Нічні жахіття

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Тато йшов попереду. Я озирався довкола шукаючи під листями та кущами гриби.

-Лука, далеко не відходь.-Попередив мене батько через плече.

Ми цілий день блукали лісом назбиравши цілу торбу грибів. В якийсь момент мені стало важко йти та я не звернув на це уваги і продовжив шукати білі ніжки грибів. Та раптова підозріла тиша змусила мене озирнутись.

-Тату?-Загукав я.-Тату!

Та тата ніде не було. Тільки крони дерев, які оточували мене з усіх боків, і яким не було видно ні кінця ні краю.

-Та-ату-у-у!-Закричав я ще сильніше.

Та тато не приходив. Я заплакав від страху. А що мені ще залишалось? Діти так і роблять. Особливо коли їм лише 5 років.

Та мама завжди говорила мені, що плач не вирішує проблеми, тому я витер сльози та побіг лісом у пошуках батька. Біг доти поки не перестав бачити через глуху ніч. Шелестіння та  дивні шкрябчання чулись з кожного куща. Та я біг далі аж поки не помітив слабке світло в далині.

“Там хтось є!” -зрадів я і побіг на світло.

Та чим ближче я добігав до вогню тим гучнішою ставала дивна музика. Барабани гупали загрозливим громом, сопілка свистіла гостріше за лезо, чулось тупотіння багатьох ніг та дике ,звірине ,волання.

Я тихо підійшов ближче.

Силуети кружляли навколо багаття. У них були дивні маски: з рогами, пір’ями, шерстю. Світло від полум’я вимальовувало на тих масках страхітливі риси. Дивні жінки заплітали  собі вінки. Велетенський чоловік у довгій та брудній  шубі грав на сопілці.

Хтось, з рогами кози, перестрибнув багаття.

Хто ці всі люди? Чому вони так дивно одягнені?

Я вдивлявся в їхні маски. Вони не були нерухомими, я це добре пам’ятаю. То були живі обличчя, які рухались, шкірились, розтуляли пащі де виднілись гострі зуби.

Це не люди,-здогадався я та почав відступати.

Та музика вмить урвалась. Знову стало дуже тихо і ця тиша лякала. Всі маски були спрямовані на мене. Їхні очі виблискували червоними ліхтариками.

Та раптом переді мною вистрибнув стариган із зеленою бородою налякавши мене ще більше.

-Лукаш!-Крикнув він маминим голосом.-Лукаш, прокидайся!

Моє плече трясла мама, будячи.

Розплющивши очі я підвівся. Я був у своїй кімнаті, а то був лише сон.

Мамине обличчя було розмите. Я простягнув руку і вона подала мені окуляри.

-Ти зібрав речі?-Запитала вона.

-Так, мамо.

-Молодець, ще і кімнату поприбирав.-Похвалила вона  оглянувши спальню.

Ці літні канікули мої батьки вирішили що я проведу у бабусі. Я давно там не бував, а бабуся жила аж в Карпатах і нам від Києва було далеко їхати, тому ми рідко туди навідувались. Та і бабуся ніколи до нас не приїжджала.

Коли я стояв біля машини, запакований в дорогу, то знову згадав про сон.

-Ти чого? -Занепокоїлась мама.

-Та ти зблід.-Підхопив тато розхвилювавшись.

-Все добре, не хвилюйтесь.-Посміхнувся я.

Та це було не так. Коли останній раз ми були в бабусі то пішли з татом по гриби. Там я й загубився. А потім місяць не міг вимовити ні слова. Роки відвідування психотерапевта та ліків і я повністю забув, що відбулось у тому лісі. До сьогоднішнього сну.

 

 


Шановні читачі, я є у твіттері. Завітайте  Banderfly🦋✨🚩🏴 (@Banderfly_) / Твиттер (twitter.com)

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

5 Коментарі на “Нічні жахіття