Азірафель прокинувся від стуку в двері, тривожного такого. Виліз з-під ковдри (бррр, холодно, на ніч опалення відключає), ноги в пухнасті капці. Халат навпомацки, зпросоння не надто розумієш що робити.
Кімнати по черзі освітлюються непевним світлом, господар-поспішає вниз, вогник слідує за ним. Вже біля входу клацає вимикач, а чарівний вогник гасне.
– Хто … там? – трохи злякано цікавиться ангел у двері.
– Пусти!
– О, святі угодники!
Азірафель відкриває двері в зиму. Передріздвяний Лондон пахне пряниками і глінтвейном, а ще трохи любов’ю. Останні два дні навіть сніг йде не перестаючи, все зовсім казкове. І в цій казці зараз корчиться чорно-червона фігура. Сніжинки не тануть, коли сідають на неї.
Азірафель стягує з себе халат, загортає гостя в тканину і обійми:
– Заходь швидше, ну …
Закриває двері, відрізаючи від загальної маси кілька десятків сніжинок.
Гість тремтить.
– Ти що, пішки йшов? Чого?
Клацання пальців: спалахують каміни у всіх кімнатах, привітно потріскують, але гостя ще колотить.
– Тоні, ну що? – Азірафель піднімає голову демона на долонях, важко відриває його підборіддя від грудей, – що трапилося?
– Там … страшно …
– Ну як може бути страшно в таку пору року, – ласкаво сміється Азірафель, тягне гостя за собою, кутає вже в плед, дещо метушиться з чаєм.
– І холодно …
– Це так! Зовсім діккенсівські дні! А, я зрозумів, ти ж змій, звичайно тобі холодно! – підморгує Азірафель, додає в чай віскі, передає гарячу чашку в побілілі долоні гостя, стискає їх, щоб зігріти. Деякий час панує мовчання: Азірафель дивиться як демон п’є, демон сором’язливо не дивиться йому в очі. Але перший сам і порушує мовчання:
– У мене там … Бетон і скло. І нічого більше. І нікого більше, розумієш?
Азірафель відхиляється, жує губами деякий час: приймає рішення. Коли воно прийнято, його погляд стає гострим, а посмішка сповзає з обличчя:
– Ми з тобою домовилися допомагати один одному, так?
Демон мовчить і все ще крупно тремтить. Розливає чай на коліна і не відчуває жару.
– Пішли зі мною.
– Куди?
– Пообіцяй слухатися мене, добре? Йдемо!
Кроулі незграбно переставляє довгі свої ноги, замерзли, та й взагалі, вони якісь недоладні.
Азірафель пропускає його в свою спальню, підкручує батареї.
Демон розгублено дивиться на ліжко, що ще пашить сном і тілом-зім’ята подушка, обидві ковдри акуратно підвернути.
– Дай-но …- ангел дбайливо знімає з нього його вічний піджак, виплутує з шарфа.
Кроулі у відповідь простягає пальці до нього-гладить комір піжами; губи якось зовсім по-зрадницькому тремтять.
– Джинси … Будь ласка сам …
– Це обов’язково?
Повітря прогрілося і тремтіння поступово відступає.
– Одягнутим в ліжко – не дозволю!
Демон в шкарпетках і трусах. Вже не тремтить. Ангел бере його за руку і сідає на ліжко:
– Іди сюди, під стіночку, тут тепліше. Не можна змію мерзнути, так, Тоні?
Клацання пальців, гасне світло. Кроулі притискається до повного м’якого тіла Азірафеля, не обіймає- обіймають його, перебирають волосся. У темряві видно як блищать вологістю очі ангела- він наважується. Потім цілує в губи:
– Ну що, тепер тепліше, чи не так?
Демон закриває обличчя руками, ох ангел, який же ти іноді … ангел!
– Я люблю і тебе. Ні. Я. Тебе. Люблю. Ти знаєш?
***
Кроулі спить згорнувшись калачиком, як кіт. Це не зміїне, це котяча поза.
Азірафель сидить поруч, одягнений, дивиться. За ніч стало жарко, Кроулі відкинув ковдру, уві сні навіть відштовхнув ангела- зігрівся.
– Ентоні Кроулі, ти вигнав мене з мого ж ліжка! – тихо вимовляє ангел.
Гладить його по хребту – окреме задоволення: перерахувати кожен опуклий хребець … а тут ребра.
Страшнувато усвідомлювати, що це вже не просто друг, а щось набагато більше. І страшно і радісно.
Занурює пальці в його густе вогняне волосся, огладжує вухо.
Кроулі не спить. Ангельські дотики на диво приємні: його спини, його волосся торкався багато хто, але тільки пальці ангела викликають мурашки по шкірі і тепло десь всередині, здається він починає розуміти вираз “метелики в животі”. Ось це-вони.
Цілуйцілуйцілуйзаразвже, ну будь ласка, хоч один поцілунок. В плече. Або в ямочку на шиї під волоссям.
– Кроулі, ти не спиш! -Азірафель удавано обурюється, Кроулі перевертається на спину і розпливається в ситій усмішці. Перехоплює руку ангела, цілує кінчики пальців:
– Дякую за ніч, мій небесний покровитель.
– Що ти несеш!
Ангел починає турбуватися, чи не було це все планом, щоб зробити його занепалим і план вдався, помітно нервує. Кроулі спостерігає за зміною його емоцій, трішки єхидно:
– Ти не побоявся пригріти самотню змію на грудях, так?
Азірафель починає тривожиться ще більше, поки змій присувається до нього, трохи посвистує, кладе голову на коліна, нахабно дивиться в очі:
– Пам’ятаєш що ти зробив вночі? Чи зможеш повторити зараз? – зміїне шипіння, зіниці величезні і круглі.
– Ти … зрадив мене?
Зіниці стають лініями миттєво:
– Ти аж настільки мені не довіряєш? За стільки років? За стільки століть! ??
Ангел мовчить. Кроулі намагається встати, але в щоки впиваються сильні пальці, утримують голову:
– Хіба був дозвіл вставати?
*робота була опублікована англійською на АОЗ https://archiveofourown.org/works/22922947