Крок у попіл

Глуха тиша виїдала мізки Бай Чжу. Перед ним просто пустир та поодинокі обрушені будівлі. Чоловік спробував зробити крок. Ніякого звуку. Тільки пил і попіл, які повністю огортали долівку, додатково покрили собою його взуття.
З кожним кроком тиша поглинала його все сильніше і сильніше. Йому навіть здавалося, що з вух пішла кров. Чжу закричав. Тільки от себе він не почув. В спробах відволіктися від болю він просто почав бігти до стіни, біля якої була лиш колона. Перед тим, як прокинутися від кошмару, він зміг побачити на кам‘яному бруску напис і невідомий символ, котрий на пам‘ятках в Лі Юе він не зустрічав. Символ нагадував хрест, але незвичний, а наче символ якоїсь знатної родини. Тим більше, посеред малюнку була зображена квітка. Напис ж був на іншій мові, але то не було великою проблемою. Бай Чжу чітко закарбував у своїй пам‘яті кожну буквочку:
«mare reliquiae belli»

Ранок почався не з кави, а з головного болю. Травник піднявся з ліжка та підійшов до власного умовного робочого столу. На трохи жовтуватій папірчині з‘явився приславутий напис й символіка. Чоловік планував повернутися до вивчення побаченого регіону як тільки закінчить зі справами.
Раптом, він звернув увагу на свої ноги. З ступні зникла вчорашня ранка, яка виникла через скельце, котре впало на нього після вибуху колби. Схоже, що попіл зі сну не такий простий і може бути досить цілющою речовиною. Чжу чекає довге археологічно-історичне дослідження, адже щось йому підказувало, що місце зі сну існує. Надто реалістичними були руїни і тиша.

Не виходячи з дум той вийшов зі своєї кімнати-комірчини. Біля входу зникла одна з корзинок для збору трав. Схоже, Цици сьогодні вирішила прогулятися до трав‘яних точок самостійно. Вона завжди любить братися до роботи зранечку, як зладжений механізм. Така її досить холодна і “машинальна” натура.
Привівши себе у порядок пан Бай Чжу гордо прочинив двері у хижину Бубу. Він відчував, що його чекає досить продуктивний день, але якщо постійно відволікатися на нову тему для штурму мізків то про успіх можна й не думати. Поки не повернеться дівчинка хазяїну прийдеться поторгувати самотужки.

Нарешті Цици повернулася. Вона мовчки протягнула чоловіку повну корзину трав та прослизнула до стійки, з дивним інтересом поглядуючи Бай Чжу прямо у вічі.
– Добрий… ранок. Ви виглядаєте дуже втомленим. Ви себе добре почуваєте?
Чоловік усміхнувся, гладячи підопічну по голівонці.
– Добрий ранок, сонечку. Ніч була трохи важкою. Підміниш мене сьогодні?
– Добре. Я покличу Вас.
Та повернулася обличчям до входу, ніби ігноруючи присутність Бай Чжу. Але він вже звик. Його чекала додаткова праця у вигляді сортування.
Пан знову повернувся у власну комірчину. Він сів на стілець, поклавши корзинку собі на коліна. З кожною хлиною на столі почали з‘являтися купки з квітками та листям. Вони все більшали і більшали, утворюючи обережні рядки. Через хвилин 20 кошичок повністю опустів, але якби не так. Серед лози встряг невеликий цвіт лілії. Тільки от він не схожий на ті, що він бачив раніше. Його яскравий, але приглушений рожевий колір виднівся крізь прошарочок бруду. Чоловік відклав його до жовтого клаптика паперу, на котрому зробив нотатку і почав перекладати трави у мішечки.
Так, все було успішно заховано на гірші часи або ж до того моменту, поки Чжу не почне експерементувати чи робити ліки.

Зі столу знову сковзнула лілія. Травник підійшов до прилавку, звертаючись до дівчинки.
– Ти пам‘ятаєш, де взяла цю рослинку?
– Так. – холодно відповіла та, розглядаючи пелюстки. – Цици відійшла трохи далі, ніж зазвичай. Квітонька росла біля стежки до великих холодних гір у купці снігу. Цици здалося, що вона замерзла.
– Дякую. Ніхто не заходив?
– Цици віддала Сінь Янь зілля для збереження голосу.
– Чудово! Не сумуй тут. – той кивнув, знову зникаючи серед полиць.
– Угу.

Бай Чжу продовжував тримати у голові схожість лілії та квітки на символі. Але його думки вщухли, як тільки на порозі хижини з‘явився Чжун Лі. Обмінявшись милостями, гість звернувся до травника з класичним замовленням для ритуального бюро:
– Чи зостався у вас ладан? Бажано з ароматичною добавкою.
– Ви у своєму репертуарі. – посміхнувся Чжу. – Ладан у нас завжди був і є, але от про його доповнення додатковими пахощами я давно й не думав. Клієнт з незвичними проханнями?
– Абсолютно вірно. – відповів Чжун Лі, сумно видихаючи. – Попросили ладану з запахом квітів.
– Ой, то ба й нічого важкого. Тільки яких квітів?
– Їх вибір вже лишили мені.
– І що ж ви обрали?
– Класику.
– Цинсінь? – хитро посміхнувся хазяїн хижини.
– Читаєте мене, неначе розкриту книгу. – відповів на хитру посмішку гость.
Бай Чжу потягнувся до верхніх полиць, дістаючи скриньку та ставлячи її на прилавок. В ній знаходилися акуратно складень китички Цинсінь. Майстерне око пана Лі зразу примітило найкрасивіші, але гарних білих пелюсточок мало. Ми тут ради свіжого гірського аромату. Хоча, чому затягувати, квіти підходили й по цьому критерію.
Два поважних чоловіка вирушили до імпровізованої спиртівки. Прямо на полум‘я травник поставив мисочку. В неї ж він поклав шматинку смоли, терпляче чекаючи, поки та розтане. Від цинсінь він бережно відділив пелюстки з маточкою, кладучи їх у бурлячу суміш. Як тільки квіточки розчинилися і в‘язкій массі Чжу погасив вогонь.
– Тепер потрібно чекати поки охолоне. Можу запропонувати чаю.
– Чудова пропозиція. – з радісною ноткою в голосі протягнув пан гість.