Місяць ніколи не дивиться вгору

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Написано для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2021 за ключем “Все, що не вбиває”

 

 

— Мій милий друже.

— Мертвий. Тут.

— Я зробив помилку?

— Ні. Ми би вчинили так ще раз.

— Твої слова не приносять у моє серце спокій.

— Вибач.

— Ти не повинен. Вони наштовхують мене на думки.

— Які?

— Те, що не вбиває, не завжди робить нас сильнішими. Вічність відкриває слабкості. Я знайшов не найкращий вихід. Ти віддав для мене все, а винагорода виявилась не вартісною.

— Хороша винагорода. Мені тут добре. Тихо.

— Це не правда. Тілом ти на Місяці, погляд же завжди прикутий до вічного виру життя. Хочеш повернутись у свій земний Рай?

— Не знаю. Думав, все закінчиться тоді. Я жив до того моменту. Мав вмерти. Піти. Тепер. Я не знаю що робити. Я можу сидіти тут. І все? І все…

 

Бог очікував іншого результату, але кожен раз говорив одні і ті самі слова. Кожен раз отримував одні і ті самі відповіді.

 

“Мій друже, я засвоїв урок знову. Воля Богів – не воля живих.”

 

Божество пішло, а його опонент знову все забув. Забув для того, аби ця розмова повторилась. Із дня у день.

 

Його погляд приковувала Земля.

 

 

Існує легенда про Місячного Кролика, який кинувся у вогонь, аби зі свого м’яса нагодувати нужденного.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: