//Я думаю, мені саме час спробувати повернутися до нормального життя, і якщо комусь ця робота допоможе зробити те саме, значить хоч щось в цьому житті я зробила правильно//

– Дивись! Фу Яо!

Молоде божество підстрибнуло на вістрі свого меча, зробило химерний кувирок, і… провалилося вниз.

Вони летіли мечами високо над хмарами, і Нань Фена з великою вірогідністю чекала б смерть від падіння з висоти, але в останню секунду він вхопився за рукоятку правицею і ривком виштовхнув себе вгору, сміючись і знову надійно стаючи ногами на лезо. Так надійно, що навіть міцний поштовх у плече не зрушив його з місця.

– Дурню! – Фу Яо перекрикував шум вітру занатдо старанно – його зойк донісся навіть до Нань Яна, що летів попереду в п’яти саженях. – Тебе б розплющило, наче таргана! Зовсім з глузду з’їхав!

– Але ж я не впав!

– Нагадай, – спокійно попросив Фен Сінь, – куди ми прямуємо.

Му Цін був, вочевидь, зайнятий тим, щоб направляти потоки духовної енергії в своє довге срібне волосся. Ніяк інакше не можна було пояснити те, як граційно спадає воно каскадами.

– Туди, – відповів, – де з найбільшою вірогідністю буде нечисть, і де ти ніколи б не здогадався її шукати!

Внизу миготіли міста-світильники, срібними потоками розливалися річки в місячному світлі, засніженими списами піднімалися гори. Красиво.

– Я помітив його, коли спускався з небес сьогодні, – пояснив Сюань Чжень, вказуючи рукою кудись на захід. 

Але як би не вдивлявся Фен Сінь в темні обриси пагорбів, нічого підозрілого він не зауважив. Власне, він не зауважив… нічого. Він обернувся подивитися на реакцію молодших небес. Фу Яо стояв на мечі самими кінчиками вказівних пальців, Нань Фен недовірливо крутився навколо нього, готуючись в будь-який момент вберегти від падіння. 

“Молоді богам не моляться і богів не чують.” 

– Бачиш? – спитав Му Цін, скеровуючи меч вниз плавно, ніби зірвався з гілки лист.

– Що? Що я маю бачити?

Му Цін пирснув собі під ніс зі сміху. О Боги і Богині, як сильно дратував Фен Сіня цей звук! Скільки він зможе прожити отак, стримуючи бажання натовкти чужу пику і висловити все, що він думає про зрадників, які залишають друзів голодувати, а потім їм вистачає совісті брати з ними шлюб? Ще вчора Східний Бог навіть не потерпав би від присутності Му Ціна, від його зверхньості, скритності, ненависті до всього живого і гордині, що кидає тінь на всю Піднебесну. Зараз же навіть найменше духовне збудження, будь то глибоке хвилювання Му Ціна чи всеохоплююча огида Фен Сіня, похитне і без того слабку рівновагу їхніх сил. Чому вони, ті інші Сюань Чжень і Нан Ян, вчинили це з собою? Яка химерна доля змусила їх зв’язати свої шляхи самовдосконалення? Як працюють їхні спільні сили? Кого слухають їхні підлеглі і кому моляться віруючі? Невже не зрозуміло, що вони, два бога війни, ніколи не могли стояти разом? Це злий жарт, жахлива помилка, яка в нормальному, правильному житті призвела би до падіння обох палаців, обох божеств.

Чорнота в тіні пагорбів, в яку вони спускалися, ніби всотувала всяке світло. Молодші служителі перестали бавитися, стали на мечах струнко і замовчали. 

Фен Сінь відчайдушно думав про те, коли ж усе пішло не так…

 

Його Високість сяяв надією, наївним дитячим світлом, коли Фен Сінь прийшов до нього ввечері. Зачіска, зроблена зранку величезним старанням охоронця, була зіпсована, волосся від збудження аж стояло дибки. Просте біле ханьфу стало невагоме від радості, як і його господар, тому знімати його на ніч було, ніби знімати хмари. Сє Лянь не допомагав: крутився на всі боки і загадково мовчав. Недовго.

– Я познайомився сьогодні з деким! – і знов замовк, очікуючи реакції охоронця.

Фен Сінь тільки угукнув, розглядаючи ханьфу на предмет плям. Довго не шукав і одразу вкинув до кошика з брудною білизною.

– Він дуже цікавий, я впевнений, що тобі сподобається!

Фен Сінь знову угукнув, допомагаючи Кронпринцу залізти в купель. Імператор сварив сина, коли той відмовлявся від свити слуг під час вечірнього туалету, Сє Лянь рідко коли дозволяв собі йти наперекір батьку в цьому питанні, але сьогодні був особливий день, яким хотілось поділитися тільки з Фен Сінем. Особливий, бо він зустрів когось. За весь час служби юний охоронець, ніде правди діти, жодного разу не бачив, щоб хтось зацікавив принца. Сє Ляня він вважав не по роках мудрим, спокійним і стриманим, яким і має бути майбутній правитель, бо не цікавили Його Високість ігри, підліткові сутички, плітки. Інколи навіть здавалось, що його взагалі не цікавили люди.

Фен Сінь був заінтригований.

 

Наступного ранку, набагато раніше ніж встали інші адепти, Сє Лянь вхопив слугу за вузький рукав і повів коридорами до східної частини монастиря. В час коли гора зустрічала перші промені сонця і її високоповажні мешканці тільки починали просинатися, не спав дехто інший. 

Вони нарешті вийшли на східну веранду, де молоде сонце на короткий момент засліпило Фен Сіня. Світанок обіцяв теплий весняний день, гудіння джмелів і перші ознаки літа. За верандою лежало плато, на якому облаштували великий тренувальний майданчик, обнесений невеликим муром і засипаний піском. Сє Лянь відпустив його рукав, розправив ханьфу і випростався, щоб дзвінко привітати когось. 

Очі Фен Сіня звикли до світла, і він помітив темний силует, що низенько згорбився над підлогою веранди, спиною до них. Почувши вітання, постать встала і обернулась, щоб знову впасти на коліна перед принцем і його охоронцем. Простий слуга, що мив підлогу. Таких тут десятки.

– Це той, про кого я говорив, Фен Сіне, – Сє Лянь підійшов до згорбленої в поклоні фігури, безмірно пишаючись собою. – Му Ціне, ну встань нарешті. 

Слуга підвівся, спокійно і швидко. На превеликий жаль, виявився майже на цунь вищим за Фен Сіня. Випростався і розправив плечі, хоча погляд потупив у підлогу, а тоді сказав просто:

– Велика честь познайомитися зі славетним охоронцем Його Високості.

Хлопчина був не старший за них, худорлявий, голос його був вже по-дорослому м’який, срібне волосся підстрижене коротко, по плече, а руки мокрі і брудні: на підлозі, звідки встав слуга, залишилась лежати ганчірка. На мить Фен Сіню здалося, що він виглядає дуже знайомо, але думки про це прудко вилетіли йому з голови – очевидно, вони колись перетиналися тут, в монастирі.

– Сє Лянь, я не розумію…

– Це Му Цін, і я хочу, щоб він навчався з нами, – спокійно сказав Кронпринц, таким тоном, що Фен Сінь одразу зрозумів – їм всім не жити.

Потім ще додав:

– Му Ціне, покажи йому.

Легко вклонившись, парубок взяв мітлу з купки садових інструментів, зняв прутики вже вивченим рухом. А далі відбулося щось неймовірне: бруднорукий, блідолиций слуга став в бойову стійку. Він чітко повторив рухи, які вивчали адепти на уроках бойових мистецтв ще місяць тому. З палицею вправлявся прудко: вимахував під різними кутами і крутив на долоні. Підстрибнув раптово, підкинув мітлу, перевернувся догори ногами і завмер на кінчиках вказівних пальців, щоб за мить крутнути ногами, встати, впіймати палицю. До останнього момента слуга залишався спокійним, його одяг не зім’явся і не збилось дихання. 

Це не їхній рівень. Навіть не рівень молодших на рік адептів. Але, очевидно, це і не рівень, якого колись могли осягнути слуги. Неймовірно.

“Неймовірно,” – майже зривається з уст Фен Сіня. Але він мовчить. Тільки ввічливо просить Кронпринца відійти на коротку розмову, а після, так і не сказавши дивакуватому слузі ні слова, веде принца подалі, коридорами, в які ще не завітало сонце – матінко! вони провели на веранді не більше чверті години! – до особистих покоїв.

В його голові чітко вимальовувалася картина зради, обману, підлості. Загадковий хлопчина, дивом опанувавши перші кроки самовдосконалення, зустрічається з принцом, і той погоджується прийняти його в адепти? Погоджується навчатись разом?

Химерні, жахливі речі переслідували Фен Сіня все його життя, як чоловіка славетного солдатського роду, але мурашки по тілу в нього йшли лише від однієї речі – холодних аспідних очей, які сяяли жагою і дикістю нетрів велчної столиці. Батько велів довіряти своїй інтуїції, а зараз вона казала лише одне – хлопчина стане причиною проблем.

Він сказав про це Його Високості, майже благав облишити служку, забути і повернутися до буденного життя. Сє Лянь не слухав: “Ніщо не зупинить талант, час якого настав.”

 Десь тут, в глибині гарних слів, в посмішці і рухах, ховалася таємниця. Фен Сінь хотів би запитати, але ніхто не оскаржує забаганок Його Високості, тож нащо копирсатися в природі його душі йому, простому охоронцю? Вже наступного дня Сє Лянь повідомив до палацу, що знайшов собі особистого слугу, а ще до вечора будинок і келью Му Ціна ретельно обшукала імператорська варта. Його родовід не викликав довіри, худорлява росла фігура здавалась всім майже хворобливою. Фен Сінь особисто чув, як один стражник казав іншому: “Стільки часу на сонці, в тяжкій праці, а все ж зовсім блідий, наче напудрена панянка. І волосся срібне.” 

За ці кілька днів до Му Ціна прилипли, наче мухи до павутиння, плітки і чутки. І Фен Сінь. Поки Його Високість був на заняттях, охоронець пильнував новачка. Вставав хлопчина до сходу сонця, а лягав далеко по опівночі. До початку спільних занять Му Цін продовжував тренуватися з усіляким сміттям у якості зброї. Все це соромило честь Фен Сіня як воїна, хороброго чотирнадцятирічного воїна, який готовий море переплисти і всю Піднебесну пройти за наказом і волею господаря, а все ж не здатен зробити дрібницю – зібрати рішучість у кулак і запропонувати Му Ціну спільні уроки стрільби. Він майже наважився, одного морозного ранку, коли служка тренувався в медитації в саду. Мав такий спокійний вигляд, не рухався, хіба що з рота в нього виривалися хмарки пари, а коротке волосся погойдувалося від вітру. Фен Сінь спостерігав за ним, поки горіла курильна паличка, а потім підвівся з поваленого дерева і став наближатися. Такий Му Цін подобався йому більше, і з таким він був ладен провести трохи часу. Але потім магія розвіялася: Му Цін раптово відкрив свої очі-земні-провалля, подивився на охоронця з-під насуплених брів.

Фен Сінь попередив його, що медитацію не слід так різко переривати. Хотів було присісти поряд і приєднатися, та Му Цін пирхнув з образи і знову заплющив очі, тож Фен Сінь пройшов повз. З тих пір хлопчина ввижався йому у вигляді підступної і жорстокої загадки, а вночі часом наздоганяли кошмари, в яких тисячі змії, змій з обсидіановими очима, жалили його до смерті.

Батько вчив довіряти своїй інтуїції. Вірити собі і своїм почуттям, а не наївному Кронпринцу і слузі, чий батько був публічно страчений за критику влади. “Ніщо не зупинить талант,” – казав принц, але Фен Сінь міг би посперечатися з цим. Таланти в’януть швидше, аніж облітають пелюстки з лілій. Завжди має бути щось, що підштовхує і надає сили, провадить тебе далі до мети, як би не обернулася доля. Для Фен Сіня таким дороговказом був обов’язок і власна гордість. Тож чи могло статися так, що для Му Ціна це була… помста?

До цілодобового нагляду за принцем додалося слідкування за його новим слугою: під час спільних тренувань, прогулянок, ввечері, коли вони годинами сиділи в келії Сє Ляня. І ще деколи…

Часом до світанку Му Цін вибирався за межі храму. Спускався крутими боковими сходами, що багато років були закриті і мало кому відомі. Інколи збирав по дорозі квіти, якщо бачив такі, що до цього часу вже розквітли. І входив у місто незадовго до його пробудження. Фен Сінь слідував за ним, і навіть через вісімсот років готовий був поклястися, що залишався в ті рідкісні моменти непоміченим. Як би швидко не вчився Му Цін, до такого вправного мисливця йому було далеко. Дикою козулею ввижався Фен Сіню слуга, коли слизькими від роси сходами спускався з гори Тай Цан. А в собі самому вбачав він гончого пса, який полює на здобич – полює, але ніколи не наважиться напасти. Десь в імператорському палаці навіть була така картина, він бачив її ще малим хлопчиком: в густих лісових хащах зграя собак оточила оленятко, яке в міру своєї юності не зауважило пастки, так і продовжувало стояти серед дерев.

 Му Цін всього лиш навідувався до матері, хоч це і було заборонено Мей Нянь Ціном. Сидів у своїй хижі до повного сходу сонця, а потім вибігав раптово і нісся в храм, щоб встигнути до пробудження принца.

Сє Лянь був сповнений наснаги і жаги до знань, і кожного ранку, коли Му Цін заплітав його волосся (значно краще, аніж будь-коли міг Фен Сінь) обговорював з ними чи то нові тактики бою, чи то старовинні писання.

– Ваша Високість, якщо ви будете крутитися, я ніколи не закінчу з поясом, – закотив очі.

– Але я б хотів обговорити з вами той елемент, який вчора практикували старші, – заперечив Сє Лянь.

Фен Сінь засміявся:

– Краще нехай за нас це обговорять наші клинки! 

Багато чого важливого стерлося з пам’яті охоронця. Інформація, за вивченням якої він провів не одну безсонну ніч; дорогі серцю спогади; обличчя і місця, які колись він вважав рідними. А деякі дрібниці, як от ця, залишилися. Коли він згадує ці часи, то в пам’яті спливає струнка постать Сє Ляня, який з палаючими очима декларує Сунь-дзи, підвівшись на простирадлах. Він тільки зі сну, але очевидно всю ніч читав сувої, сховані під ліжком. Один рукав його плаття засучений, волосся схоже на гніздо, але вони з Му Ціном слухають його уважно, ловлять кожне слово. Уявляють подумки, як колись цьому підлітку одягнуть на голову імператорський вінець. 

Мабуть, вперше він кришталево ясно бачив думки Му Ціна, і вперше за час їхнього знайомства хлопчаку не бракувало… віри.

Трохи пізніше, коли вони, ледь не спізнюючись, бігли на тренування, і прудкий Сє Лянь залишив їх двох далеко позаду, Фен Сінь, піднесений ранковим епізодом, наважився спитати:

– Як ти думаєш, чи стане Його Високість гарним імператором?

Му Цін біг з ним пліч о пліч, та анітрохи не знизив темпу, почувши таке провокаційне питання. В їхньому житті вже розпочався етап, коли особиста неприязнь була обом зрозуміла, але ще не виливалась в безчесні бійки. Він виголосив відповідь, практично створену для підозри:

– Він ще не набрався мудрості, щоб керувати країною.

Ледь не вперше з часу їхньої зустрічі у Фен Сіня промайнула думка придушити поганця, але, трохи повагавшись, той додав:

– Але, знаєш, в нього достатньо мудрості, щоб керувати нами обома, навіть не підозрюючи про це.

Охоронець трохи остовпів. Знизив швидкість, так що срібне волосся одразу замайоріло попереду, гулькнуло за поворот і пропало з очей. Яке дурне формулювання! Сє Лянь прекрасно знає, що він їхній принц, а вони його піддані. Дурня!

Чи може?.. Кхм. Чи могли слова Му Ціна означати тільки те, що Сє Лянь просто… вміє дружити?

“Я б хотів, – подумав Фен Сінь, – щоб Му цін не був таким підозрілим і вічно незадоволеним. Тоді ми могли б подружитися.”

І він би сказав про це хлопцю, але коли завернув за поворот, його вже там не було.

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь