Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

моя подальша доля повністю у Ваших руках

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

– Що ж, якщо тобі не вистачає двох ларів, візьми собі ще.- Нічого собі постановка питання! І взагалі, вони що змовились?

– Мерін, у мене й так договір з більшою кількістю ларів, ніж у інших.- Хоча… Є Розвідниця. В її зграї три лари. Ну, трохи злукавив, так. Мерін прищурилась з усмішкою. А… Ну, і в Архітектора троє.

– Вони їдуть, а ти лишаєшся сам. Значить мало.- Мерін була надиво безкомпромісною.

– Їм це потрібно! Різні ситуації трапляються! І взагалі, це мій наказ. Хоч Рікон і впирався, придурок малий… Але я вважаю в подібні моменти пара разом повинна бути…- Аргументи трішки не в той бік, але Ештон не до такої суперечки готувався….

– Так, я ж не проти. Вирішив відправити обох, то і гаразд. Але раз для того аби твої погляди були задоволені і одночасно не страждала твоя безпека тих ларів що є – мало, візьми собі ще одного.- Насмішкувато підняла брови Мерін.- Зараз все гаразд, і ти себе захистити можеш, і я поруч. Але ж це не остання твоя поїздка у Зовнішній Світ. Визнай, ти не зможеш сидіти на одному місці. Ти непосидющий, наче вихор.- Усміхалася Мерін. Чорт…

– Гаразд. Давай так, якщо знайдеться хтось підходящий, я його візьму в зграю.- Почухав голову Ештон. Мерін задоволено усміхнулася, кивнула. Ніби спеціально залишила Ештону цілу купу лазівок в обіцянці… Ех, кохана… Вивчила його уже достатньо, аби розуміти, що він ними не скористається…

– Раз приїдуть розвідники, то я з ними Конора відправлю.- Повідомила Мерін.

– Що плануєш з ним?- Поцікавився Ештон.

– Нічого. Як і з іншими. В наложниках п’ять років побуде.- Мерін було і справді байдуже.

– Я думав, він тобі підійшов, раз ти його на обряді прийняла.- Ештон хотів зрозуміти її хід думок. Мерін зітхнула і легка нудьга окутала її свідомість.

– Нічого особливого в ньому немає. Ну, можливо, якщо захоче, до моєї свити приєднається. Він… Типовий представник свого роду. Благородний, з великою кількістю енергії, й цілою кагортою ідеалів в голові і душі.- Мерін поглянула на море, вдаль. І у Ештона чесався язик запитати чим же він такий особливий… І, одночасно, яким був Вайнут… От же цікавість бісова… Мерін зацікавлено на нього поглянула і хитро усміхнулася. Ештон зітхнув… Тепер уже Мерін хоче знати що змусило Ештона стримувати цікавість… Чорт, ну якщо вибирати менше зло…

– Яким був Вайнут?

Мерін хмикнула і знову поглянула вдаль, та на цей раз її погляд линув не над морським обрієм… Вона ніби в минуле дивилася.

– Він… був нелюбимою дитиною від некоханої дружини. Був третім принцем, та далеко не останнім у родоводі. І все ж саме його мені припіднесли у жертву, а не молодших братів. Та ця нелюбов батька, що перетворилася на нелюбов усього царського роду, не завадила Вайнуту любити свій народ. Він був дуже освідченим на той час. І хоч він усією душею ненавидів свою сім’ю, він з гордістю і достоїнством прийняв свою долю. Навіть коли він розрізав переді мною долоню, він дивився в мої очі з такою немислимою непокорою, що аж дивно було. Він був талановитим. Справді талановитим.- Хмикнула Мерін.- Але трон дістався його посередньому брату. Втім,- Усміхнулася вона.- Дуже скоро влада перейшла племіннику Вайнута. І правив він дуже довго по міркам тодішнього люду.- Мерін підсміялася.- Корисно все ж мати улюбленого дядька в фаворитах у богині. Ахахах. Вайнут залишався вірним своїм поглядам до кінця. Чинив якнайкраще для Єгипту. От і все.

***

Уже за кілька годин розвідники забрали ларів і Конора. А ввечері прийшла Шона. Вона окинула поглядом стіл, де явно не вистачало людей. Але не стала нічого запитувати. Просто сиділа і їла. Мерін і Лагор бесідували про Шазарію… Схоже, у них ця тема не закінчується. А Ештон їв. Трохи непокоївся. Хм… Заодно і перевірить дальність зв’язку:

《Рікон, як Ви?》- Ештон сподівався, що не заважає…

《Ще не приїхали. Сірін дали снодійне, вона відпочиває.》- Відрапортував він.

《Скажи, як прибудете. Щоб я не переживав.》- Ато буде собі мозоль в головному мозку робити, як казав Архітектор…

《Гаразд.》

***

Наступного дня всі поїхали на яхті в море. Шона хотіла відхреститися – але не вийшло, Ештон не хотів, щоб Лагор почувався третім коліном. Нехай на яхті є ще капітан, але все ж… В загальному це повинна була бути геть не романтична подорож. Дно яхти має такий собі ілюмінатор з надміцного скла. Якщо відкрити засув з зовнішньої сторони скла, то можна роздивлятися, що робиться на дні. Такий собі дайвінг для лінивих. Ще ця яхта оснащена спеціальним тихим двигуном і підводними ліхтарями. А капітан знає місцевість. Тому вони побачили і дельфінів з китами, і черепах, і силу-силенну всяких риб і навіть пощастило мигцем побачити тигрову акулу. Щойно Шона це побачила, так і прилипла до скла на всі години подорожі – було не віддерти. Ештону навіть смішно стало. Та він розумів – це клондайк нових ідей для неї. Вона зможе створити багато нових картин. І він не помилився. Невдовзі це набридло Мерін, і Ештон пішов з нею. Потім до них в басейні приєднався і Лагор. А коли Ештон зайшов глянути, як там мала – вона сиділа прямо на склі, а навколо неї по всій підлозі були розкидані очерки майбутніх картин. Ештон усміхнувся і залишив її у спокої, так і не виказавши свою присутність.

Мерін подобалась морська прогулянка. Тут температура відчувалася зовсім інакше. Морська вологість згладжував ефект від палючого сонця. А морський бриз дуже, навіть, освіжав.

Ештон змусив Лагора робити фотографії. Він навчився швидко. І невдовзі у Ештона з’явилася маленька колекція спільних фотографій з Мерін на фоні моря та узбережжя, з бокалами в руках і усмішками на обличчях. А от фотографуватися Лагор не захотів. Та хіба ж від Ештона можна відкараскатись? Вийшла фотосесія супернасупленого, непривітного, наче грозова хмара, Лагора. Але щойно він побачив, що Мерін задоволено розглядає ці фотографії, перестав ображатися.

Їжа на яхті була не найсмачніша, а для Шазарійців і зовсім видалась неїстівною. Та Ештон ще не забув, як живеться часом у Зовнішньому Світі, тому їв без нарікань. Інші послідували його прикладу і теж з’їли свої порції:

– Вважатиму це ще однією розвагою. – Усміхнулась Мерін. Ештон усміхнувся у відповідь.

***

Наступний день знову був на пляжі. Шона таки трохи роздяглася під бар’єром Ештона – Тепер вона виглядала не як з іншого світу. Розвідники, на замовлення Ештона привезли йому з Шазарії його планшет. Там були різні програми для тренування ментального наказу, і взаємодії з Шазарійськими технологіями вцілому. Тож Шона сиділа і добросовісно займалась.

А опісля вони пішли в ліс. Ештона підмивала цікавість побачити її картини, але він чесно не підглядав… Якимось чином ця дивна поїздка таки витіснила з голови Ештона втомливі думки про рашаза, хоча б на деякий час. І Ештон насолоджувався цим ментальним відпочинком. За цими простими думками і минуло непомітно кілька годин – все ж Ештон любить ліс. І немає такого великого значення з компанією чи без. А сьогодні Шона не давила якось… Щойно сонце стало хилитися до заходу, вона почала збиратися. Мабуть, освітлення не підходить… Ештон ліниво потягнувся, взяв у неї складний мольберт, що зараз нагадував невелику валізку. І вони неспішно, мовчки пішли в будиночок.

– Еееех… – знову потягнувся Ештон. Тепер потрібно накрити на стіл. Він почав копирсатися в холодильнику, якось не зауваживши, що Шона не пішла за першої ж можливості, як завжди. А коли помітив, то уже був під її прицілом. Тільки зараз вона дивилась якось інакше… Щось хоче?

– Що?- Просто запитав Ештон.

– Чому Ви не відправили мене, як Конора?- Запитала вона. Ааа…

– У мене зараз є час, аби приділити його тобі і трішки потренувати. Потім буде не так багато. Окрім того, тобі тут подобається.- Стенув плечима Ештон.

– Мені подобається? Що змусило Вас зробити такі висновки?- В її тоні явно просковзнуло здивування.

– Ти багато пишеш.- Кивнув Ештон з посмішкою на її папку, набиту роботами.

– Я завжди багато пишу.- Заперечила вона.

– З таким натхненням?- Запитав він. Шона прикрила вуста, замість відповіді. Уважно сканувала Ештона. І він їй хитро і трішечки переможно усміхнувся. Але не встиг відвернути погляд, аби повернутися до своїх справ – Шона підсунула до нього папку різко, стиснувши вуста. Ештон здивувався, але йому стало приємно. Він простягнув руку до папки, ще раз поглянувши на Шону, даючи їй шанс передумати. Але вона, схоже, була впевнена.

– Вам же цікаво.- Пояснила вона.- Чому Ви не дивилися раніше?

– Тому що ти не хотіла показувати.- Усміхнувся Ештон, все ще тримаючи руку на папці. Шона злегка нахмурила брови, і Ештон вже знав що це значить – пояснення в студію, будь ласка.- Ти завжди кладеш основу на якій пишеш картиною вниз.

Шона перестала хмуритись. Ще кілька митей дивилася на Ештона.

– Я не проти.- Дівчинка сіла поруч, намірившись спостерігати за реакцією Ештона на свої роботи. Він їй усміхнувся і відкрив папку.

І офігів. Ештон видихнув, навіть не помітивши, як затамував подих. Пейзаж був написаний в чорно – білих тонах, але… Так реалістично… Уява Ештона так і підкидала йому кольори, аби довершити картину, і він поклястися міг, що вона на якусь мить стала не просто кольорова – ожила. Ештон шоковано дивився на цей витвір мистецтва, і, нехай він не знавець, та клепки вистачає, аби зрозуміти, що це щось неймовірне. Таке було враження, що якщо простягнеш руку, то вона провалиться всередину і затягне тебе за собою. Ештон не став стримувати це бажання і торкнувся до дерева. І… Що це таке? Перше враження і захоплення спало, і Ештон спантеличено прислухався до своїх відчуттів… Картина… була живою. Вона… Відчувала трепет і тихий захват… Вона була горда, велична. Вона… Ештон відкрив рот від здивування і розширив очі. Що за… Що? Він охрінівшо ще раз подивився на картину, а потім все ж здоровий глузд ввімкнувся і Ештон сковзнув у сприйняття. Енергія Шони була в коній рисочці, в кожному, дбайливо виведеному листочку. Але… Вона була не така, якою Ештон звик її сприймати – вона була живою, наповненою емоціями і почуттями… Вона відходила легким сяйвом, не хвилями… Але розрізнити її посил було… Легко. Чорт! Чорт- чорт- чорт! Це ж бісовий амулет! Ештон приклав руку до підборіддя, а потім потер, намагаючись втихомирити шок. Амулет!!! Як їй це вдалося? Як… Стоп. Стоп – стоп. Розбереться з цим. Непримінно розбереться. Але… Її картина… Її емоції. Мабуть, зараз це куди важливіше. Вони… Світлі. Без туги. Без розпачу. І хоч тони були чорно – білими… Але… Картина не була темною – навіть навпаки, вона була наче магічним сяйвом наповнена… Ештон знову видихнув. Відклав картину, взяв наступну. І вона була не менш прекрасна. Це було те озерце, серед загубленої скелі в лісі. І емоції… Очікування, надія, таке шалене бажання жити, пізнати, якесь таїнство… І наступна – море за вікном, а там – смуток і любов, всуміш з неясним прощанням. І цих картин… Їх було так багато… І він впізнавав на цих картинах знайомі пейзажі, і навіть… Порожній обідній стіл, з рукою, що ставить страву – і це була стовідсотково його рука. І через ці емоції… Мало сльози не приснули- там було стільки всього! І образа, і радість… Задоволення, сімейний затишок, гіркота… Стільки невисловленого болю… І стільки передсмаку… Чогось немислимо великого… Ештон з зусиллям відклав картину… І… Це ж його портрет! Це ж він – Ештон. Здивування від того, що він побачив себе на картині Шони перевершило лише здивування, шок від усвідомлення, що емоції вкладені в картину – його власні! Капець. Він пам’ятає цей момент – він стоїть, спершись на перила балкону, з сигаретою в руці біля губ, і дивиться на гори Шотландії… А відчував він тоді… Втому, незрозумілий біль. Відчуття несправедливості. Він приймав рішення. І це відчувалося так само ясно, як і в той день. А на наступному портреті… Та скільки їх тут? І Ештон охрінівшо гортав свої портрети один за одним – з радістю і сміхом, і з сумом. З любов’ю до своєї сім’ї і з коханням до Мерін. І раптом втратило будь-яке значення, що на цих картинах, значимо було – що в них…. Там була турбота на одній. І безкомпромісність на іншій. А останній портрет… Списаний з нього під час тієї розмови, коли вона розтавила все по своїм місцям, коли сказала, що він забрав її від сім’ї. І в цьому портреті… Стільки його вини, болю, безпорадності, але і разом з тим гіркої внутрішньої сили, прийняття. Він… не очікував побачити себе таким…

– Я не була близькою з своїм кланом. Я була сама по собі. Для мене немає особливої різниці бути там, чи тут. Не знаю хто кого уникав, я їх, чи вони мене. Але, я рано чи пізно покинула б маєток. Тож немає особливого значення яким чином це сталося. Сталося те, що мало статися.- Сказала Шона. Ештон ніби отямився від емоцій, пов’язаних з картинами. І поглянув на неї.- Хоча це не відміняє того факту, що я тепер підневільна особа, і моя подальша доля повністю у Ваших руках. І на Вас лежить за це відповідальність.- Гордо смикнула вона підборіддям, з викликом і нахабством, встала і почала складати роботи. Та Ештон уже побачив яка вона насправді – ніжна. Яка трепетна і багатогранна її душа. Ештон усміхнувся їй і став допомагати складати роботи назад.

– Напишеш завтра мій портрет?- Запитав Ештон. Шона на нього поглянула з вираженим здивуванням.

– А Вам мало уже написаних? Не помічала за Вами такого самолюбства раніше.

Ештон пирснув сміхом.

– Хочу побачити процес. Як ти це робиш.- Пояснив він. Шона хмикнула. Ештон посміявся на це. Погодилась, значить.

Ештон мусить зрозуміти, як вона створює ці амулети. Ох, і мізерну ціну Ештон за неї заплатив. Треба буде дати клану Макнармерів ще щось… Що ж от навчиться у Шони нових фокусів і для них щось зробить.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Коментарі на “моя подальша доля повністю у Ваших руках



  1. Ніфіга собі у Шони дар!
    Прикольно, що вона ззовні холодна, і душа її розкривається в її творчості. Дуже нагадує мені одного знайомого інтроверта.