Обирай. (3) Я прийшов крізь бамбуковий ліс

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Під драконовими деревами бігла мощена бруківкою дорога. Ранок ще не закінчився, а Фен Сінь вже оббіг цілий сад, шукаючи хоча б сліди муру, що відділяв палац Сюань Чженя від його власного. За ніч десь зник кам’яний високий мур, набагато вищий, ніж у інших небожителів – це щоб Фен Сіня менше спокушала думка пустити стрілу-другу в свого сусіда.

 

Стежинки ніби не закінчувалися, провадячи Бога Війни до нескінченних тренувальних майданчиків, де службовці нижніх небес вже вправлялися в бойових мистецтвах. Вони нагадали йому Му Ціна, який теж тренувався від сходу сонця, аби потім цілий день поратися в храмі на горі Тайцан. Без сумніву, Сюань Чжень змушує своїх людей займатися від рана, бо не може допустити, щоб чиєсь навчання було легше і приємніше від його власного. Злопам’ятне, ображене хлоп’я.

 

Це роздратувало Фен Сіня ще більше. Шастати тут у всіх на очах, закутаному в простирадло по саму маківку, починало набридати. Врешті-решт він вийшов до високого живоплоту. Зелена стіна, увінчана білими квітами, здіймалася високо – в очах втомленого і присоромленого Бога ледь не до зірок.

 

Десь за сто кроків від місця, де Фен Сінь вийшов до живоплоту, в ньому знайшлась прогалина, в яку він і прослизнув. По ту сторону його зустріла тиша – і бамбукові хащі.

 

Фен Сінь поняття не мав, де саме на його території росли бамбуки: до облаштування небесних садів йому було байдуже. Полювання в розлогих, диких лісах Піднебесної давало йому відчуття простору, якого завжди бракувало на небесах. Тому тут він майже не гуляв. Соромно зізнатися, але з власними володіннями Нан’ян був знайомий менше, аніж з дикими рощами південного сходу.

 

Пробиратися крізь гнучкі зарості було важко. Останні клапті туману розчинило сонце і прокинулися чарівні птахи, коли Фен Сінь вийшов на зарослу папороттю галявину. За високою травою можна було і не помітити фігуру в білому, що непорушно сиділа в позі лотоса і медитувала. Зазвичай по-хижому тихий Бог Війни зараз робив багато шуму, тому фігура одразу його помітила і обернулася.

 

На превеликий подив, нею виявилася Перша Богиня Літератури, володарка Лін Вень.

 

– Нань Яне? –здивувалася вона.

 

Навіть отак, в ханьфу без оздоб, з заплетеним у просту зачіску волоссям, Богиня сяяла небесною величчю, і постати перед нею отак – в простирадлі на голе тіло – означало назавжди лишитися честі. Фен Сінь миттю почервонів, а серце загупало, ніби хотіло пуститися галопом.

 

– Володарко, пробачте мою безсоромність, – він схилив голову так, як не схиляв перед жодним небесним чиновником (окрім, мабуть, Ши Уду) – з повагою.

 

– Що ви робите тут в таку годину і в такому… вигляді? – запитала жінка, підводячись легко, ніби розпрямилося зігнуте гілля груші.

 

Фен Сінь не знайшов відповіді і тільки глибше вклонився. Його бентежили жінки. Він намагався ставитися до них з повагою, але відсторонено. Однак Володарка була найменше з поміж усіх небожительок схожа на жінку – так він думав, але ніколи не казав уголос, прекрасно розуміючи, яке це невігластво. Жінки, з якими був знайомий Фен Сінь, одразу загаласували б, привертаючи до них зайву увагу. Лін Вень же тільки озирнулася, аби упевнитися в приватності цієї сцени, а тоді коротким кивком наказала Нань Яну йти за нею. Він не міг не скоритися.

 

 

 

Покої Богині Літератури виглядали скромно, але просторо: без зайвих оздоб, вони вражали тільки своїми габаритами. “Можливо, – припустив Фен Сінь, – їй так само тісно на небесах.” В гостях у небожительки він був уперше.

 

Лін Вень залишила його в затишній вітальні – прийти до тями і одягнутися в темне ханьфу, які ткали спеціально для палацу Володарки. Сама ж вона чекала його у залі навпроти, попередньо наказавши молодшим служителям принести чай. Коли Фен Сінь закінчив, піали, що пашіли ароматним паром, вже склали їй компанію. Вона не зробила і ковтка, доки Бог Війни не приєднався до неї, а під час самого чаювання не промовила і слова.

 

Коли пусті чаші глухо поставили на стіл, Фен Сінь зрозумів, що настав час для розмови.

 

– Нань Яне, думаю, після того як я дотрималася всіх правил гостинності, я можу дізнатися, що тут власне відбувається?

 

– Володарко, – Фен Сінь вклонився знову, так низько, як дозволяв стіл, – я ні в якому разі не хотів образити вас… Щось дивне відбувається. Я відповім на ваші питання, як тільки знайду відповіді на свої власні. А зараз прошу мене вибачити, я маю повернутися до свого палацу і все з’ясувати.

 

Він було зібрався підвестися, але його прибило до землі наступною фразою.

 

– І справді, – кивнула Лін Вень, – Сюань Чжень, мабуть, дуже хвилюється.

 

Після цих слів запанувала тиша, і двоє богів тільки дивилися одне на одного. Фен Сінь – з непідробним шоком. Лін Вень – здивовано і трохи жалісливо. Її слова видавалися щирими, до того ж була вона не з тих, хто любить жорстоко пожартувати.

 

– Володарко, – нарешті почав Нань Ян, – що тут коїться? Я прокинувся в… палаці Му Ціна, а потім не зміг знайти свій власний, в якому точно засинав учора, а Му Цін…

 

Лін Вень його перервала:

– Ваш власний палац? Ви… У вас немає палацу, вже шістсот років. Ви об’єднали свою небесну обитель з Сюань Чженєм, на честь заручин… Не пам’ятаєте?

 

Фен Сінь відчув як закололо в грудях – ситуація для Бога вельми незвична. В черговий раз цього жахливого ранку йому забракло слів.

 

Хіба… Хіба не знав небесний пантеон, які стосунки пов’язують його з Південно-західним Богом Війни? Хіба не чув їхніх сварок, не бачив бійок? Як же вони натерпілися одне з одним, яка неприємна, дріб’язкова гризня червоними кривавими нитками пов’язувала їхні долі. Життя Бога Війни було складним, повним небезпек і невизначеності, але дещо завжди було незмінним – вони з Му Ціном не могли порозумітися. В якийсь момент завдавати болю одне одному вийшло за межі всілякої колотнечі і стало життєвою необхідністю, і якщо раніше заради спільної справи вони могли об’єднатися, то тепер один його погляд з-під насуплених брів і хворобливо-білі стиснуті кулаки доводили до сказу. Колись давно… Фен Сінь намагався бути ввічливим і дружнім, але потім виявив, що немає сенсу товаришувати з тим, кого тобі хочеться придушити. Тепер йому ставало погано від одної думки про те, щоб подивитися у вічі Му Ціна без ненависті.

 

Погляд Лін Вень став далекий, задумливий:

– Я думаю, у нас з вами зовсім різні спогади про ваше життя, Володарю…

 

***

 

– Вознеслися… Разом?

 

– Так. Сюди ви прибули вже не як вороги, хоча всі пам’ятали, що як служителі нижніх небес за Сянь Ле ви постійно влаштовували бійки. Перші двісті років ви жили окремо, в своїх палацах. Але були нерозлучні у пошуках загубленого Принца Сянь Ле. А потім небесами пройшлася новина про об’єднання ваших домівок, – Лін Вень знов підняла свою чашу чаю – за цілий полудень це була вже третя. – За кілька років з’явилася спільна духовна школа, спільними стали віруючі, храми, учні, служителі.

 

– Учні?

 

– При ваших храмах організовані школи для бідних дітей.

 

Сонце стояло високо, Фен Сінь спітнів. Від спеки, гарячого чаю і жаху.

 

– Для дітей? Ми Боги Війни, це абсурд!

 

Лін Вень кивнула, але про це більше не говорила – не заперечувала і не погоджувалася. Зазвичай їй не було діла до інших богів – за це Нань Ян її теж поважав. Вона допомагала йому тут і зараз просто тому що мала вільний час, а ще не терпіла непорозумінь.

 

В кімнату ввійшла служителька нижніх небес з сувоями паперу в руках. Щоб ті не впали, притримувала їх підборіддям. Лін Вень встала, щоб привітати її і забрати сувої з рук. Вона була тут хазяйкою, але гарувала на рівні з іншими, тому знала ціну праці. Фен Сінь теж підвівся, але стояв, наче статуя, не рухаючись, доки служителька не пішла, забираючи шурхіт плаття і запах пергаменту.

 

– Судячи з ваших свідчень, – почала Богиня Літератури, передивляючись документи і зовсім не звертаючи уваги на гостя, – ви потрапили у пастку демона, який змінив або пам’ять шановного Бога Війни, або минуле. Це саме він зробив з жителями того селища.

 

– Тоді я відшукаю його знов і змушу повернути все назад, – прагматично помітив Фен Сінь.

 

Його становище пригнічувало, звісно, але нічого критичного не відбулося – окрім того, що тепер вони з Му Ціном ділять духовну енергію на двох. Вся сила і досвід, накопичені роками клопіткої праці, тепер належать їм обом, як рівним. Страшно було визнавати, але Фен Сінь відчував духовну енергію Сюань Чженя в собі, і це було навіть гірше, аніж відчувати його присутність. Бог Війни пригадав сьогоднішній ранок, ті дивні відчуття від дотиків. Торкатися Му Ціна в той момент було ніби торкатися рукою іншої руки, або язиком пройтися по кромці зубів – це було те саме, що торкатися себе.

 

Гидко.

 

Лін Вень не звернула уваги на його задумливість, тільки розгорнула черговий сувій:

 

– Нань Яне, якщо це той, про кого я думаю, то він просто знов змінить вашу долю і втече. Він живиться змінами від свого втручання в людське минуле. І чим більші зміни спричинило його втручання, тим він стає могутнішим.

 

Фен Сінь слухав неуважно – прямо зараз він блокував свою духовну мережу. Навіть так, повністю відрізавши себе від спроб Му Ціна вийти на контакт, він відчував чужу тривогу і сум. Мабуть, інший Бог теж відчував його емоції – паніку і огиду.

 

– Він дивиться у вічі людям, і якщо бачить в них смуток, – продовжувала Богиня, і в той момент її голос посуворішав, – то це для нього ніби запрошення в їхнє серце. Чуєте, якщо він загляне вам у вічі – йому відкриється шлях до вашого минулого, і він знов змінить його і втече. Ось.

 

Вони підсунула до нього розгорнутий сувій, списаний рівненькими ієрогліфами. Руки, що передали папір Фен Сіню, були в старих чорнильних плямах. Він став читати, але через спеку його голова була ніби в тумані, і хоча на пам’ять він не скаржився і старанно все запам’ятав, зрозуміти, про що йде мова, так і не спромігся.

 

– Володарко, – Бог Війни в черговий раз низенько вклонився, дотримуючись етикету, – я дуже вдячний за вашу допомогу. Але був би ще вдячнішим, якби ви не говорили про це нікому, доки я не владнаю цю справу.

 

– Ви справді відправитесь на пошуки демона? – вона не дивилась у вічі – складала дорогоцінні сувої і порядно чекала, доки гість піде.

 

– Я маю повернути все, – відказав рішуче. – До того ж, якщо тільки ті, в чиїх очах нема смутку, можуть з ним змагатися, в кого з нас взагалі є шанси?

 

– І справді…

 

Володарка провела його коридорами, на які крізь вікна вже почали опускатися тіні. Коли вихід був достатньо близько, щоб до Богів почали доноситися чарівні пахощі квітів і дзюрчання мармурових фонтанів, Лін Вень звернулася до нього востаннє:

 

– Нань Яне, – мовила, – скоріш за все сьогоднішнім вечором ви і вирушите. Хочу дати вам останню пораду, якщо ви дозволите… Не розказуйте Му Ціну про демона. Не нехтуйте могутністю Бога, який втратив усе.

 

Справді, міць Південно-західного Бога Війни була неосяжною, навіть коли він був самотнім і нікому не потрібним. Тепер? Він всесильний.

 

– Але ж не стане цей Бог, – Фен Сінь пирхнув, – тримати мене в своєму палаці силою, наче невільницю?

 

Богиня залишилася серйозною. Або байдужою.

 

– Ні, звісно ні. Він не утримуватиме. Але уявіть себе на його місці, Володарю. Якщо йому заманеться – ви нізащо не знайдете демона. Він відпустить вас, але найдорожчого він вам не віддасть.

 

– Мою духовну енергію?

 

– Свої спогади.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: