Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

лист під номером 4

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

 

Милий Кама,

На годиннику 3:35 ранку, я досі не сплю. Відтягую кожну секунду в надії розтягнути час й прожити ще один день. Кажуть, перед світанком –найтемніше , тому я смиренно чекаю його приходу, аби впевнитися , що новий ранок настане й для мене. Перед смертю ,здається , найбільше хочеться жити . І справа не так в філософії як в інтуїтивному сприйманню контрастів. Та я просто озвучую факт.

Сьогодні я викурила свою першу цигарку . Першу свідому буцімто. Ті хмільні вибрики в барі я не рахую ,алкоголь стирає всі сліди , мені нічого згадувати. Та сьогодні я вдихала сигаретний дим навмисне, сама. Мені дійсно цього хотілося. Я ненароком  витягла її з чиєїсь пачки на одній з таких нічних пригод , схвильовано озираючись, сховала до власної  кишені. І ось настав її час.

Я сиділа на дерев’яних сходах будинку , куталась в осінню зовсім легку куртку. Немов професіонал , витягла сигарету й сірники , застигла лиш на мить , вела безмовну бесіду сама із собою . Підсвідомість на диво мовчала й я , розцінюючи це за згоду , запалила сірника . Секунда , дві і ще одна . Гіркота наповнила легені , дим проник у кожну клітину тіла , а я чітко відчула його рух . Підняла очі до неба. Сотні зірок дивились на мене своїми велетенськими очицями й теж мовчали , їм ,величним світилам, було байдуже до маленьких людей й їх трагедій . Я їх розуміла.

Вітер щось тихо шепотів ввімкненим вже давно ліхтарям, мовою простоти , мовою непідвладною мені . Ти казав , що я ,на диво, прагматичний мрійник і цього приземленого мирського хаосу мені не розшифрувати. Я як завжди сміялась та в той вечір це й справді було щиро. Посмішки лились моїм обличчям нестримним потоком прямо до твої рук, очей , вуст .

« А ти , романтичний цинік з паперових сторінок Ремарка!» ,- відказала тобі я.

Пам’ятаю як на мить очі твої наповнились сумішшю справжнього смутку, я була певна ,що підсвідомість вмикала тобі чорно-біле кіно з німецькими військовими вигуками, мені було цікаво з якими героями ти асоціюєш нас й чи були ми з одного роману та я не наважилась запитати .

«Зустрінемось біля Тріумфальної арки?- вуста твої знову всміхались , немов із викликом, ти підвів свої зелені очі, як завжди розумів мене ліпше від усіх.

«Я навчу тебе розмовляти з зорями», – з готовністю шепотіла я .

Мені було приємно знати , що ти вслухаєшся в кожне моє слово, полишене часом сенсу. Мої імпресіоністичні міркування ти сприймав із загрозливою серйозністю реаліста і , випускаючи сивий дим цигарок у прочинене вікно, був готовий пірнати в глибини мого власного космосу. Я кохала тебе , а ти мене. Це єдина проста річ , яку я все ж змогла зрозуміти.

Ми не бачились рівно 36 заходів сонця , 145 випитих мною горняток кави , 4 сигарети та 3 відправлені листи . Пишу четвертий. Пишу з глибокою надією , що мої паперові думки знаходять свого адресата , я сподіваюсь , що ти вдивляєшся в мої неакуратні літери , часом з досадою не розуміючи слів. Уява малює як посмішка заливає тобі обличчя , ти смієшся охриплим від мовчанки голосом і піднімаєш очі до неба , у височінь , де ми з  тобою разом, наперекір долі й вимірам часу біжимо всіяними зорями світами .

Сьогодні йде дощ. Мені хочеться вірити , що він лиш для нас із тобою. Лікуючий для твоїх ран , смиренний перед загрубілими рисами твого обличчя, заспокійливий для твого палаючого серця. Сумний для мого сентиментального сприйняття, холодний до дотику й розуміючий потуги дівочої зкривавленої душі.

«Привласнювати дощ? Ну що за дурість. Суцільна образа світові. Дощ не належить траві , яку напуває , не належить землі і навіть небу , він не належить нікому , тим паче маленьким створінням з серцями й душами. Він просте йде…»

Гадаю саме так ти б відповів. Пожурив мене пальцем , підвів би очі до неба, мовляв не ображайся любий дощу вона просто несповна розуму .

Зрештою я вперта й звикла робити все наперекір. Тому сьогодні я домовлюсь з небесним посланцем, задобрю його й благатиму аби йшов лиш для нас . Чуєш як реве ,як гуде ? Хто це плаче ? Дощ чи мо ми? Підстав обличчя до неба , вмий руки , змий тужливі думи , а я огортатиму тебе руками разом з дощем.

З шаленою любов’ю та вірою в краще,

Твоя Лю.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Коментарі на “лист під номером 4



  1. Проза в листах – мабуть так би назвала я свій задум . Події в частинах розгортатимуться в різні проміжки часу , орієнтуйтесь на номери листів і власне чуття . Буду вдячна за відгуки!