Ми хотіли вдихати небо своїх думок,
А не пил з під дахів розбомблених багатоквартирок.
Ми хотіли читати книжки не під світло свічок.
Прикриватись від промінню, а не розбитих шибок.
Ми сміялись над тим, що далі чекає на нас,
А чекала безмежна прірва теленовин.
І, якщо нас питають зараз: ” Ну як там в вас?”,
Сподіваються, що обійдеться без домовин.
Хто в окопі, хто у квартирі, а хто без них.
В інстаграмі сторіс тепер, як заклик “живий!”.
І тепер головне відділяється від інших всіх,
І колишні біди кричать: “який ти дурний”.
Зараз чую собак, що бояться як всі сирен,
А мені на дев’ятий день майже не страшно.
Але ми не забудемо жодного із імен,
Хто стояв до кінця впевнено і відважно.