Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Крижини аметистових морів. Алхімія забуття.

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

UTF-8 = 30.07.2020 02:22

script8. <beginning>

 

Співають на флейті ідеали, як ми налаштовуємо параметри під камертон.

І вітер змін омертвіло палає. Отруйне полум’я в легенях. Полігон.

Навіть воскреснувши б’єшся в такт зі смертю, чекаєш божественної помсти.

Коли вени наповнюються прокляттям. Коли прокляття стає свідомістю.

 

Ти сам – убивство. Ти сам – своє презирство та прострація.

Ти сам – своє світло. Ти сам – своє забуття та екзальтація.

Ти сам – агресор. Ти сам – тайник ворожнечі та тихої злості.

Ти сам – імпресор. Ти сам – мистецтво. Ти сам – вище хмарочосів.

 

Але кров’ю алою лінюєш тягар часу у чаклунстві темному,

На забруднених пуантах зводиш ілюзорний постамент.

Чи ти ще там, приховуєш побічні ефекти чарів у темряві?

Чи ти все ще там, малюєш відсутній п’ятий елемент?

 

Я там. Грай фанфарами, адже образ мені твій не забути.

Я там. Блискай тіарами, адже феєрія твоя не дасть серцю мороз відчути.

Я там, де в мемуарах ми, адже бажання моє не погасити.

Я – це Пейн. Мій біль – метал, розтоплений тобою, щоб одного разу їм же й убити.

 

Обпалюй невиданим вогнем,

Благоденствуй живописом жаги у забутті.

Спокушай душею – єдиним ліхтарем,

Наповни вазу для букета відчуттів.

 

Будь світлом, місяцем, іскрою – сяй;

Будь людиною – поклоняйся перед мною.

У пуантилізмі дари мої у відтінках зберігай.

Коли застигну в реверансі перед судьбою.

 

Адже людина не може бути тобою.

 

Надихай зефірною думкою. Зціляй стихією.

Плав вольфрам душі доки я в ейфорії.

І кинджалом милосердя твори триптих спокуси священної.

Спопеляй нефритовий палац свідомості. Дозволь жити недаремно.

 

Тоді запалю маяк недопоезією, чиїм світлом стала твоя тінь.

І покажу дорогу заблудлому, щоб човен томління став бути тлін.

Пущу паперових чайок слідом за міркуваннями творців,

Що воскреснувши піддалися безслав’ю, увійшли на поклик зілля в грі.

 

І разом розчинимо піщинки мрій в одеколоні правди.

Нас оживили, щоб винищити. І кожен із нас – сеї витівки автор.

Ми самі пишемо свій сценарій. Ми самі будуємо те, що ненавидимо.

Ми самі руйнуємо те, що любимо. І того, ким захоплюємося, – скривдимо.

 

Плямуємо руки кров’ю, беручи ефект чарів за реальність.

Вигадуємо біль, ведемо її смичком по скрипці буття, змінюючи на мінорну тональність.

Лицезріємо пристрасть, якою звемо істинною, і оп’яняємо її диханням дні.

Щоб знову докоряти собі за своє безумство і танути в божественній помсті.

 

Щоб знову наповнити вени прокляттям. Щоб осягнути його у свідомості вранішнім променем.

Тільки в новій подобі. Відродившись, наново розвіяти спомини.

І почати канонаду з ідей, покрити портьєрою просвітництва свої симпатії.

А наприкінці – зненавидіти життя. Зненавидіти смерть. Віддатись мистецтву апатії.

 

І сховатися в ній. Черпати потужність сили для чорнильних хвиль та акварелі.

І позабутися в ній. Заповнити блаженною пальметою перфорації на папері.

Щоб завтра зануритися в глибину її ментального асорті

І оголосити:

« Той, хто пізнав істинне прокляття – божевільний, а той, хто зрікся – божевільний во плоті.»

 

Залишилося лише зрозуміти, хто з них є ти.

 

script8. <ending>

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь