Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Мара та зустріч з вогнем

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Сьогодні зранку дощило.Небо було залатане хмарами, а тяжкі краплі, сповненні життя, втамовували спрагу землі. Соломія бігла по безлюдному парку, намагаючись розігнати набридливі думки.
З 17-ти річною дівчиною завжди ставалось щось дивне та незрозуміле. Усе своє життя вона була для себе та оточуючих чимось ненормальним, приваблюючим ,та водночас відштовхуючим.
Вона ненавиділа це.
Вона ненавиділа себе.
Чорне,як ніч волосся майоріло на вітрі. Соля була вже наскрізь мокра , та вона ніколи не хворіла.
Зелені зарослі пролітали повз її зір, вона відчувала тісний зв’язок з кожною травинкою, з кожним деревом. Змочені сльозами літнього неба, вони дихали з нею в унісон.
Зачарована життям природи , вона не помітила,як забігла на кладовище, розташоване біля парку. Зупинившись коло однієї з могил ,вона побачила там хлопця. Його пусті очі дивилися повз неї.
Несподівано, до дівчини підійшов священик, який здійснював богослужіння в одній з місцевих церков.

– Ти знала його, дитино?- з тяжким сумом запитав він.
-Ні..- трохи злякано , та розгублено відповіла дівчина
– Він був моїм сином, та.. я не впорався.., не зміг уберегти його…..- на очі виступили сльози, з відчуттям провини
– Співчуваю вам..

Хлопець підняв на Солю пусті очі

-Він не хотів щоб ви так думали,.. не хотів, щоб ви себе винили….Він каже, що якщо хтось і винен у цьому, то це лише він сам..-раптово сказала дівчина
– Що?… Як це, каже…?

І тут до неї нарешті дійшов весь жах того, що відбувається. Вона скрикнула, подивившись у повні нерозуміння та страху очі священика. Соломія знову кинулась бігти , здавалось її життя це суцільний хорор, наче, на кожному кроці її(і тільки її) ловило якесь жахіття. Думки та слова, дерева та вітер знову прроносились повз неї, не даючи своїм суцільним вихором піти від дійсності. Але тут вона зіткнулась з копною рудого волосся. Соля відчула різький біль у голові і повалилася на мокру траву.

-Аай! Бляха, як так можна?!-
-Знаєш , якби ми зустрілись в звичайному житті , я б запросила тебе кудись, та зараз час бігти, бо ніч настигає простір, а я лечу до гір у гості. Моє буття знайшло скарб цього світу, не маю сил знайти нового тилу, якщо ти хочеш разом час згасати , то можеш разом з мною ти рушати. – відізвалась дівчина з вогнем замість волосся, і швидно піднялась на ноги.
– Що ти мовиш? Ти у розумі своєму?- Соломію вже мало що дивувало, та всеж.
– Та хіба не видно? Я в нормі, але час спливає, мавки кличуть в гості, чую я трембіти, голос гір великий. Ти зі мною?- погляд суворих зелених очей, змушував повірити цьому маринню
– Та як я все покину? – вона вже теж підіймалась на ноги
– Ти завжди можеш повернутися назад…

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь