Що будить краще ніж міцна кава зранку? Можливо ароматний сніданок що готує мама? Чи холодна вода зі старого крану? Можливо найкраще будить холодний кафель, особливо морозним зимовим ранком . Як не дивно старі будинки часто обставляють кафельом. І практично,і виглядає не найгірше.У нашому будинку теж все обставлено цією плиткою. Зазвичай це не найприємні відчуття зранку, хоча найбільш освіжаючі.
Тієї ночі було як завжди холодно, вітри вибивали шайби у вікнах, а метіль кружляла по всьому місту.Для Токіо така погода по справжньому рідкість, зазвичай тут тепла зима, і снігу не багато. Але цей рік був справжнім рекордсменом, вона змогла заставити навіть справжніх модниць одіти ще одну пару калготків, та й багато сімей закупило собі обігрівачі для дому. Нажаль не всі встигли його купити. Багато хто грівся як міг. Одіяло, пледи , в’язані носки?Чи можна просто лежати разом. Було багато способів. В ту зиму Я з Наною тільки переїхали в цей дім. Він був старим , без ліфту, але дешевий, ще й оплату можна було ділити на двох. Можна сказати, що це його один єдиний плюс , ще й сусіди не найприємніші. Зате ми жили разом і дуже здружилися , можливо й навіть надто. В ту ніч ми як завжди лягали спати, спали ми разом, через те що було надто морозно. Ми робили невелике гніздечко тільки для нас двох. Декілька пледів, перина, і невеликий обігрівач всіма силами пробували нас зігріти. І у них це вдало получалось.
На годиннику стукнула 11 вечора. Ми як завжди лежали і пробували зігрітися . В той вечір було надзвичайно холодно, мороз ніби старвся пробитись через старі вікна. Можна сказати він досить вдало це робив. Та й події , що стались сьогодні не менш підходили до погоди.Мені було явно не до сну. І навіть не через холод, а розставання з Сьоджі. Він був й справді важливою для мене людиною . Ще день тому я була готова кинутись за ним хоч на край світу, що й впринципі зробила. Я завжди боялась його втратити, проте й не замітила як загубила в цьому великому місті. Жартуючи про дівчину Хачіко ,на яку він тратить гроші , я й не уявляла що це -реальність. Я знала про це глибоко в душі, але не хотіла вірити. Знала – але не вірила.Проте ковтнувши гіркий ком сліз я лежу в ліжку і стараюсь не заплакати. Нана за мене переживає. І не просто переживає – а переймається моїм самопочуттям .Ще позавчора вона зробила мені чаю щоб я зігрілась, а вже сьогодні рятує від горя розлуки. Вона , що не робить, то рятує мене. І інколи мені здається , що ми вже не просто подруги, а щось більше, щось духовніше і ближче. З такими роздумами я лежала не настільки довго, але тільки вони змогли зігріти мою душу.
В одну секунду роздуми перебились тихим голосом ,спокійним і ледь чутким, що ніби струна прорізав тишину
- Спиш?
Я не знала чи відповідати їй , бо скоріше всього вона хотіла запитати про моє самопочуття, а мені вже було стидно, стидно , що вона завжди мене рятує. Навіть на стоянці біля кафе Я нічого не змогла зробити. Бачучи Сьодзі з його новою дівчиною моє серце просто тримтіло і розривалось на частинки,а єдине що він міг сказати це вибач. Просте,гірке,вибач. Лише Нана завжди мене рятувала, і заспокоювала, тому я не хотіла завдавати їй не зручності . Я просто змовчала.
- Я ж знаю , що ти не спиш. Тобі гірше?
- Ні. Все добре..- я тихо промовила.
- Знаєш Нано, досить смішно , що я говорю наче до себе. Досить рідко можна зустріти дівчину тезку, так ще й здружитися з нею .
Тоді було чути , що вона хоча розбавити цю тишину, ніби підтримати легку розмову, що не буде зачіпати хворі місця у серці.
Місяць світив крізь вікно так, що було видно її легку посмішку. Таку невимушену, але ніби з проханням відповідати їй .
-Хоч ім’я у нас однакове , але ми зовсім різні- я говорила в непривичному, серйозному тоні, який мало хто міг зустріти з моїх вуст.
Місяць й далі світив на її лице. Але на ньому вже була не посмішка, а умиротворення, спокій і легкість.
-Для мене ти надто близька людина, і я надто сильно переживаю за тебе… Яка б важка ситуація у тебе не була, я завжди буду на твоїй стороні і завжди підтримаю тебе…
З моїх же вуст пролунало лише одне, немов відняте від серця
-Дякую
В ту саму секунду Нана повернулась в іншу сторону, і більше прикрилась одіялом. Я ж послідувала її прикладу але накрилась головою в перину, що ніби хмара покривала нас. Я б лежала так всю ніч, поки не заснула, але цю ідилію перебив все ж такий тихий й спокійний голос Нани
-Інколи мені здається , що ти мені не просто подруга, а вже щось ближче.І в такі моменти у мене є відчуття, що я тебе не просто оберігаю, а по справжньому кохаю.
В цей час ,коли у тишині пролунали ці слова, я ніби заспокоїлась , ніби щось відлягло від серця і полетіло далеко від нього. В ту секунду я просто вдихнула і лежала, ніби вже сплю.
А місяць й далі легко освічував білими променями лице Нани…
😨🥺😘