Ось і новенькі прибули, будемо чекати на чарівників
( Бог Триглав )
– Вітаю усіх новеньких – перше що почули діти виходячи з автобусу. Слова належали миловидній дівчині з довгою косою і у народній вишиванці.
Озернувшись дівчата побачили що до лагерь під’їхали ще декілька таких автобусів і з них почали виходити діти.
Розминаючи руки й ноги з довгої дороги діти роздивлялися навкруги.
Раннє сонечко тільки почало прогрівати землю. Навколо у долині було багато дерев і різних кущів. Недалеко від зупинки було видно декілька будівель, що стояли одна біля одної. Мабуть це й е будиночки табору – майнула думка у Елл.
А за ними було видно блиск води, мабуть річка.
– А тут гарно – гукнула подругу Стейс.
– Діти усі підійдіть до мене – гукнула жінка-вожата.
Купки дітей почали тягнутися до неї.
– Я рада вас усіх вітати у нашому чарівному таборі – проголосила вона.
Зараз йдемо на його територію, а далі я вам усе розповім.
Коли діти підійшли ближче вони побачили зелену арку, що до цього зливалася з краевидом.
– Мідгард – повільно прочитала Елл назву на дерев’яній табличці на арці.
– Ой яка емблема чудова – вигукнула радісно Стейс.
Елл перевела погляд. Емблема й справді була гарна. Вона складалася з трьох трикутників що собою формували один великий трикутник. І у середині малих фігурок було намальоване: зліва сонце, справа ніч, а знизу гори.
Діти пройшли під аркою. І побачили багато дерев’яних будівель різного розміру. Зупинившись і згрупував дітей у коло навколо себе, вожата проголосила.
– Вітаю усіх у чарівному таборі Мідгард. Мене звати Анастасія Кіраченко. Через деякий час з кимось із вас ми ще зустрінемося, а з кимось ні, та на деякий час я буду вас супроводжувати та допомагати з освоєнням у таборі.
Ось там – вона махнула рукою до купки малих будинків – ви переночуйте. А завтра на вас чекає вітальний похід у гори з ночівкою для новеньких. Це традиція наголо лагеря.
Сьогодні занять у вас не буде – додала вона – тож ви можете просто знайти друзів і відпочити. Через годину буде сніданок – он у тій пекарні – вона махнула на великий довгий будинок.
– А зараз йдіть до будинків, і да у кожну кімнату селимося по двое або троє дівчата з дівчатами, хлопці до хлопців. Ви завжди зможете знайти мене біля учбового закладу – вона вказала на багатоповерховий дерев’яний замок. – І дуже прохаю зоставайтеся на території табору, не виходьте без дорослих. Гарного дня.
Пані Анастасія ще не встигла договорити, як купа дітей вже кинулися розбирати свої речі і розділятися на пари для заселення кімнат.
Стейс вирішила не чекати і пошвидше вибрати кращу кімнату. Тож вона швидко вихопила Елл з натовпу і потягнула до приглянувшогося їй будинку. Будиночки були двоповерхові по чотири жилі кімнати у кожному.
Під час заселення у натовпі Стейс штовхнуло якесь дівчисько.
– Ей, можна обережнише – гукнула до неї Стейс.
Дівчисько обернулося і зло на неї подивилося. Елл із жахом пізнала в ній свою давню знайому.
– О ні, тільки не вона – вихопилося в неї.
І на жах Елл та дівчинка теж її помітила. Та Елл спокійно видихнула коли дівчинка вирішила поки що до неї не підходити, і повернувшись пішла до своїх подружок.
Стейс яка в цей час спостерігала за тією сценою обернулася до Елл.
– Хот це? Ти її знаєшь? Що за нечема – більш утвердливо, а ніж питаяючи відказала Стейс.
– Так, нажаль я її знаю. Ми колись разом вчилися, потім вона переїхала. Це був день мого щастя. Вона завжди дражнила мене у школі за мій зовнішній вигляд і мою вагу. Не дивно, її батьки дуже багаті і у них декілька бізнесів.
– А звати цю образливу нечему як?
– Стеф – важко видихнула Елл.
– Звучіть як СТЕрва – гарно виділила Стейс.
– Годі про неї, йдемо шукати кімнату.
Дівчата заселилися у гарну кімнату на другому поверху, з світлим великим вікном з видом на будівлю з центром освіти.
Нерозкладубчі речі дівчата швидко перевдяглися. На Стейс тепер була кольорова футболка з райдужними полосами і шорти. А Елл образа зелену майку і білі шорти поверх котрих накинула клідчату рубашку.
І поки до обіду зоставався час дівчата вирішили вийти і краще розглянути місцевість.
Навкруги було дуже тихо і затишно. Так як лагерь знаходився у долині в пригірьї. Доверху на горі був ліс та і сам лагерь був оточений великою кількістю дерев, а воза начальним закладом і справді була гарна річка. Вода у ній була прозора як кришталь.
Плміьивщи недалеко від себе те дівчисько, Стеф і її подружок. Елл сказала Стейс, що мабуть піде до будинку і помалюе. Дівчата домовилися зустрітися на обіді.
Та Стеф, аба Стефанія,так її звали подруги, помітивши щостейс залишилася одна, вирішила не втрачати шансу поповнити свою зграю курок навколо себе, і тим самим відібрати у Елл її подругу. Вона вирішила потоваришувати з Стейс, тож зі своєю зграю направилася до неї.
Стейс сиділа біля річки розглядаючи камінці у воді, коли до неї підійшла Стефанія.
– Привітик – голос Стеф зразу ж почав роздраджати Стейс.
– Я бачила ти подружилася із тією невдахою Еліонорою – на кривий манер промовила Стеф те імья – Навіщо тобі такі друзі, вона навіть і не гарна зовсім, ще й вередлива. Такій гарній дівчині як ти потрібні гарні друзі. Наприклад такі як я.
Сейм глянула на подружок тієї Стеф, кожна з них усім своїм видом виказувала сою тупість й ненависть до світу.
Під час промови Стефанії, Стейс не знала що її ще втримує не вдарити те дівчисько по лицю.
А Стеф продовжувала нахваляти себе
– Я тут сама гарна, і якщо ти будеш дружити зі мною ти завжди будеш у центрі уваги. Ти ж не заведеш собі неправильних друзів – явно натякаючи на Елл виказувала вона. – Одумайся поки не пізно.
Після цих слів у Стейс обірвалося терпець. И вона в туж митьвдарила Стеф по лицю. Її подружки в мить ахнули і підскочили.
– Та хто ти така щоб судити людей, й обирати хто гарний, а хто ні! – Стейс палала гнівом – Ти сама одне й те можеш, що себе звалити, на інших тобі начхати. Ти найбезглуздіша людина що я бачила!
Та одна з подружок Стеф зачепила Стейс за волосся і та впала. А інші почали ногами бити Стейс у легені й лице.
Підвівшись Стейс таки вдалося ще раз вдарити Стефанію. І прислонивши її до найближчого дерева вона прошепотіла
– Не чепай мою подругу, бо буде гірше. Навколо Стефанії почала писати трава, та вмить потухла, коли Стейс відштовхнула Стефанію до річки. Та промовила як квочка. Ага прокричали
– Не дай бог кому скажете пошкодуєте.
Стейс лише мовчки попрямувала до будинків, стараючись рухатись повільно і непомітно. Дорогою вона лише намагалася не думати що скаже на те Елл і скільки тепер у неї синців на тілі. Та все ж таки вона відчувала, що вчинила правильно захиСтейс лише мовчки попрямуваластивши подругу.
Елл дивилася у вікно коли помітила свою нову подругу.
Здається не все гаразд – майнула у неї думка.
Елл помітила що в Стейс ішла кров з носа. Тож вона швидко вискочила на вулицю.
– Що сталося? – із жахом вигукнула вона, коли ближче роздивилася на тілі подруги крім крові ще й синці.
Стейс лише мовчки схилила голову.
Елеонора мовчки завела її до кімнати і почала обробляти рани і змащувати синці тим що було в аптечці так щіросердечно була надана у кожну кімнату.
Елл бачила, що зі Стейс щось не так, подругу починало трясти і сльози майже накочувалися на очі. Елл все ж таки вирішила спитати знов
– Стейс, хто це зробив?
-…Стеф та її подружки – Елл похолола.
– Навіщо ти до них пішла, як це сталося? – Ел дивилася на подругу із жахом.
Стейс тремтячим голосом почала розказувати, що сталося.
– Ей ти що плачеш ? – Елл дивилася у очі Стейс.
– Ні, сміюся, а що не видно – із сарказмом відповіла вона. Та все ж таки з її очей текли сльоз. Чи то від болю і спирту на ранах, чи то від жаху свого вчинку.
Її пробирав жах із її вчинку, вона ще ніколи так просто не влазила у бійки і не шукала собі ворогів. Її це лякало і находив жах як вона згадувала ту бійку. Та все ж таки у глибині душі вона бура рада що захищала подругу.
Елл тихо обійняла Стейс
– Їм це так просто з рук не зійде. – тихо промовила вона.
Елл дуже хвилювалася за нову подругу та все ж таки вона вирішила що не покине табір поки як слід не помститься цій квочці – Стеф і всім її подругам.
Сльози Стейс миттю висохли і вона питально глянула на подругу. Та Елл лише усміхнулася.
– Ой, біжимо скоріше, а то на сніданок. спізнимося, я дуже голодна – Елл підвілася і потягнула за собою Стейс.
– Тільки ось, одягай. – Елл кинула Стейс сіру кофту. Бо речі Стейс були замазані а на руках ще виднілися синці.
Сніданок був теж наче в американських школах, діти брали підноси а жінка видавала їжу. Далі діти сідали за різні столики. Благо у той раз Стеф сиділа від них далеко і лише вовком дивилася їм у спину.
Елл взяла лише салат та ягідний десерт.
А Стейс набирала різні булочки і грибний суп.
Вже після сніданку до їдальні ввійшла Пані Анастасія і попросила дітей затриматися. Далі вона роздала дітям анкети де їм треба було вписати дання про себе і свої інтереси.
Елл почала повільно виводити літери Коваленко Елеонора Святославівна. 14 років, дата надходження 30.06.2007
Інтереси: гра на гітарі, фортепіано, читання, малювання.
Елл вирішила глянути у бланк Стейс
– Руденко Анастасія Романівна. Анастасія? Я важала що в тебе американське ім’я. Дивно. – Елл повернулася до читання бланку Стейс
Тобі 13? Ти виглядаєш старше за мене.
Дівчата посміялися.
Вони швидко закінчили з бланками і повернулися до кімнати.
Пані Анастасія сказала що недалеко від лагеря є декілька різних магазинів. Тож перед походом вона поведе туди дітей після обіду. Очі дівчат у той момент світилися від захвату.
Тож повернувшись до кімнат Елл і Стейс почали перебирати свої речі весело регочучи з образів одна одної. А потім почали гортати модні журнали привезені Стейс посміхаючись і намагаючись також сфотографуватися на фотокамеру Елл.
Після обіду усіх дітей знов зібрала Пані Анастасія.
– Зараз ми підемо в невелике містечко. Де ви зможете купувати собі деякі речі що вам сподобаються. Головне далеко від мене не відходити. Надалі ви зможете у вихідні дні ходити туди самі за дозволом батьків і вчителів.
І вона повела за собою дітей.
Через 15 хвилин після того як відійшли від лагеря діти помітили гарні будиночки з дерева та каміння. Найвищі з них були заввишки з трьоповерховий будинок у місті. Зайшовши до самого міста, діти помітили що майже у кожному будинку на першому поверсі були різні крамниці. Вулиці були дуже вісті і біля кожного будинку росли квіти. Вузенькі вулички з фонарними стовпами гармонували із невисокими будинками. А самі доріжки були всипані гладким великим каміння.
Пані Анастасія ведучі дітей за собою розказувала
– Це дуже давно місто, і хоче воно дуже маленьке сюди часто приїжджають туристи. А їдуть вони сюди тому, що це місто називають – місто привид. Таку назву воно взяло із давніх легенд, котрі розказували що у цьому місті жили поодинокі привиди, маки, ельфи, домовики, гноми, та інші міфічні створіння що обрали для себе провінціал не життя. А назва цього міста Диво-край.
Діти підійшли до центру містечка де стояв гарний фонтан з дуже прозорою водою, і на дні було видно накидані монетки. Дівчата і деякі хлопці з табору вкинули туди і свої монетки загадуючи бажання.
– Вірити у легенди чі ні, вам обирати самим. Так, даю вам дві години, рівно о шостій повертаємося до табору.
У Елл майнула думка, що як за ними ніхто не буде слідкувати, то й втекти буде не так складно. Та вона ще не встигла все як слід обдумати і роздивитися, коли Стейс вхопила її за руку і потягла до якоїсь крамнички. “Модний одяг та прекраси” – напис ніби закликав до себе всіх дівчат округу.
– Ой навіщо нам туди, у нас і так багато речей – Елл почала відриватися від Стейс
– Ага, усі твої речі виглядають як сіра купа попілу. Ну ж бо ходімо.
– Де я стільки грошей візьму? – обурилася Елл.
– Ну ж бо я все тобі оплачу, мої батьки добре заробляють, мені на нас обох вистачить.
Елл не встигла нічого відповісти, як Стейс вже завела її у крамницю. Біля стійки стояла миловидній жінка з білим довгим волоссям заплетеним у косу
– Добрий день – мило посміхнулася вона – Вже прибули новенькі. Рада вас бачити. Обирайте що заманеться
– Дякую – швидко гукнула Стейс і вже доставала якісь сукні і сорочки із купи.
Елл ще не встигла нічого второпати як Стейс вже всучила їй якесь вбрання і штовхнула до примірювальної кімнати. Серед усієї купи речей що вона приміряла були сорочки, сукні, футболки, спідниці.
Стейс чекаючі на новий образ подруги сиділа у невеличкому кріслі й розмовляла з кравчихо.
– І ви то самі усе те шиїте ?
– Так, сама, мені це дуже подобається. О ця сукня тобі дуже личить мила! – гукнула кравчиня до визирнувшої Елл. Стейс лише охнула з подиву.
Червоний суконька була довжиною до коліна, з короткими рукавичками по печі і усипана мілкими білими квіточками. Сиділа на Елл наче для неї і зшита. Тканина виводила гарну лінію талії и мило охоплювала зудощяве тіло дівчинки.
– Ось цю ми точно беремо. І он ту білу також. І мабуть цей комбінезон і до нього он ту футболку чи краще сорочку?
І поки Стейс обговорювала з кравчинею що краще личить до комбінезону. Елл роздивлялася приміщення. Деревьяні гвинтовані сходи були заставлені манікенами з різним вбранням. На стінах весіли полички з прикрасами. А вішалок з сукнями було аж до стелі. Весь цей Інтер прикрашали зелені рослини і десни, які росли невідомо звідки, тянучись до світла з вітрин. Визирнувшої у вікно Елл помітила напроти книжковий магазин, що їх дуже зацікавив.
Тож коли Стейс впоралася із усім вбранням що вона для них обох обрала. Вони вирішили піти до того магазину.
А точніше Елл силою запхала у нього Стейс.
– Добрий день – сказала Елл стукаючи у маленький дзвіночок.
– Вітаю у крамниці ексклюзивних книжок. По сходах до дівчат вибігла жінка у великих товстих окулярах. – Шукаєте щось конкретне?
– Мабуть ні, та я гадаю книга сама мене знайде – мило посміхнулася Елл.
Вона підійшла до полички із відділу магічний світ. Там стояло багато книжок з різними цікавими назвами. Та Еліонор привабив товстий корінець книжки назва котрого була виписана срібними буквами. ” Втрачені руни стародавніх богів ” – оголосила назва. Елл витягла її з полички.
– О це дуже стара книга. Дуже давно її приніс до мене якийсь старець. Такої ви не знайдете у жодній бібліотеці. – посміхаючись розказувала володарка магазину.
Ел почала гортати сторінки, літери були якісь дивні і незрозумілі, та чомусь та книга вабила до себе.
– Ну ти ще довго там? – Стейс уже взявши собі якусь книгу по магічним створінням чекала на Елл біля виходу.
Та Елл все стояла наче заворожена із книгою у руках.
– Та годі вже. Запакуйте її ту книгу, бо вона так і з місця не ворухнеться і ми спізнимося. – звернулася Стейс дожінки в окулярах.
І через кілька хвилин Стейс витягла Елл із крамниці. Купивши по дорозі чай з якимось дивним квітами і діючі жувальні гумки. Дівчата помітили що час майже скінчився і їм вже пора поспішати. Тож Еллпочала збирати пакунки, а Стейс швидко зібравшись вже вибігла із чайовні. Та вона так поспішала що налетіла на якогось хлопця з групи.
– О невже ти вирішила все таки впасти до моїх рук люба. – Стейс із жахом впізнала голос хлопця із школи. Лице її вмить збідло.
– Ти занадто замріявся Педро. – Вона вмить підскочила. І майже не впала знов, та Елл встигла її підхопити.
– О та невже, та я впевнений що ти передумаєш. – Педро зло посміхнулася і знов поправив свою длінючу чілку.
– І що то в тебе за подруга так дивакувата. – продовжив хлопець. – Що без мене вже й товаришувати ні з ким.
Стейс вже хотіла йому заїхати кулаком. Та її зупинила Елл.
– Годі вже з тебе бійок, ходімо. – підштовхнула Стейс у сторону фантану.
І коли та рушила, підійшла до хлопця і міцно вхопила і закрутила за спину йому руки.
– А ти тільки спробуй до неї підлізти. Тумаків не пожалію.
– У зміюка – прошипів Пердо вираваючись із ціпкихрук Елл.
– Дивись щоб я тебе як змія у вісні не придушила. – Елл посміхнулася і відштовхнула хлопця, непомітно ціпляючи до його сорочки гумку. І пішла у сторону Стейс.
– Ого – тільки й вимовила та.
– Я ходила на курси самооборони – мило посміхнулася Елл, пояснюючи ситуацію. – А ще ми з тобою вхопили ще одну мороку на голову, в придачу до Стеф, на це літо. Дівчата залилися сміхом.
Дорога до табору здалася їм неймовірно довгою. Тож зайшовши до кімнати вони впали на кроваті і не вставали аж до того як почало темніти.
Прокинулася Елл перша, Стейс ще доспала у ліжку. За вікном вже темніло. До відбою була ще година.
Елл тихенько дістала свій блокнот із записами. Це було щось наче особистий щоденник із її думками та емоціями. Також взяла пару дієтичних батончиків – стара звичка. Колись вони були єдине що вона їла за день, намагаючись скинути вагу.
Вийшовши на балкон, дівчинка обережно зібралася на дах і сіла так, щоб крізь крону дерева її було непомітно іншим.
Зорі починали яскраво мерехтіти на темному небі. Свіже гірське повітря ніби обіймало все навкруги ароматами лісу. Небо була сіро-сине, жодної хмаринки. Лише теплі зорі.
Елл відкрила щоденник і підсвічуючи ліхтариком почала робити записи. Вона сиділа і обмірковувала все що сталося із нею за останні дві доби. І ось що вийшло в записах:
Я зустріла нову подругу. Вона дивна, завжди весела, позитивна. Навіть коли кров з носа тече може говорити сарказмом із посмішкою. В неї гарна руде волосся і блакитні очі. Та вона дуже нетерпляча і енергійна. Аж дратує.ї
Та крім неї мене все ще переслідує Стефанія. Навіть тут вона вирішила зіпсувати мені життя. У школі проходу не дає насмішками, ще й тут. Що я винна що іменем сім’я бідна?! У Стейс все інакше: гарні відносини з батьками і грошей досхочу. Та вона заступилася за мене, мабуть вона буде гарним другом.
Елл надкусила батончик із сумом поринаючи у спогади.
“Школа, вона вже спізнюються на урок. Біжить якомога швидше і он ні… Врізається в Стеф.
– О дивіться хто це, товстушка Еліонор. Коли ти вже будеш нормально вдягатися дурьохо? А вибач забула, ти в жодну сукню не влазиш. – Стеф почала сміятися.
– За та як що б і влізла б, що з того? У їх батьків все одно не має грошей на новий одяг – глузливо додав хтось із подруг Стеф.
Усюди чути регіт дітей. На очі наступають сльози. Елл біжить звідти і услід чує образливі слова…”
Із спогадів Елл витягає якийсь шорох.
Це Стейс знайшла Елл на даху. Не кажучи ні слова вона влазить до неї і устрімляє погляд на зорі. Елл швидко закриває щоденник, лише б Стейс не помітила…
Та вона лише дивиться на зорі.
Потім Елл ще напише про новий одяг, Пані Анастасію, Педро, та це вже буде потім.
Скільки вони так мовчки просиділи на даху Елл вже не пам’ятала. Та коли вже почала засинати Стейс потягнула її у кімнату і вони все ж таки провалилися в сон в обіймах хвойного повітря і свіжості з не зачинених вікон.
Ранок. Дівчата прокинулися від гучної мелодії із пташиними співами, що лунали невідомо звідки.
Швидко почали вдягатися у нове вбрання, що купили вчора у крамниці.
Стейс вдягла довгі білі брюки і кольорову футболку і побігла до вмивпльника. Елл обирала одяг довше. Її вибір впав на новий комбінезон кольору хакі і футболку, швидко вмившись Елл натягнула кеди і вибігла до чекаючої на неї Стейс.
Вони пішли на ранкову зарядку, що вела також Пані Анастасія. Це було щось схоже на ранкову йогу на свіжому повітрі. Пані Анастасія роздала дітям похідні рюкзаки і сказала що чекає усіх о 11 годині біля арки і усі діти без виключень.
На диво зарядка не вимотувала. І після неї діти швидко побігли на сніданок.
Після сніданку усі діти розбіглися і через час усі вже чекали на початок походу.
Пані Анастасія вийшла на середину і проголосила:
– Я поведу вас вверх до гір і через ліс. Від мене не далеко не відходити до завдання. – Діти допитливо дивилися на неї. – Далі до нас підійде ще один вожатий і ми проголосимо про ваше завдання.
Діти йшли до лісу милуючись лісним краєвидом і хвойними ароматами.
Через кілька хвилин Пані Анастасія зупинилася і гукнула
– Гей Лучезаре. Йди сюди, діти вже чекають.
Тут раптом із дерева біля дітей зістрибнув хлопець років 20 на вигляд. Рудий із веснянками та горящими очима.
– Лучезар Володимирович – відрекомендувала хлопця Пані Анастасія.
– Дами – ввічливо усміхаючись, схилився у поклоні Лучезар – хлопці – кивок головою. – Можна просто Лучезар, я хочу бути вашим другом – він мило підморгнув.
– Я буду вашим проводничим у цьому поході разом із Пані Анастасією
–Що до, тепер перейдемо до завдання – проголосила Пані Анастасія. – Вашим завданням буде відшукати кольорові камінці – кришталик під час походу. Вони не закопані в землі, а чекають десь на поверхні. В деревах, гірських печерах, струмках, траві та інших містах.
Почувся шепіт де-яких не вдоволених дітей
–Та запевняю вас, це перше завдання і виконувати його лише за бажанням. – Заспокоював їх Лучезар Володимирович
–А зранку вас розділять на дві групи. Ті хто з камінчиками, і хто ні. І такими групами ваз розселять по інших лагерях. – Це зроблено для того щоб ви змогли товаришувати компаніями, у вас буде більше вільної території і різні вчителі. – Розповідала Пані Анастасія.
Після промови вони повели дітей далі.
Елл і Стейс чули як деякі учні вирішили анічогісінько не робити увесь похід, і не бігати за якимось там камінням. А деякі вирішили все ж таки відшукати той камінь кольоровий. Серед таких диво шукачів була і Стейс. Вона твердо вирішила відшукати каміння, бо за її словами воно точно чарівне. Через деякий час вони вийшли на більш рівну місцевість у горах, де вожаті проголосили привал.
Стежка до входу в ліс не всиляла довіри , кривенька та неймовірно вузька , мабуть 3 чоловіка ледве шли б пліч-о-піль. Масивні гілки , височенних ялин і сосен які ,як штир пронизували небо. Темінь напроти зовсім не рівнялася зі світлим містом поряд .
Деякі вже думали не іти туди , але їх наче невідома сила тягнула туди .
Через декілька хвилин вожаті зупинили дітей
–Тут ми зостанемось десь на кілька годин. А табір розіб’ємо там, вище, у горах. – пані Анастасія розселила велике покривало й розбирала свій рюкзак.
–Всі хто хочуть, можуть йти і тут шукати каміння. Та не відходьте занадто далеко, щоб не загубитися – проголосив Лучезар.
Діти вирушили на пошуки камінців , можна було почути обурені вигуки деяких , наприклад: навіщо нам ці кляті камінці , і як вони взагалі виглядають?.
Елл тільки но хотіла присісти біль пані Анастасії і щось перекусити як до неї підскочила Стейс.
—Ну і чтого ти тут розсілася, ти Лучезар не чула? Ідемо скоріше каміння шукати.
—Навіщо нам те каміння, сказали ж за бажанням, відчепися.
Та вже через мить Стейс тягнула Елл кудись у сторону де було чутно шурхотіння води.
Розділившись на групи , підлітки нерішуче пішли по стежці в серце самого лісу. Оглядаючи всё навколо деякі підмічали, що тут щось не так . Під маленькою сосною зростали , якісь гриби , вони начебто світилися легким синьоватим кольором . Одна дівчина крикнула та швидко відбіжала від трави до подруг , бо побачила ящирку , яка горіла!?.
—Боже як ящірка може горіти?Спитала Стейс у Елл. Та знизала плечима подивившись на Стейс.
—Не бери дурі у голову. На сонці перегрілася мабуть, або ще щось, ходімо у тінь. Також знизивши плечима Стейс знов потягнула Елл за камінням разом з іншими дітьми.
Елл же декілька раз ще намагалася сперечатися, та помітивши що Стейс настроєна сильно серйозно, затихла і ішла собі у своїх думках:
– От куди ми премося? За яким к чорту камінням? Ще й ящірки горючі з мухоморами, звичайна ж річь?! І хо то все видумав.
А я ще їсти хочу. О сила силенна що це за табір такий, що ми повинні бігати за якимось “чарівним” камінням. – все ще подумки сперечалася Елл
Ось діти підійшли до лісової розвилки , дехто пожартував, що тільки каменя не вистачає як в Івані церевичі чи ще якихось казках.
Дівчата звернули до більш темної доріжки на відміну від більшої кількості дітей що побігли у сторону квітчастих гір.
Через декілька хвилин дівчата підійшли до глибокого яру що перекривав дорогу. І коли хотіли вже повертатися Стейс помітила хиткі дошки що були замість місточку.
– Ні, ні, ні – почала кричати Елл коли помітила вогники в очах подруги. Ми туди не підемо. Ворожі зараз рухне як ти чхнеш.
Та Стейс вже ступала по старим дошкам до другого кінця яру.
Коли Стейс вже переходила на той бік і відходила роздивитись місцевість, Елл почула за спиною якийсь шурхіт. І через хвилину за кущів вийшла Стеф.
– Що тобі тут треба – Елл із жахом почала закувати і ступила на дошки. То була найбільша помилка.
Стеф повільно підходила і коли Елл була на середині “мосту” з кривою посмішкою почала ногами збивати дошку.
Стейс з того боку обернувшись вже побачила як подруга з поламаних дошок падає до низу, а чиясь спина вже скривалася серед темних дерев.
Стейс, із неймовірним жахом і хвилюванням, схопилася і побігла до яру
Навіть не помітивши як найближче дерево почало горіти під корінь.
Елл впала перед очима ходили плями від болю. Темрява і біль.
Стейс дивилася до низи, думаючи що робити. Паніка охоплювала тіло. Елл не рухалася. Позаду почувся сильний тріск. Стейс ледве встигла відскочити коли поперек яру впало велике дерево.
То було спасіння.
Стейс прив’язали до нього мотузку з похідного рюкзаку. Обережно почала спускатися до подруги. Проклинаючи того хто це скоїв.
Елл відкрила очі, за плечі її трясла Стейс. Голова боліла і гострим болем відбивалася у нозі. Елл намагалася підвестися, Стейс підтримувала її, та Елл не змогла ступити на ногу. Біль пройняв усе тіло.
Стейс обдивилася ногу
– Лише вивіх. Не зламано – порадувала новинами вона.
Елл питально на неї глянула
– У мене бабуся лікар – пояснила свою свідомість в проблемі Стейс.
Тож через кілька хвилин вона обмотала ногу Елл білетами, що оббачливі вожаті поклали до рюкзаків.
По склону забраться на гору було складно, він був весь слизький у суміш із болотом. Мабуть тут не так давно текла ріка.
Все ж таки вибравшись на гру Дівчата почали шукати ріку, або хоч який небудь струмочок.
Підійшовши до дерева що тепер було мостом Елл помітила сліди пожежі. Попіл був і на траві поруч. Та поширитися по лісу йому на щастя не дало маленьке джерельце.
– Он дивися, джерельце, підемо по ньому, може прийдемо до якоїсь річечки. Елл зростаючи нахилилася до води.
Через пів години ходи, джерельце почало не аби як зростати в шир. І через пару хвилин перед дівчатами була справжня гірська річка. Що й протікала поз усю долину, як потім зрозуміли дівчата.
И поки Елл відмивалися від бруду, Стейс почала кудись іти вздовж ріки.
Елл гукнула її та вона навіть не обернулася. Тож Елл побігла за нею. Стейс ішла мов зачарована. І через кілька хвилин вивіла їх до гірського водопаду. Самі вони стояли на невеликому пагорби а внизу текла прозора мов скло вода. Скрізь водну гладь поблискували мушлі і камінчики.
Стейс нарешті повернула голову до Елл.
– Що сталося, чого ти не відзивалася – Елл схвильовано дивилася на подругу.
– Я бачила там русалку і чула її спів…, Ну мені так здалося.
Елл видихнула.
– Зроблю вигляд що я тобі повірила. І що будемо робити далі. – Елл все ще намагалася видалити з себе бруд.
– Давай поплаваемо – крикнула Стейс знімаючи футболку і пригаючи з розбігу у воду.
Елл лише звела очима. Та вже через хвилину пригнула до Стейс.
Холодна вода обпікала шкіру. Тіло почало тремтіти. Та вже через кілька хвилин вода перестала здаватися такою холодною. І дівчата плавали бавлячись і бризкаючись у воді.
У якусь мить стейс потягнула Елл глибше у воду і пропливши кілька метрів ближче до водопаду. Там на глибині було видно вхід до печери, яку зверху було не видно за потоками водоспаду.
Винирнувши Стейс промовила
– Ходімо скоріше туди, подивимося, що за підводна печера. – у Стейс вже горіли очі від захвату.
Елл не дуже сподобалася ідея, вона призирливо прищурила очі, та не стала заперечувати, бо розуміла, що Стейс вже не зупинити.
Тож вони знов занурилися у водну. Пропливши під водопадом, вони війшли у середину печери.
Нічого цікавого там не було, тож Елл вже хотіла випливати, коли її знов гукнула Стейс.
– Дивися, там щось світиться.
В кутку печери була шпарина в якій лежало два синіх сяючих камінчика.
– здається, це ті, що нас відправили шукати – Стейс весело усміхалася.
– Добре, але я впевнена що нам потрібно вже повертатися.
***
Вже під вечір вимотані дівчата вийшли до стежки. Нога Елл вже майже не боліла, та сил на ходьбу вже не було в жодної з них. Присівши в кущах вони почули недалеко дитячій гомін і голос пані Анастасії. Через декілька хвилин показався гурт дітей якіх вели Вожаті. Пристроївшись до кінця рядку дітей дівчата непомітно злилися з товпою, роблячі вигляд , що нікуди не зникали. Тут до них підійшов Лучезар
– Радий вас бачити дівчата – мила посмішка – де блукали?
Вимотана Стейс мовчки протягнула йому руку де лежало два камінчика.
– Що ж, вітаю вас леді. Він наздогнав пані Анастасію і щось шепнув її на вухо.
Через 5 хвилин Вожаті вийшли на невеличку галявину і розтавляли палатки.
Сонце вже давно сіло десь за горами.
Десь лунали викрики воронів. Хмари прикрили місяць і місячне сяйво лише маленькими промінчиками могло освітити землю. Всю цю темінь розбавляли світлячки, які усіяли поляну маленькими цяточками , і сиділи на квіточках
Вогнище і купа дітей з маршмело навіювало спокій і казкову атмосферу літа.
Елл же відійшла аби зробити новий запис коли до неї знов підійшла Стеф зі своєю групою квочок.
– Ну що дурьохо, як нога? – зла посмішка.
– О чудова, рада що ти цікавишся – сарказм переповнював Елл
– Чула твоя подруга свій камінець знайшла, в мене теж такий є – вона почала крутити перед носом Елл сірувато-зеленем камінчиком що майже погас в її руках. – Жаль ти настільки нікчемна, що в тебе навіть камінь не вдається відшукати.
Елл із злостю запихнула їй під носа яскраво сяючий, мов зірка, голубий камінчик.
– Ай, відійти, ти мене засліпиш. Стеф позаткувала від неї і маже не впала у вогнище, що загорілося тільки більше.
Елл відійшла і продовжила займатися щоденником. До неї підійшла Стейс і мовчки сіла поруч, накинувши на плечі покривало.
Через деякий час вона підскочила
– Дивись, там якісь ліхтарики, ніби якісь янголята. Підемо подивимося.
– Ну ні, годі з нас на сьогодні пригод – і поки Стейс не встигла нічого заперечити, затягла її до палатки.
У ту ніч усі діти спали міцним снов дихаючи в повні груди лісовим трав’яним повітрям.
Десь іноді було чутно пугукання сови і шелест малих звірків. Та ліс поснув разом з дітьми.
***
Зранку дітей розбудили з першими жайворонками.
Повз крону дерев пробивалося ранкове сонячне сяйво. Ліс знов оживав.
Ранкове сонечко купало дітей у своїх теплих промінчиках.
Після сніданку пані Анастасія оголосила, що дітей, я к вона і оібіцяла, розділять на дві групи.
Усіх дітей, що знайшли камінці вона повела у гору за собою, а іншу групу повев донизу Лучезар.
Через пів години підьйому вгору багато хто з дітей почав жаліти, що шукали ті кляті камінці і тепер не спускаються до низу, а карабкаються на якісь скелі.
Серд таких дітей була і Елл. Та більше її засмучувало, що на разі побігу прийдеться знов по горах лазити.
Стейс же, здається, за другий день нітрохи не стомилася і шла весела та повна енергії. Що вже роздратовувало не лише Елл.
Усю дорогу пані Анастасія розсказувала дітям різні байки і легенди про всіляких магічних створінь, що живуть в горах, лісах і у воді. Тож у дорозі діти не сумували.
Та на щастя усіх путників, у середині дня вони вийшли на пряму стежечку і йти стало набагато легше. Ще через деякий час крізь крони дерев почали виднітися вежі справжнього замку. Пані Анастасія сказала дітям, що то вежі чарівного замку де вони і будуть навчатися впродовж всього літа.
Від згаданого навчання Елл видала тяжкий стогін відчаю, та все ж таки цікавість до нового табору була більша.
Вже через пів години діти вийшли на галявину де стояв замок а поруч будиночки як у таборі з якого вони прийшли. Попереду також стояла арка. Та табличка з назвою виглядала якось по іншому, і назва світилася ніби написана вогненим пером.
Табличка оголошувала: «Мідгард – табор юних чародійників»