Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

“Мʼятний кіт” і продовження випадковостей

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

На наступний день Герміона прокинулась з головним болем. Їй пів ночі не давали спати думки. Вона обмірковувала те, що сталося вночі. Чому Малфой так вів себе вчора? Чому не напирав? Чому був у такому стані? Що з ним сталось? Невже смерть Волдеморта відправила його у депресію? Добре, що сьогодні була субота. По неділях Ґрейнджер теж працювала, адже всіма способами намагалась втекти від самотності і зайняти свій час. Після того, як дівчина закінчила витрачати вихідні на ремонт – вона влаштувалась у маглівську кавʼярню у сусідньому районі. Тільки-но грифіндорка усвідомила, що має цілий день на те, щоб провести його з друзями вона почута телефонний дзвінок. Вона спеціально встановила стаціонарний телефон у себе в кімнаті, щоб у разі чого, їй могли подзвонити з роботи. Так і сталося в цей день.
– Слухаю. – підняла трубку відьма.
– Міоно, це ти? – хриплячим голосом мовив дівочий голос по той бік.
– Емі? Щось сталось? – Герміона не до кінця прокинулась і не зчитала того, що скоріше за все її колега, яка зміняла її у кавʼярні, захворіла.
– Міоно, благаю, я знаю, що в тебе дикий графік, але врятуй мене. – хрипіла на тому боці Емілія.
– Що я маю зробити? – і бровою не повівши, спитала відьма. Хоча дівчата не були подругами, грифіндорка цінувала ставлення до неї, тож, як і завжди, була готова в будь-який момент прийти на поміч.
– Благаю-благаю-благаю, вийди сьогодні за мене!
– Що? – незрозуміла Герміона. Пропозиція звісно була цікава, але відьма частіше розглядала когось з жахливим, чоловічим характером, хоча шкодувала про вибори свого серця. Жінки, на думку Герміони, завжди були кращим варіантом: безпечнішим і приємнішим, проте серце примусити вона не могла.
– На зміну, дурочко! – сміялась Емілія, час від часу кашлюючи, – Я захворіла.
– А, так, звісно. – з полегшенням зітхнула Ґрейнджер і тільки потім зрозуміла, що погодилась працювати у єдиний вихідний.
Відьма подивилась на годинник, стрілки показували восьму ранку. До початку зміни в Мʼятному коті лишалась година. Дівчина розуміла, що якщо вона хоче встигнути до відкриття – треба збиратись вже. Вона за звичкою сконцентрувалась на приготуванні кави, пʼять поверхів нижче. Герміона навіть забула, що вчора майже не посварилась з Гаррі через це. Дівчина ледве змусила себе вилізти з-під ковдри і попрямувала у ванну. Її ранішні процедури не займали багато часу. Вона хіба чистила зуби і йшла в душ. Однак, сьогодні чистка зубів зайняла більше часу. Паста була мʼятною. Ґрейнджер знову задумалась про вчорашню прогулянку. Щось з ним було не так. Щось у його зовнішності, чи може поведінці, змушувало її хвилюватись. Драко Малфой, хлопець, що весь час її ображав – змушував Герміону хвилюватись. Проте, тут важко було щось зробити. Відьма просто була такою. Її хвилювали оточуючі, може навіть, скоріше цікавили, як нерозгадані таємниці. Грифіндорка розправилась доволі швидко з усіма своїм справами, в які звісно входила її чашечка кави і боротьба з висушеним волоссям. Проте зволікати часу не було, тож дівчина одразу з кімнати апарувала у найближчий провулок до кавʼярні, що був у межах магічного Лондону, звідти їй треба було пройти всього пів кварталу. Вулиці на території маглів ніколи не пустували, і Герміона ніяк не могла вирішити де їй подобалось більше. У той час, коли відьма зайшла у кавʼярню майже все вже було готове до відкриття. Залишилось лиш розкласти свіжі газети на барі.
– О, Міоно, привіт! – якраз з тими самими газетами з підсобки виходив Гіларіон – її напарник на сьогодні і бариста, – Не думав, що Емі таки зможе тебе вмовити.
– Доброго ранку, Гіле, – привітно посміхнулась йому дівчина, – рада тебе бачити.
Ґрейнджер вирішила проігнурувати репліку баристи, бо все ще ніяково себе почувала після розмови з Емі. І пояснювати свій ступор колезі, може і було би весело, але Герміона не вважала його другом. Відьма намагалась зберегти професійні стосунки. Тим паче, що чаклунка знала – як тільки закінчиться літо, вона звільниться з кавʼярні і, скоріше за все, ніколи не побачить людей, з якими познайомилась тут. Дівчина швидко переодягла футболку на фірмову: темно-зелену з кишенькою на серці, на якому був вишитий котик. Таким чином, ніби тваринка сиділа у ній. Герміона перевірила час на годиннику. За десять девʼята. Вартувало вже виходити в зал і готуватись до перших клієнтів.
– Доброго ранку! – привіталась жіночка, що рівно о девʼятій зайшла всередину, сіла за столик і замовила каву з круасаном.
Час тягнувся повільно, але у вихідний день потік людей не припинявся. Вони заходили, щось замовляли, їли, розраховувалися і йшли, потім все повторювалось. Відьма була рада, що її голова весь час була зайнята замовленнями. Вона їх ніколи не записувала, адже вважала, що маючи таку вузьконаправлену продукцію, було не ввічливо записувати короткі побажання гостей. Під вечір кількість людей нарешті зменшилась. Дівчина могла нарешті трохи видихнути, ноги гуділи, а ранішній головний біль повернувся з новою силою. Єдине, чого їй хотілось – заварити чай і сісти на підвіконні на горищі із книжкою в руках. Гортати дорогоцінні сторінки, насолоджуватись їх особливим запахом, ніжно торкатись їх шосткої поверхні, нарешті заглибитись у складні речення і втекти від всього шуму. Герміона задумалась, що напевно втомилась. Можливо, справді треба було відпочити з друзями, а не витрачати час на незрозумілу практику у Міністерстві. Чаклунка думала про те, що не має сил вже ні на що. Хотілося лиш лягти, скрутитись калачиком і дивитись у стіну. Проте, на жаль, Герміона не мала на таке часу. Вона стояла за барною стійкою, спершись підборіддям на свою руку, трохи згорбившись, і дивилась в нікуди.
– Доброго вечору. – на всю кавʼярню роздався оксамитовий голос нового відвідувача, – Вітаю, Гіларіоне, мені як завжди, будь ласка.
Від несподіванки Ґрейнджер підскочила і насуплено подивилась на гостя. Дівчина не була сильно здивована, звісно він не міг просто залишити її в спокої. Він знайшов її. Невже він буде погрожувати їй тут? Невже буде насміхатись з неї між звичайних людей? Чи можливо, що життя цих людей під загрозою? Що їй робити? Думки носились у голові відьми зі швидкістю світла. Вона стиснула долоні у кулаки. Вона обвела поглядом зал. Всередині було менше десяти людей. В теорії, якщо заблокувати двері, щоб вони не втекли, вона зможе на них на всіх накласти Забуттятус, замінити їх спогади. Вона мала би впоратись. На скільки вона його розізлила? Може надіслати патронуса Гаррі, поки не пізно?
– Міоно, хей, – штурхнув її Гіл, шепочучи, – де ти літаєш? Винеси Драко замовлення.
Герміона автоматично взяла в руки кружку чаю і тарілку, а потім різко подивилась на баристу. Драко? Звідки він знає його імʼя? Малфой давно це планував? Він слідкує за нею давно? Для чого? Чому? Він все ще хоче знищити всіх маглонароджених?
– Герміоно, агов! – клацав пальцами Гіларіон перед очима відьми.
Дівчина нарешті вийшла з трансу і рішуче попрямувала до столика слизеринця, який, до речі, був одягнений у маглівський одяг. Це здивувало її. Що би там не було, вона вирішила дізнатись що відбувається.
– Ваше замовлення, пане. – крізь зуби промовила Герміона, ставлячи перед Малфоєм напій і тарілку з шоколадним печивом.
– Ґрейнджер? – підняв очі з книги хлопець, він виглядав здивованим, – Ти і тут працюєш? Не забагато роботи для тебе? – хмикнув він і одразу взяв кружку, щось шепочучи у неї.
– Ти дуже хороший актор, Малфою. – сверлила його поглядом Герміона, – Навіщо ти слідкуєш за мною?
– Слідкую? – перепитав хлопець, якого, здавалось, смішила ця ситуація.
– Навіщо ти прийшов на моє робоче місце? – склала руки на грудях дівчина, – Що ти робиш у моєму кафе?
– У твоєму? – на обличчі хлопця зʼявилась посмішка, він вже не приховував веселості, – Я тебе тут ніколи не бачив, я ходжу сюди від початку літа. Тут найсмачніше шоколадне печиво у місті. – потиснув плечима юнак, ніби це було ясно як день.
– І як же це ми ні разу тут раніше не бачились? – ніби плювалась словами Герміона, – Я працюю тут кожну неділю з середини червня. Ніколи б не подумала, що тобі не вистачить духу зізнатись у брехні! – червоніючи від гніву шипіла дівчина.
Хлопець лиш ширше посміхнувся і його очі блиснули, ніби він розвʼязав якусь задачу.
– Що? – відьма ніяк не могла перестати обурюватись.
– Я буваю тут шість днів на тиждень, заходжу рівно о сьомій і йду за пʼять хвилин до закриття. По неділях у мене інший графік. – хмикнув Малфой і його посмішка розтягнулась у насмішку, він вже давно так не веселився.
– Що? – вражено повторила Герміона, вона не могла йому повірити. Це було неможливо. Слизеринець не міг просто проводити час з маглами. Спілкуватись з ними, як з рівними собі. Він, переповнений спокоєм, читав книгу і повільно пив свій мʼятний чай. Він не виглядав абсолютно спокійним, на обличчі була легка посмішка, Герміона його дійсно повеселила.
– Хіба тобі варто відволікатись на мене? За третім столиком чекають рахунок. – так само спокійно промовив Малфой. Відьма почервоніла. Вона була на роботі і абсолютно не мала права так надовго відволікатись, її взагалі могли за таке звільнити, якщо хоч хтось напише скаргу. На мить, Герміона подумала, що була би рада таким подіям, але швидко відкинула такі думки. Вона лиш задумливо кивнула і підійшла до того столику, про який казав хлопець. Дійсно, гості просили рахунок. Останні хвилини перед закриттям дівчина тільки і робила, що закривала рахунки і прощалась з клієнтами. Аж поки не лишився один Малфой.
– Хіба ти не казав, що йдеш за пʼять хвилин до закриття? – кинула йому відьма через плече, а потім додала, – Вирішив сьогодні затриматись? Навіть не можеш особисту брехню запамʼятати і притримуватись її?
Драко лиш посміхнувся їй і продовжив читати книгу. Герміона вирішила не відволікатися на хлопця і повільно рухалась до закриття зміни. Вона протерла столи, попіднімала стільці, позамітала, перерахувала касу. Малфой все ще сидів за столом, вже було двадцять хвилин після закриття. Дівчина продовжувала його вперто ігнорувати, вони жартували з Гіларіоном про сьогоднішній день, лиш іноді вона кидала погляд на слизеринця. Той невимушено продовжував гортати сторінки. Коли справи для закриття кавʼярні було зроблено, відьма відійшла у підсобку, щоб перевдягтись.
– То ти бачив гру Лідс на днях? – захоплено питав Гіларіон слизеринця, коли дівчина повернулась до залу. Герміона мало чого розуміла в спорті, але знала, що вони говорять про футбол, маглівську гру.
– Друже, я гордо сидів на трибунах і ледь не заплакав від щастя, коли Джиммі [1] забив. – Малфой говорив емоційно, на здивування Герміони. Відьма не розуміла яку гру він веде. Чому він зараз обговорює маглівський спорт з маглом? Що взагалі відбувається? Хто насправді цей Драко Малфой і що сталось із нестерпною дискримінацією відносно чистоти крові? Проте, як би її не цікавило це, вона би ніколи не змогла без зусиль про це дізнатись. А сил багато не було. Тож Ґрейнджер постаралась відтіснити подалі ці питання за допомогою Блокології і тепер вони ледве-ледве, десь далеко, лоскотали її нервові закінчення.
– Гіле, я вже буду йти, – промовила задумливо дівчина, вдивляючись у двері, – закриєш сам?
– Та, Міоно, звісно, ми ще поговоримо з Драко і я все закрию, не переживай. – ніби собака, у якого нарешті зʼявився господар відповів Гіларіон, Герміона закотила очі, вона була впевнена, якщо придивитись – вона побачить, як колега махає своїм хвостом і облизує руки слизеринцю. Від таких ігор уяви дівчину затрясло, вона хотіла як можна швидше зникнути звідси, тож попрямувала до виходу.
– Ні, Гіларіоне, мені вже також час, поговоримо в понеділок. – Драко подивився на баристу і зібравши свої речі, стрімко попрямував за грифіндоркою.
– Ґрейнджер, зачекай.
– Чого тобі, Малфою? – Герміона не сповільнилась, лиш гаркнула йому це через плече, її нестерпно дратувала підвищена присутність хлопця у її житті.
– Якщо ти почекаєш – зможеш дізнатись. – говорив Драко, майже поряд з нею.
– Я нічого не хочу знати. – махала головою дівчина, не стишуючи крок. Вона майже бігла до того провулку на території магічного Лондону, щоб чим швидше апарувати подалі від слизеринця.
– Герміона Ґрейнджер не хоче знати? – Драко майже сміявся, – Не вірю. А ще мене брехуном називаєш!
Дівчина вирішила не відповідати, до провулку лишилось пару кроків. Один поворот і вона буде вдома, в безпеці. Вона завернула за кут, подолавши магічний барʼєр, який відлякував маглів.
– Ґрейнджер, та зажди! – Малфой не очікував різкого повороту і схопився за її плече. Його зжало на секунду і ще через секунду він стояв на мʼякому килимі.
– Малфой? Що ти тут забув? – поставила питання Джині, а на небажаного гостя втупилось чотири пари очей. Герміона обернулась на нього, тепер пар було пʼять, вона вже закипала від люті.
– Тобі зовсім розуму забракло? – кричала вона, – Якого біса, Малфою? Тебе могло розірвати! Якого біса! – вона кричала, а коли закінчила, вдарила його у плече.
– Я не знав, що ти збираєшся апарувати, я просив зачекати, я… – Малфой запнувся, а потім, сховавши емоції, продовжив. – Перепрошую за втручання, на все добре.
За мить Драко апарував з будинку 12 по вулиці Гримо. Герміона ж лишила друзів у невідомості і хлопнувши дверями, пішла до себе. Їй тільки питань ще сьогодні не вистачало.

[1] Джиммі – Джиммі Флойд Гассельбайнк – нідерландський нападник, який забив гол, граючи за Лідс 24 серпня 1998 року, проти Блекберн Роверс, принісши перемогу команді.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Коментарі на ““Мʼятний кіт” і продовження випадковостей