Обіцянка

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Мене розбудив дивний шум й мерехтіння, що ковзало по напівприкритим повікам. Почувся важкий металевий дзвін. Відлуння відкритої вуличної калитки змусило мене підскочити й остаточно прокинутися.

Вони повернулися!

Підхопивши з вішалки плащ, вибігла на холодний ґанок в домашніх капцях. Те, що я побачила, змусило моє серце мало не зупинитися. Моїх напарників було двоє, а не троє. Вид, м’яко кажучи вони мали жахливий. Окуляри Джорджа тріснули, з порваної місцями куртки виглядала синтепонова підкладка, обличчя вимазане багном. Голлі ледве трималася на ногах, усе її спорядження було втрачене. Волосся прилипло до лоба, а на черевиках відлетіли підбори. Кинулася до них. У обох з минулого разу значно посивіли скроні, під втомленими очима набрякли синці.

Провівши товаришів додому, я допомогла їм зняти брудний одяг. Приготувала заспокійливого чаю з печивом. Вони полегшено зітхнули впавши на канапу. У зазвичай врівноваженої Монро тремтіли руки, тому чай розливався і стікав цівками по зовнішнім стінкам чашки. Кабінс мовчки хрумтів залишками крекерів.

На декілька годин обоє заснули, я ж тим часом навідалася до пральні, віднесла залишки спорядження в підвал, перевірила наявність ліквідованих Джерел. Займалася чим небудь аби відволіктися від моторошних думок. Найбільше турбувала відсутність Локвуда поміж моїх напарників, але як показує практика довгої сумісної співпраці , він народився в сорочці, й ніякі халепи йому не страшні.

Через деякий час з вітальні донеслися голоси. Виснажені , надірвані й повні напруги. Вони належали моїм товаришам, що прийшли до тями. Я вислизнула з кухні, мене гукали.

— Люсі, – тихо покликала Голлі. — Потрібно з’їздити до лікарні, Ентоні зазнав серйозних пошкоджень на завданні, його одразу госпіталізували як тільки ми змогли додзвонитися в швидку. Будь ласка, сходи провідай його. Обіцяю, зі мною і Джорджем все буде гаразд до твого повернення.

— Говори за себе, Голлі, якщо Фло дізнається у що ми вскочили, дасть на горіхи усім без вийнятку. Хоча, їй доведеться трохи почекати поки на Локвуді загояться попередні синці. — Кабінс зняв окуляри, протер вцілівше скельце краєм светру.

— Все настільки кепсько?- Я переминала в руках рушник.

—Кепсько? Люсі, ми в непристойно глибокій вигрібній ямі з проблем і халеп…втім як завжди. Провал місії тільки верхівка айсбергу. Завтра усі пройдисвіти-журналюги в своїх статтях перемиють нам кісточки. Можна ставити хрест на репутації агенції…знову.

— Джордже, заради Бога досить обсмоктувати цю тему знову. Зараз це не головне, ми мало там не вмерли! – Монро м’яко схопилася пальцями за скроні.

— Чому ви не поїхали разом з Локвудом, вам теж повинні були надати медичну допомогу.

— А хто б тоді сказав тобі, що його забрали ? Ми розраховували повідомити одразу як прибудемо до агенції, але відключилася від перевтоми. Тим більше, нас вже оглянули в лікарні. Нічого серйозного не виявили.

— Найбільше постраждала наша фінансова ситуація і професійна самоповага.

— Кабінсе, ти нестерпний. – Голлі відкинулася в кріслі прикривши очі. Вона збиралася трохи подрімати.

Я піднялася до своєї кімнати переодягнутися. За вікном знову шуміла злива. Серце неспокійно билося в грудях, кожен удар глухо пульсував у вухах. Вийшовши з агенції , одразу зловила таксі до лікарні.

Медичних корпус був величезним. Повз мене хутко бігали працівники в білих халатах, метушилися, розмахуючи в руках історіями пацієнтів. Тут панував ідеальний порядок і стерильність.

За стійкою реєстрації сиділа ошатна жінка, яка дала мені бахіли. Її особливо не цікавили мої слова, тому дізнавшись куди мені потрібно, вона гукнула одного з лікарів провести мене до палати.

Молодий чоловік в окулярах вів мене по довгому коридору. Його звали Луіс, він був аспірантом медичного університету, що проходив стажування в центральній Лондонській лікарні. Поки ми говорили, я озиралася навкруги. Стіни, стеля, підлога – усе було білим. Луіс повертав то направо, то наліво й в якусь мить стало здаватися, що він водить мене колами. Аж ось нарешті, ми зупинилися біля нумерованих дверей.

— Панно Карлайл, хворий в важкому стані, тому у вас є не більше 10 хвилин на побачення.

Я зітхнула, бо слово «побачення» навіювало мені зовсім інші думки.

— Добре, а як мені потім знайти вихід?

— Я почекаю на вас тут і проведу назад.

Знову зітхнула й відчинила двері. Всередині палати стіни вже були зеленими. Кімната зберігала суворий стиль тамтешніх лікарень: вузьке дерев’яне ліжко біля стіни, поряд залізний стілець для відвідувачів, цупкий колючий плед на тумбі і крапельниця. Місце було зовсім не затишним.

Тепер зрозуміло, чому Голлі і Джордж відмовилися від госпіталізації.

На постілі лежав Локвуд, вкритий тонкою ковдрою. Його виразне обличчя прикрашали гематоми і синці. Зімкнуті віки хлопця затріпотіли, коли я підійшла ближче й сіла на стілець. Моя долоня обережно лягла на край ліжка, провела по поверхні простирадла. Ентоні рівномірно дихав, оточений різними трубками, що кріпилися до його тіла.

— Привіт Люсі, – почувся тихий шепіт.

— Привіт, як себе почуваєш? – Підсунувшись ближче, запитала я. У мене не було сил на нього сердитись, бо я усю ніч хвилювалася.

— На диво добре, – Локвуд підвів вгору забинтовану руку у схвальному жесті. — Буде трохи складно тримати в руках рапіру деякий час. Як твоє плече? – Він явно переводив тему. Зроблю вигляд, що не помітила.

— Все гаразд, до весілля заживе.

– Ну не знаю, що це за магічне «до весілля»? Як би це справді працювало, усі б люди зі зламаними руками і ногами одружувалися на другий день після накладання гіпсу.

Хлопець хитро примружився.

– Навіть у такому стані в тебе є сили кепкувати з мене, – я закотила очі, – що каже лікар?

– Каже, мені потрібно вести богемний спосіб життя. Багато спати, їсти вдосталь і займатися малорухливими справами: читати книжки чи грати в шахи. Взагалі здійснювати в перші тижні якомога менше рухів.

– Добре, що ти під щасливою зіркою народився. Як так можна було вляпатись!

От тепер я все ж сердилась. Була така зла, що будь ми на завданні, то моєї злоби вистачило б аби підживити десятьох полтергестів!

– Та пусте, на Різдво усі разом танцювати вже будемо, присягаюся тобі.

Локвуд криво мені посміхнувся. Його погляд сяяв рішучістю виконати обіцяне.

Я не могла протистояти цим понурим очам-намистинкам, тому лише кивнула.

Луіс делікатно постукав до палати, натякаючи, що вже мені вже час йти. Ми з Локвудом неохоче попрощалися. Через декілька днів ми знову зустрілися. Я приносила своєму начальнику до лікарні фрукти і свіжі газети. Так тривало до кінця осені. За цей час ми з Локвудом зблизились і бувало, я інколи засинала біля нього на вузькому ліжку поки ми обговорювали статті з дешевих медичних журналів, які він цупив у інших палатах. Негідник. Медсестри лише знизували плечима й сопіли на мене, коли потрібно було робити Ентоні перев’язку. Мовляв, хоч вони раді моїм візитам та не треба тіснити хворого.

Голлі та Джордж відпочивали вдома. Вони взяли перерву від завдань й приділяли більше часу реабілітації, хто старанно прибирався, а хто старанно байдикував. Інспектор Барнс декілька разів викликав нас до себе. Цікавився як ми поживаємо і коли будемо готові взяти нову справу. Ох цей пан Барнс, Сирі Кістки б його побрали.

Турботлива Фло Боунс приносила Кабінсу солодощі і пиво. Вони подовгу сиділи разом у вітальні, жували чіпси або просто обіймалися у гніздечку з подушок. Дівчина крадькома цілувала хлопця в золотаве розпатлане тім’ячко, а Джордж тільки бурмотів і супився на це. Сувора  романтика паранормальних агентів.

Не знаю з ким шури-мури були у Голлі та вона старанно цю тему замовчувала. Тільки інколи зітхала коли перетирала книги в кабінеті. Бідолашка.

* * *

Зима настала раптово. Сніжні пластівці кружляли за вікном садиби, мороз цілував шибки, залишаючи на склі чудернацькі візерунки. Дерева вкривалися білими пухкими шубами й падали на голови здивованим перехожим, що з роду не пам’ятали такої засніженості на лондонських вулицях. Працьовиті робітники старанно розгрібали гори снігу щоранку, але вночі хуртовина починалася знову, зводячи всю їхню працю нанівець. Думаю, дітям дуже сподобалося би тут гратися, але на нашій вулиці жили лише літні пари в старезних вікторіанських будинках і Ариф тримав магазинчик зі всякою всячиною. Тому роль дітей виконували ми з напарниками, штовхаючи одне одного в кучугури за будь-якої нагоди.

Проминув лише перший тиждень грудня. Мороз лютував, нахабно дерся по ногам наверх під куртку й кусав за щоки та мені було все одно. Сьогодні Локвуда виписували з лікарні.

Хлопець кволо виповз з медичного корпусу тримаючись за наші руки й зіщурився, дивлячись на сяючий від сонця сніг. Кволість та тривала недовго. Хвилина і ми розпашілі стоїмо вкриті сніговою мрякою, яка стікає по обличчю разом з потом. Дихання приривисте, але нам весело. Так, граємо в сніжки під стінами лікарні поки чекаємо таксі. До гурту збилися всі разом, навіть сміттярка Фло прийшла поглянути на Локвуда.

– Ну, розповідай ,пройдисвіте, скільки тобі жити залишилось? – Вона радо плеснула хлопця по спині, що той мало не зігнувся навпіл.

– Його лікар сказав, що він вже як огірочок, але отримав серйозний струс мозку, тому можуть виникати провали в пам’яті час від часу. – Джордж пирхнув, – святі кренделики, як же бісить коли інші мене вважають за вашого менеджера.

В машині задні сидіння не полишали балачки і розпитування. Локвуд як мале вороненя тільки вертів головою, бо йому не давали нічого сказати занадто занепокоєні товариші.

Життя налагодились й усе стало більш менш. Разом в Ентоні Локвудом на Портленд-Роу 35 повернулися обов’язкові тренування у підвалі, дурні кепкування, розгубленість і адреналін. Ми знову лізли поперед батька в пекло, грали в карти по вечорам і навідувалися в ДЕПРІК. Ось такі справи.

Словами не передати, як пан Барнс був щасливий бачити нашу команду разом з нашим начальником у своєму офісі. Якщо той чоловік взагалі вміє плакати, то мабуть він плакав. А скільки компліментів ми почули в свою адресу, мені аж внутрішнє вухо заклало. Все це аби підсунути нам нову цікаву роботу. Чим вони тільки в Скотленд-Ярді займаються поки нас нема?

Жорстоке таємниче вбивство. Свідчень було не так багато і це означало, що доведеться гарно напружитися у найближчий час аби впоратись.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.