Драбл для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021, ключ “Безсонна ніч”.
Яскрава блакить неба та палюче літнє сонце було для нього пеклом, піт стікав ріками сухою натягнутою шкірою, заливав очі. В горлі було надзвичайно сухо, він облизував потріскані до крові губи та мружив очі, знемагаючи від спеки. Він стояв на невеличкому подіумі-піддоні, неначе предмет, якого роздивлялись, нічого не питаючи, а лише торгуючись щодо ціни.
Його руки та босі ноги були закуті в важкі кайдани, які вгризались в шкіру, залишаючи рани, оскільки його господар весь час шарпав, тягнув дорогою хлопчака, якому ледве виповнилось дванадцять, проте Хан вже не звертав увагу на біль, адже давно змирився зі всім і мовчки віддався долі.
– … забираєте за п’ятсот золотих?! – до його вух долинув схвильований голос його господаря. – Ви не пожалкуєте, містере, цей юнак добре прислужить вам!
– Я вам доплатив за мовчання, якщо піде хоча б чутка, ви пізнаєте гробову тишу.
Почувся дзенькіт монет. Джісон спробував роздивитись, хто перед ним стоїть, але сліпучі проміння сонця дозволили йому лише побачити силует чоловіка, над яким один слуга тримав парасолю, а інший – розмахував віялом.
Тоді вже колишній господар смикнув ланцюг і хлопець ледь не звалився на землю, проте випрявимся і закляк в очікуванні. Через хвилину важкість кайданів зникла, проте йому щось насильно влили в горлянку…
А далі – темрява, зав’язані очі та чиїсь великі долоні, які без сорому торкались його тіла, обличчя, та чийсь низький задоволений голос.
Тоді він зрозумів, що його очікує.
Хан різко розплющив очі та піднявся з ліжка. Знову цей кошмар… Пройшло цілих п’ять років, як він більше не був рабом, а служив дворецьким сину вже покійного господаря, який загинув у пожежі чотири роки тому і який…
– Чому зараз? – пробурмотів юнак, закриваючи обличчя руками.
– Знову почались кошмари? – до кімнати хтось легко постукав і, не чекаючи відповіді, зайшов, тримаючи підсвічник. Разом з ним до кімнати просковзнуло щось пухнасте. – Ти своїм криком не тільки мене розбудив, але й стривожив Суні, Дуні і Дорі. Ще півні не співали. Ти труп.
Хан моментально присів на коліна та вклонився, белькочучи вибачення, але зненацька відчув, як його м’яко обійняли.
– Все добре, я тебе захищу як старший брат, – Мінхо легко хлопав Хана по спині та говорив теплим і спокійним голосом. Він відчув, як напруга в тілі Джісона зникла і лише тоді відсторонився. – Зачекай хвильку.
Через деякий час він вернувся з тацею та ароматним чаєм.
– Ой, ні, не треба було, – схопився з ліжка Хан, забираючи тацю з рук Мінхо.
– Взамін заспіваєш мені, – хитро усміхнувся господар. – Ти добре імпровізуєш…
Хан навіть не повів бровою:
–… гаразд.
– …і помиєш сьогодні котів.
А це Джісон не сподівався почути:
– О ні!!! Як щодо того, щоб я вам придумав десять пісень, станцював, на руках постояв? Будь ласочка, змилуйтесь! – завив Хан, благально склавши долоні. – Ці величності, неймовірні прекрасні пухнасті котики слухають лише вас!
***
Світало, але в кімнаті Джісона лунав сміх та співи. Галас допоміг Мінхо забутиcя від власного сну, де він влаштував пожежу, аби врятувати друга, і в якому згубив батька. Цей кошмар збудив його трохи раніше, ніж дворецького та розвіяв будь-яке бажання засинати знову.
Але біля Хана він забуде це жахіття, до наступної безсонної ночі.
Додати до улюблених