Глава 2
Олівці вимальовують чудернацьких створінь на папері, який потім повішають на стіну, де малюнки бачитимуть увесь світ. На вулиці дощить, а це означає, що сьогодні усі казкові істоти сидять вдома. Але це не стосується жителів чарівного будиночка. Для них дощ – відновлення рослин та відпочинок для сонця, що те світило ще ясніше після вихідного. Легкі кеди замінили на високі гумові чоботи, які радо супроводжують мандрівників у їх подорожі до лісу. Хтозна, можливо зараз там з’явився хтось новий?
-Ну і навіщо ти взяв з собою скетчбук, коли знав, що увесь папір розмокне?
-Я хотів намалювати нашу альтанку в дощову погоду.
-Ну і? Намалював?
Крул завжди тягає з собою цей маленький скетчбук, а в його карманах валяються багато ледве живих кольорових олівців. Й навіть попри те, що в будиночку завжди є нові, Крул тягає з собою свої – каже, що вони пережили занадто багато, щоб їх так просто замінювати. Вони – друзі, як для Сіеля його коти, а для Флора – рослини в домі й в саду.
Під дахом альтанки висять дзвіночки, що їх вітер колише. А вони в свою чергу заколихують жителів будиночка, що засинають один на одному під картатими ковдрами. Але цього разу, звук дощу перервала якась мелодія. Така ніжна й така..тепла…Вона наче була зіграна самим листям для спокійного сну його жителів.
-Звук йде звідти, – з лівого боку, звідти, де не було стежки. Через туман й дощ не було видно джерела звуку, тобі залишалося лише йти на пошуку загадкового музиканта та його чаруючого інструменту.
На пеньку від старої, зрубаної лісниками сосни сиділа вишнева куртка. Це все, що можна було розгледіти крізь густе листя дерев й дощові фіранки. Лише було чутно, що саме господар куртки грав таку неймовірну мелодію. Щоб випадково не сполохати казкове створіння, жителі будиночка залишились за деревами поодаль та насолоджувались магічною колисковую.
-Вона неймовірна, – тільки й міг прошептати Флор, поки всі інші ледь не розтанули під дощем, як цукрові чоловічки.
Мелодія закінчилась через хвилину. Тоді всі прокинулась, як від зачарованого сну й зрозуміли, що це шанс побачити цього лісового барда. Вишнева куртка заворушилася, вирішила покинути свою сцену й вирушити далі – чи то присипати інші частини лісу, чи то вже додому, то починало сутеніти. Вишнева куртка зіткнулась ніс в ніс в Флором, Від цього вони обидва наче закам’яніли й дивилися один на одного декілька секунд, поки Флор не оступився. А в барді виявилося нічого особливого – звичайний білявий хлопчик з чистими, як Синевир, синіми очима.
-Я Флор! – миттю представився хлопчик й простягнув руку вже не такій й загадковій вишневій куртці.
-Лір! – посміхнувся другий. Від його щирої посмішки розтанули й інші. Лір для них був як фавн – захисник лісу, який заколисує його кожного вечора. Його зляканий вигляд щез повністю, коли його привели до будиночку. Тепер там з’явився ще один житель – лісовий бард, фавн, нова посмішка й нові глибокі очі. А з собою він привів свій інструмент – укулеле Джой й цукерки в звичайній металевій баночці, де потім будуть збиратися значки, фантики й спогади.