Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Нове життя

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

“Я, незнайоме місто, загублений багаж, і розряджений телефон, як чудово мене зустрів Нью Йорк.

Хоча давайте по порядку. Розпочалося все з моменту, коли я вирішила, що працювати по 20 годин в день, це класна ідея. Навіщо нам відпочинок, коли можна страждати від недосипу, та синців під очима, чи не так? В будь-якому випадку, спочатку мені видавалася моя ідея з роботою, геніальною. Додатковий прибуток ніколи не завадить, та мабуть, моєю помилкою, було витрачати кошти цього бонусу за працю на каву, та енергетики. Якось я залишилася в мінусі, що ж, в своє виправдання скажу, що розумні думки, і не намагалися мене переслідувати.

Вчора, у мене був “прекрасний” настрій, мабуть, через те, що я спала 2 години.

Я прокинулась від надоїдливого звуку будильника. Ледве відкривши очі і побачивши годину, я встала і повільним кроком пішла на кухню. Ввечері я маю летіти в США, тому головна ціль, яка сьогодні у мене стоїть – це встигнути на літак. Я вперше вирушу за океан, тому спізнюватись не можна в жодному разі.

Весь день збираючи валізу, мені здавалось, що я щось забула і тут до мене подзвонили. Я взявши телефон, побачила, що це мій друг із Техасу, з яким ми познайомились в інтернеті декілька місяців тому, проте встигли стати друзями. Я б описала його, типовим техасцем часів 90-х. Саме він порекомендував мене людині, до якої я саме збираюсь летіти, щоб оформити чималий проект.

– ДОБРОГО РАНКУ, – прокричав знайомий голос.

– І тобі, – сказала я, коли приставила телефон назад до вуха.

– ВИБАЧ ЗА ТЕ, ЩО КРИЧУ, ТУТ ДУЖЕ ШУМНО. – поставивши смартфон на стіл, я зрозуміла, що динамік мені не знадобиться, а швидше беруші.

– Якщо ти дзвониш, щоб нагадати мені, що в мене сьогодні літак і я маю на нього встигнути і без пригод прилетіти в Нью-Йорк, то у мене непогана пам’ять.

– НУ ВЗАГАЛІ-ТО Я ДЗВОНИВ НЕ ПО ЦІЙ ПРИЧИНІ, АЛЕ МЕНІ ПРИЄМНО, ЩО УСЕ Ж ЩОСЬ ТИ ПАМ’ЯТАЄШ, – у його голосі я почула насмішку.

– Чого тобі треба? – закотивши очі, спитала я.

– АЛЕ ПРО САМЕ НАЙОСНОВНІШЕ ТИ ВСЕ Ж ЗАБУЛА.

– …

– ПОДАРУНОК ДЛЯ МІСТЕРА БРАУНА, СПОДІВАЮСЬ УЖЕ В ТЕБЕ? – недовірливим голосом спитав Білл.

– Звичайно. Як ти взагалі міг подумати, що я про таке забуду.

–  НУ ЩО Ж. ТОДІ ДО ЗУСТРІЧІ. – сказав він і скинув виклик.

«Мені кінець» – промайнуло у моїх думках після того, як я перестала згадувати усіх Богів у цьому світі.

Залишивши валізу наполовину зібраною, я переодягнулась і миттю поїхала за подарунком.

Повернувшись через декілька годин, я закінчила збирати речі і побачила, що у мене ще є вільний час. Я винесла валізу з кімнати і поставила біля вхідних дверей. “Якщо не знайду чим себе зайняти, то просто засну” – подумала я. Тому знайшла собі роботу, і не помітила як пройшов час, виїжджати в аеропорт. Таксі вже чекало мене і тому я вийшла, і поїхала.

Прибула я в аеропорт саме вчасно. Віддавши свій багаж, та пройшла на паспортний та митний контроль. Там мені видали квиток, з яким дуже пощастило тому, що моє місце було біля вікна та перевірили візу, яку я намагалась отримати декілька місяців. Повторне зваження багажу, і ось на нього клеять спеціальний стікер та по рухомій платформі відправляють у літак. Я ж у свою чергу, пішла у зал очікування до оголошення посадки. Час для мене пройшов дуже скоро, тому зайнявши своє місце, полетіла у США.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь