Останній день літа, Пайнси пакують свої валізи, Мейбл сьогодні виглядає дуже сумною, що на неї взагалі не схоже, тому її брат вирішив її підбодрити
-Мейбл! Дивись що в мене для тебе є-радісно говорить молодший близнюк і протягує своїй сестрі коробку з її улюбленими цукерками.
Дівчина усміхається своєму братові, але після декількох хвилин знов пасмурніє
-Діпер…чи ми ще приїдемо?- запитується вона, і її чорні як смола очі підіймаються на хлопця
-Ну звісно що приїдемо- усміхаючись говорить підліток і далі продовжує.
-Батьки будуть змушені нас відправити, тому що я вже їм сказав, що на наступне літо я з Дядьком Фордом буду вивчати різні аномалії, тому що я хочу продовжити його діло.
-А про Венді ти їм сказав?-з набитим ротом задала ще одне питаннє старша
-Ні про Венді нічого не говорив, та й що я мав сказати?
-Ну незнаю- іронічно говорить оптимістка і продовжує
-Наприклад, те що ти очарував її своїм розумом і очами, та й сам закохався в її зелені як луг очі та сміливий характер дівчини. А тиждень назад ви почали зустрічатися не зважаючи на те що вона СТАРША ВІД ТЕБЕ-зробивши акцент на останніх словах вона тихенько засміялась, дивлячись на червоне, як помідор лице брата
-З чого виникла гіпотеза того, що ми зустрічаємось!?-говорив близнюк закриваючи своє лице руками, чим ще більше позабавив свою сестру
-У мене фотографії ваших поцілунків є!, показати?-запитала чорноока дивлячись на брата своїм звичайним шиперсько-оптимістичним поглядом
-Нас вже чекають, ти йдеш?-стараючись перевести тему говорив Діпер
-Я ще хочу попрощатися ти йди вже до автобуса Діп-Доп а я через 5 хвилин прийду, добре?-з усміхом на лиці сказала вона і отримавши кивок від хлопчачої версії себе, провела його поглядом до вихіда
‐—————
-Білл! Ти вийдеш попрощатися чи ні?- задала це питаннє дівчина, стоячи посеред кімнати, в якій вона проводить останні хвилини
-Вибач комета, але знаєш для мене, прощатися з тобою, це всеодно що відмовитись від захоплення вашого світу- сказав саркастично демон, обіймаючи свою “любов” за талію
-Не перебільшуй- сказала з легеньким смішком чорноока, та поцілувала свого кандидата в чоловіки в губи
-Ми ще побачимся?- запитала дівчина дивлячись в золоті очі, шукаючи відповіді на що отримала тільки мовчання.
-Білл… чи ми ще побачимося…?- перепитала ще раз вона на що демон відступив відступився від неї.
-Комета…розумієш…я тобі дуже вдячний за те що ти мене тоді врятувала від смерті-сумно сказав Сайфер, але за мить на його лиці намалювався оскал і він продовжив
-Але ти мені більше не потрібна-зі сміхом сказав він
Дівчина застигла на місті. Вона зрозуміла що її використовували весь цей час а тепер вона стала непотрібною. Страх огортав її з кожною митью все більше, а демон продовжив:
-Завдяки тобі, тепер мені ніхто не зможе стати на дорозі. Ти закоханий м’ясний мішок, ти була так осліпленна “ідеальною любов’ю” що навіть забула хто я такий…Ну що ж ти вже зробила все що від тебе було потрібне, тепер відпочивай-з диявольським сміхом сказав Білл і клацнув пальцями.
Мейбл з’явилась в пустоті… тепер вона одна… і єдине на що вона вона може надійти надійтись це чудо… чудо на яке вона чекає вже 15 років…