Першого сонця проміння
Освітило обличчя мені.
Я стояла і я зрозуміла –
Це останні були шкільні дні.
Воно світило на нас трохи п’яних,
Щасливих, готових до змін.
Ми прийшли на зустріч до Сонця –
«Першого в дорослому житті».
Воно ласкаво не дало нам заснути.
Мовило : «Ще трохи посидіть.
Бо потім ніколи буде й дихнути.
Насолоджуйтесь, я вам дарую мить.»
І ми сиділи. Мовчки трепетали.
Було не видно ззовні, та в душі…
Ми на червоне сонце споглядали.
І думали, тепер ми не в гнізді.
Нам було страшно, «а що як?» не минали.
Вже зараз знаю: ми усе змогли.
Але тоді у всьому сумнівались –
«Ким бути», «Хто я», сплутані думки.
Та й зараз хто я і для чого треба-
Не знаю. Та й не хотіла б знати я
Вернулася б до сонця й того неба
Але звертати чи спинятись не мій шлях.
Додати до улюблених