішкою вимовляв кожне слово Еммануель. Здавалось що він власною харизмою та теплотою може причарувати кожну дівчину світу, що навіть сама мовчазна людина не встоїть перед ним і почне активно з ним вести діалог, і що навіть чоловіки почнуть танути від нього, от настільки він був привабливим власною поведінкою та манерою мовлення.

-Так.. думаю так.-Все також невпевнено продовжував Вова.

-Хоча -Пауза-Перший раз ми толком і не поговорили..

Після цієї фразина його лиці вже не було такої розгубленості, а наоборот очі стали ясніші, брови на які спадала прядка кучерявого темного волосся нахмурились, а  бліднуваті покусані губи стали серйозніше.

Здавалось що він тримав обіду на Еммануеля, хоча це було зовсі не так.

-Ох, мені дуже соромно mon chéri! Розумієте, це була моя остадня цигарка, сьогодні я більше не куплю.—Дивлячись просто в душу говорив він.

І в повітрі знову зависла тиша, та на цей раз перший заговорив Вова

-Ви так і не відповіли з якою метою прийшли в це місце.— Ігноруючи прохання Макрона про звертаннянавіть, не відводячи погляду від полиці з книгами,наче шепотом  запитав хлопець.

-Я прибув сюди без конкретної цілі mon chéri, мій розум наче вмовляв мене прийти сюди. Насправді я вже хотів піти, але тут появились ви.-Підійшовши ближче до українця який манив його до себе своєю.. він сам не знав чим він манив.Чи то духами запах яких він ніколи не чув:чорний шоколад з нотками кориці та ароматної Львівської кави, чи то срібна сережка в лівому вусі, він ще не зустрічав ні одного чоловіка з такою прикрасою, чи то одяг: біла сорочка з незвичайним кружевним коміром що була заправлена у чорні класичні  штани що не дотягували до щиколотки,та черевики:чорні матові  на відносно масивній підошві.

Йому здавалось що він був похожий на принца з морських романів, який неодмінно буде щасливий з своєю дамою серця, або ж того хто пише такі романиМакрон знав з таких письменників лиш Андерсона, (який як йому здається був ще тим романтиком).

Так поки Вова шукав свою книгу, Еммануель сперся на поличку та роздивлявся кожну емоцію, кожен погляд, кожен рух тонкими та довгими пальцями з акуратним манікюром. Які так і водили по книжках вишукуючи потрібну. Це було одне з тих явищ на які можна було дивитись вічно, як на вогонь чи воду.

Та не пройшло ще двох хвилин як Володимеру вдалось віднайти потрібну книжку, він мовчки взяв її і по крокував до бібліотекарші, наче знаючи що Еммануель сам піде за ним, і так і сталось. Після вони мовчки вийшли в коридор, і українець пішов у невідомому напрямку, а за ним і француз.Після декількох хвилин мовчання, Макрон таки рішився задати питання.

-Куди ж ви мене ведете?

Торкнувшись плеча Володі, тим самим зупинивши його, та розвернувши його на 90`.

-Я йду курити, а ви я так розумію зі мною.

Абсолютно спокійно відповів Зеленський.

Дійшовши до місця призначення, він дістав останню цигарку та запальничку. Обернувся до Еманнуеля й протягнув йому її, але той від несподіванки навіть не зміг і поворухнулися.Українець не зміг нічого придумати як підпалити її, зробити тягу та вставити сигарету в рот Макрона.

Це було настільки необдумане рішення, що й сам хлопець не очікував від себе такого.

Нарешті коли француз оговтався, він зробив затяжку й  акуратно взявши в руку, знову передав цигарку Вові, вони мовчки викурили оду сигарету на двох, попрощались та розійшлись. Кожен з цілою палітрою нових емоцій, які вони поки не в змозі були пояснити ні один одному ні самому собі .Але обидва точно знали що між ними є явно якиїсь особливий зв’язок.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Коментарі на “Одна цигарка на двох