Сліпа верба дуже схожа на звичайну, але зростом зовсім маленька, вище двух метрів просто не росте. Гілки у верби тонесенькі, дрібне листя до мерехтіння в очах пухнасте. Її головна особливість – квіти, вони як поліпи квітнуть просто на листі. Яскраво-малиновий колір і кислотно-жовтий пилок приваблюють рої малесеньких мух так само сильно як і дурманячий запах. Ще однією особливістю сліпої верби, є її коріння. Місцеві називають їх “вельвами”. Існує легенда, наче ці верби посадив сам повелитель мух – Вельзевул. Вельви сліпо ростуть вниз, вони ростуть поки дерево живе, через них вербу і прозвали “сліпою”.
Другому володарю пекла наскучила їжа його світу, а підніматися щоразу до живих він не мав жодного бажання. Вельзевул вирішив посадити у світі людей дерево, корені якого потягнуться вниз – прямо у пекло. На цих самих коренях будуть незвичайні плоди, вони будуть живими у світі мертвих. Вельзевул викрав у смерті дівчину, поселив на пагорбі оточеному сліпими вербами, і довірив їй доглядати за ними. Вона жила ні у чому не потребуючи, а вся робота полягала в тому, щоб відганяти людей від верб. День за днем дівчина раділа, що проживе хоч трохи більше ніж їй відводилось. Минули роки, дерев ставало все більше, лише стежки до села і ставу не були порослі паростками. Травнева ніч пропахла ядовитим запахом сліпої верби, а спокійне і розмірене дзижчання мух присипляло. Дівчина міцно спала.
Настав ранок, проте вона так і не прокинулась. Вельзевул був злим, невже посланці смерті посміли забрати його іграшку? Він відправив підданих перевірити що ж з нею, але повернувшись демони відповіли, що дівка спить. Спить непробудним сном, бо нема в неї вже душі. Вельзевул пішов до Коциту. Кажуть, що під кригою тієї річки тече сам час, і той, хто зможе розтопити її, хоть на хвилину, зможе побачити все що було і буде. Герцог пекла зачерпнув у долоні найгарячішого вогню Всесвіту і приклав його до найхолоднішої води, до її зеркальної гладі.
Крига піддалася і в воді, що тече під нею Вельзевул побачив одну із тих малесеньких мух. Комаха повністю замурзалась у яскравому пилку і летіла відпочити, вона залетіла у будинок дівчини коли та вже спала. Жучок не зміг утриматись і забажав м’якої плоті господарки помешкання, підлетів до голови і непомітно сковзнув у вухо. Пилок отруїв дівчину і вона заснула занадто міцно, а муха почала поїдати її з середини. Герцог роздратовано стукнув по воді та й пішов собі, бо звинуватити нікого, хіба себе самого, душу ж його муха з’їла.
Минали дні, а комаха продовжувала хазяйнувати в тілі що розкладалося. На запах мертвої плоті злетілися інші мухи які одна за одною пробиралися в мертве тіло.
У селі заметушились, хлопець, що кохав ту дівчину не витримав і пішов перевірити, що трапилось. Він пішов до пагорба, сліпі верби нависали над стежкою, важко було пройти крізь ядовиту зелень всипану малиновими квітами. Мухи так і лізли до рота, в вуха, ніс, очі, хлопець закривав їх руками, притискав края капелюха, намагався рухатись швидко і різко, але все ж отримав декілька болючих укусів. Минувши стіну з комах і дерев ідти стало простіше. Один лиш раз постукав у двері, як вони самі відчинилися. Хлопець несміливо пройшов у дім, трохи покликав, нічого не почувши у відповідь пішов до спальні, де і знайшов дівчину. Вона тихо лежала у своєму ліжку, лише схудла дуже, що аж щоки впали. Гість не відчув запаху гнилої плоті через дурманячий аромат верби, він нахилився над обличчям коханої і хотів крадькома її поцілувати, але помітив, що на губах сидить та проклята дрібна муха. Хлопець провів пальцем по місцю, де сиділа комаха, та від цього легкого дотику рот відкрився і з нього вилетів справжній рій. Комахи лізли просто зі шкіри дівчини, прогризаючи у ній дірки. Від нещасної не лишилось нічого крім чистеньких кісточок, як і від хлопця, що вдихнув пилок тікаючи з пагорба. Тепер просто на стежці, що веде до села, лежать його кістки. С кожним днем сліпа верба розростається усе більше, а пилок та мухи не лишають нікого в живих.