Народження

Під зоряним небом, у тихому гаї народилась дитина.

Серед покалічених верб, і лихої природи, на усамітненому лані росла її щира душа: вона бажала перегнати вітер, пірнати за морським скарбом на дні ставка, ловити вугільних метеликів в широких шахтах під лісом.

На чистій, непохитній надії, тягнулась до знань руса голова. До всього що можна взяти, що можна було всунути, висунути та побити. Все що: пекло, морозило, лоскотало, пестило, запалювало юні каштанові очі.
І все для однієї мети, яку не змогли виселити з потужних грудей: ні одна з черствих пащ лісових друїдів, окроплених людською кров’ю, ні один біснуватий фанатик живучий в високих кущах, що виколює очі невіруючим , ні один малодушний печерний людожер, — не виніс з пам’яті добрих маминих очей.

Смерть

Збираючи розбиті залишки голів, важка постать волочить по сирій землі потерті кайдани, які вже наче зрослися із блідою шкірою на зап’ястях. Довгі гольчаті пальці впиваються в почорнілі м’які тканини, підносячи до скрючених зубів тремтячу фізіономію, вже більше нічого не виражаючу, і тупу.

На пустих очках більше немає шлейфу страху, на залишках шиї видно обережну роботу майстра, а за вухами вже почали повзати білі черв’ячки

Незабаром обескровлена макітра впала в вогку траву: ланцюговий дзвін все більше віддалявся от смердючої галявини заваленою головами, наближаючись до плетених парканів з помаранчевим світлом неподалік від них.

Задушевні крики доносилися не одну неділю до сусідніх сел, нагадуючи простому люду про важливість збереження темряви в умовах нічного лісу.