Першого сонця проміння

Освітило обличчя мені.

Я стояла і я зрозуміла –

Це останні були шкільні дні.

Воно світило на нас трохи п’яних,

Щасливих, готових до змін.

Ми прийшли на зустріч до Сонця –

«Першого в дорослому житті».

Воно ласкаво не дало нам заснути.

Мовило : «Ще трохи посидіть.

Бо потім ніколи буде й дихнути.

Насолоджуйтесь, я вам дарую мить.»

І ми сиділи. Мовчки трепетали.

Було не видно ззовні, та в душі…

Ми на червоне сонце споглядали.

І думали, тепер ми не в гнізді.

Нам було страшно, «а що як?» не минали.

Вже зараз знаю: ми усе змогли.

Але тоді у всьому сумнівались –

«Ким бути», «Хто я», сплутані думки.

Та й зараз хто я і для чого треба-

Не знаю. Та й не хотіла б знати я

Вернулася б до сонця й того неба

Але звертати чи спинятись не мій шлях.

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь