Опис твору: На 85 дні війни українці в столиці живуть, донатять, волонтерять і кохають. Марічка намагається пережити цю весну і самотність. Як і всі вони.
Назва твору: Чом ти мене не лоскочеш, чи не вмієш, чи не хочеш?
Назва циклу: Емоційне порно
Опис циклу: Вони люблять, не засуджуйте їх.
…Лучче було, лучче було не ходити, лучче було не любити…
Марічка виходила на вулицю і в дверях під’їзду зіштовхнулась з двома юнаками-сусідами. Вона злякалась і сказала “вой, господи!”, а один з них зніяковіло відповів: “Не лякайтеся, це лише ми!…”. Вони розминулися, хлопці пішли до себе до квартири, а вона пішла на стадіон, розсміяно згадуючи як другий вдивлявся їй в лице, у вічі, наче шукаючи, чому вона така ляклива.
Дуже їй ці хлопці того вечора сподобались… Вона пошкодувала, що засоромилась і пішла так швидко.
Марічка виходила надвір лише ввечері з тих пір, як дізналася про свою хворобу щитовидки. Їй було шкідливе ультрафіолетове випромінювання. Цьому можна руло зарадити сонячним кремом, чи навіть шляпою, але вона не хотіла, тому віддавала перевагу просто виходити ввечері, аби побігати. Її робота кодерки дозволяла вести такий образ життя.
Ввечері вона відчувала себе прекрасно.
Нічний стадіон під час війни був людний. На трибунах сиділо кілька компаній і дорослих на пізньому пікніку і підлітків, по доріжці і трохи занедбаному футбольному полю всередині гуляли собачники. Марічка любила цей район, місто, цих людей. Вона знаходила особливу красу у тому, як сильно напнуті хрущовки різними долями. Однакове планування, схожі історії, відмінні душі. Спекотний вечір покищо був не потривожений сиреною.
Вона бігала і з цікавістю спостерігала за особистою драмою хлопця у жовтому світлі ліхтаря, що тренувався на турнікетах. Звідси він був просто тінню, яка долає власні межі, але Марічка також чула його важке дихання і бачила тремкіт у руках, коли він підтягувався і виробляв кульбіти. У нього була своя боротьба, Марічці хотілося б почути його історію.
Не зважаючи на те, що вона як ніколи відчувала єдність з іншими і, що вони всі вони роблять спільну працю, Марічці було самотньо.
***
Вона все дитинство дружила з хлопцями з двору, бігала з ними наввипередки, лазила по деревах у квітучих прибудинкових зонах. Марічка любила хлопців. Вона вважала їх неймовірно красивими і привабливими, коли вони були вже дорослі, змужнілі. Вона відчувала у чоловіках інший світ, з яким хочеться зблизитися, щось древнє, первісне, вабне, надне, природнє.
Вона дуже добре пам’ятає мить, коли хлопці почали відрізняти її від себе. Це був звичайний день, коли її відпускали гуляти у дворі і вона прибивалася до якоїсь стаї дітей. Зазвичай вони просто бавилися в гулянки, розважалися іграми типу квача чи хованок. Але цього разу хлопці якось змовлялися між собою, поки один з них не повернувся до неї, не вказав пальцем і не сказав “серед нас чужий!” І тоді вони погналися за нею, наче собаки на ловах, просто аби загнати, але вона так швидко бігала – її міг перегнати лише один хлопець з двору – що дуже швидко від них відірвалася, а вони просто втратили до неї цікавість і пішли гратися осторонь.
Вона тоді залишилась одна і дружити з хлопцями стало складніше.
***
І вона також дуже любила злюб. Злюб – це природня потреба, але не лише. Також, це – спілкування. Пізнання партнера, його характеру. Їй подобався контакт, співпереживання, що виникали під час злягання.
***
Марічка наступного разу побачила їх у телеграм-чаті дому і написала їм сама. Хлопці – Максим, що сказав “не бійтеся, це ми” і Лесь, який в неї вдивлявся – запросили її до себе, в квартиру, яку вони винаймають, на серіали і якусь замовлену їжу.
Марічка охоче погодилась.
***
Хлопці виявилися аспірантами з різних спеціальностей. Вони перехоплювали якусь тимчасову роботу і збирали в інтернеті гроші на потреби армії. Марічка захоплювалась, як багато вони встигають, її вистачало хібащо на цілодобовий кодінг.
Максим був дуже говірким, зі жвавим щирим поглядом, а Лесь стриманим і постійно питав, чи не хоче Марічка чогось: води, чаю, кави. Вибирати їжу і серіал Марічка довірила їм.
Вони з Лесем і Максимом лежали втрьох на широкому розкладному дивані і дивилися серіал на Такфліксі, їм було спокійно, тепло, зручно. Маріччина голова спочивала на закинутих за нею руках парубків. Було дуже добре.
Поки Марічка слідкувала за подіями, що розгорталися на екрані, Максим поклав їй руку на стегно, ближче до середини, і стало парко. Не дуже схоже на простий дружній відрух. Марічка була не проти. Вона хотіла цього.
Марічка відсунула коліно в лесеву сторону і торкнулася його стегном, навмисно, аби привернути увагу. Хоча хлопці начебто і без того більше були зайняті тим, що спостерігали її реакцію на фільм, за її диханням і спробами влаштуватись зручніше. Їх явно дуже інтригувала нова людина в компанії, хотілося дізнатись про неї щось іще.
Вона відсунула коліно і так спробувала сказати, що вона не проти, якщо Максим продовжить дізнаватися про неї більше. Лесь погладив її по нозі.
Вони все ще розслаблено дивилися серіал, але тепер вони говорили один з одним мовою дотиків.
Поступово їм ставало на дивані все тісніше. Але коли Максим потягнувся до Марічки з поцілунком, вона мазнула губами йому по щоці і сама спустилася нижче. Він мав розчарований вигляд. Лесь зі спини неочікувано міцно пройшовся руками по її бокам, розгладжуючи її ребра і талію, і відчуття від цієї дії пройшлися як хвиля всередині неї, вона застогнала, спина бездумно вигнулась і дівчина прихилилась додолі. Спрага по дотиках зробила Марічку цілковито безпорадною.
Вона вважала хлопців нескінченно вродливими і їхні члени їй теж дуже подобались. Ті нагадували їй дуже багато приємних речей разом. Особливо вони нагадували їй відчуття, які вони викликають всередині неї.
Наче хтось рідний довгожданий стукається у двері.
Вона насолоджувалась як туго член Максима ходить в її піхві, як розтягує, як робить її вільнішою. Дозволяє їй відчути свої межі. Марічці дуже подобалося відчуття “в ній”, навіть якщо це не було цілковито солодко, а ще й гостро і трохи гірко. Це було яскраво, іскристо як шаманське, цікаво, барвисто, надзвичайно.
Максим стогнав ззаду, схвалював її, казав, як йому круто. Марічці подобався його безпосередній прозорий характер. Лесь щедрим на слова не був, але вона добре відчувала його підтримку у дотиках: як він обережно, але впевнено тримає її голову, як допомагає Марічці брати поштовхом стегон.
Хлопці були дуже різні. Максим був трохи жадібним: і там хочу, і там хочу, але все одно ласкавим і уважним. Лесь же вмів насолоджуватися тим, що має. Їй здавалося, що він віддав би перевагу, аби вона не звертала на нього багато уваги – лише на задоволення, яке від нього отримує. Їй це подобалось. Він дозволяв їй зануритись у себе і в свої бажання.
З цими хлопцями у неї був дивовижний привілей закривати очі, коли хочеться, відкидуватись на постіль, коли надто приємно. Їн не треба було постійно пильнувати, наче якийсь павук плете павутиння прямо у неї над головою. І про те, аби недбалий товстошкірий ведмідь не розорив її як пчолине гніздо.
Боже, як їй це було потрібно!…
Вони багато чого пробували разом, але споміж усього дуже по-особливому відчувалося, коли вона лежала на животі, поклавши голову у сгини ліктів, абсолютно віддано і вседозволено, а хлопці ззі спини розроблювали її як кар’єр. Марічці було добре відчувати, наче їхні члени в її лоні працюють двигуном, пускають на видаток, і вся вона чудово з цим справляється. Вона відчувала себе дуже правильно, первісно, вона була задіяна в колі життя.
Її лоно було петлицею, на яку вішають одяг, пеналом, куди складають ручки, фруктом, який виїдають ложкою.
Їй було так легко і піднесено, наче вони славили якогось бога.
Вони були молоді і хотіли жити.
Марічка була у захваті, що природа створила їх різними, чоловіків і жінок, аби вона могла відчувати зараз це.
На кухню доїдати замовлену перед серіалом їжу вони пішли ледь вдягнені після душу.
Марічка й хлопці вдень займалися своїми справами, а під вечір зустрічалися, аби дивитися серіали. Марічка відчувала себе споміж цих легенів, наче споміж древніх лісників, що колять дрова.
Вони ставлять дерев’яний кілок на пень, десь у серцевинку, початок річних кілець, і по черзі б’ють по ньому молотами, поки він не розколюються на деревину, що далі піде в піч.
Вона хотіла відчувати це знов і знов.
- Ти не хочеш цілуватися. – сказав Максим Марічці, якого це точило зсередини. Вони втрьох були на кухні, пили хто чай, хто каву.
- Максиме. – Дорікнув йому Лесь.
- Ми тобі не подобаємося? Я тобі неприємний, Марічко? – спитав він прямо і понуро.
Марічка про це навіть не думаха. Хіба їм не було просто добре разом? Їхня квартира була навпроти і вона майже одразу почала бігати до них хібащо не гола і боса, трохи переймаючись, що хтось з інших сусідів побачить, але не настільки, аби чинити інакше.
- Я проводжу з вами свої вільні вечори. Невже це має вигляд, наче мені неприємно? – До речі, якщо так подумати, вона також не зверталася до них поіменно в розмові. Просто не відчувала потреби.
Але Марічка також не була певна, що вона цілувалась з кимось з тих пір, як Андрій… залишив її. Він зник, але її почуття до нього – ні. Не могла ж вона перестати кохати людину лише тому, що та померла?
Вона вже встигла і засинати у хопців, і мити посуд зранку, перш ніж повернутися до комп’ютера у своїй квартирі, аби просидіти сичем у темряві, з запнутими шторами.
Це не безглуздо, якщо це працює, як кажуть психологи.
Може, їхній злюб вже встиг набринути хлопцям, якщо вони почали дратуватися з дрібниць?
Марічка взяла Максима за руку і потягнула встати зі стільця. Лесь як завжди уважно за усім спостерігав.
Вона відвела Максима на їхній звичайний диван. Той був у кімнаті, яку у хрущовках можна було вважати вітальнєю. Марічка посадила його і переклала пульт від телевізора, що завжди лежав там, аби бути під рукою, подалі. Сьогодні вони не збиралися вмикати серіал. Сама сіла поруч з Максимом і запросила Леся сісти по інший бік від себе. Він послідував за ними, не чекаючи на запрошення. За це Максим з Марічкою його й любили. За вікном шумів вітер, він тріпав крони дерев – каштанів і кленів, – що були якраз перед вікнами, небо було захмарене.
Марічка взяла обох за руки і подивилась у їхнє трохи викривлене дзеркалом посудного шкафу-стінки навпроти дивану відображення. Марічка і її хлопці. Вона посміхнулась і повернулася до Максима, який чемно сидів з виразом обличча, наче він намагається збагнути хід думок дивної дівчини, але у нього це аніяк не виходить. Вона потягнулась до нього і зустрілась своїми вустами з його вустами. Обидві маріччині руки були зайняті руками хлопців і вона намагалася стискати їх так, аби її наміри були зрозумілі.
Максим відповів одразу і дуже відзивно. Вони вилизували один одного, пестили губами, куштували стогони. Лесь наважився стиснути маріччину долоню міцніше, просячи уваги. Марічка обернулась і до нього, аби вже трохи сп’яніло впасти своїм червоним ротом на лесів, привітно розкритий. Максим, судячи з того, що він підштовхнув Марічку щильніше до Леся, а сам самозабутньо зайнявся кусанням її шиї, вже був задоволений.
Задум цілуватися, поки не набридне, або поки їм не завадить ракета, хлопцям дуже сподобався.
Вони просто були молоді і дуже хотіли жити.
Додати до улюблених