Горда як Ліліт,що до верху воліє,
Адама більше вона не зігріє.
Має вона зміїну вроду,пилкість характеру та любить свободу.
-Знизу лежати нізащо не буду,
Про гордість свою я не забуду.
Звабливий стан як лоза обвиває,
А погляд душу немов забирає.
-Душно,Адаме,в клітці сидіти.
Покірності,Боже,мене не навчити.
Янгол безкрилий,вся в сріблі вона,
-Лиш на хвилину з‘явлюсь я у снах.
-Весь знемагаю по твоїм вустам.
Жінко моя,повернись ти у сад!
-Створені з бруду і я,і ти,в чому ж різниця мені розкажи!
-Прокльони слухати ваші не буду,
Про райський сад теж я забуду.
Янголам її не наздогнати,
Дітям Ліліт судилось вмирати.
З тенет його втекти змогла,
Вона не Єва,пташка ця.
-Так,я ревнива,щасливими не бути вам.
Цієї насолоди я вам не віддам.
І так Ліліт зламала їхні долі,
Лиш посміхнувшись мимоволі.
Додати до улюблених