— Перепрошую, пане, — говорить незнайомий голос зовсім поруч, змушуючи Чиміна відволіктися від читання. — Це вам.

 

Офіціант, котрий обслуговував його деякий час назад, ставить поряд тарілки лимонного чизкейку склянку якогось напою. Новий аромат дає зрозуміти, що це якась занадто солодка для людства кава, а судячи з вигляду, там є молоко і карамель. Чимін швидко оцінює поглядом принесене і переводить очі на офіціанта.

 

— Я не замовляв.

 

— Попросили передати від того столику, — каже напівпошепки, указуючи очима на місце, яке добре видно з чимінового ракурсу тільки тоді, коли відходить, не даючи шансу відповісти.

 

За столиком сидить хлопець. Наче одноліток з ним, доволі звичайного вигляду: довге лице, виразні очі та занадто оверсайзний одяг. Такий тип Чиміну не подобається та й ще гірше робить той факт, що на його столі зараз стоїть ніщо інше як карамельний макіато. Він терпіти не може карамель. І каву. Ці два поєднання створили люди, які хотіли завдати зла.

 

Що ж, незнайомець досить відважний та самовпевнений купити для когось іншого напій, не знаючи що саме полюбляють пити — це теж не додає балів. Чимін з секунду глядить на нестерпний навіть у своїх пахощах напій, сподіваючись просверлити діру в чашці. Він же лише хотів спокійно посидіти та почитати улюблену книжку, а не усе це. Ну і навіщо взагалі намагатися з ним так фліртувати? Хіба він виглядає як той, хто на це купиться? Тож все ж таки рішення віднести назад приходить само собою і Чимін не зневажає навіть секунди, щоб це зробити.

 

Ближче хлопець виявляється… милим. Побачивши, як до нього йдуть з тим самим напоєм, він задоволено посміхається, одразу очікуючи приємну новину. Серйозно, навіть не подумає щось погане? Чимін трішки збивається з ходу, бачачи таку щасливу посмішку і на мить стає соромно від того, які слова збирається сказати йому. Але, будучи сильно впертим, все ж підходить, ставить напій на стіл і скрещує руки на грудях. І, дякувати усім на світі, незнайомець розуміє ці жести правильно.

 

— Не сподобалося? — питає. І Чимін втрачає усі слова, котрі могли б вилетіти з вуст, тому що незнайомець так помітно та чарівно турбується, нагинаючись над столом ближче до напою, щоб перевірити якість. Вираз його очей такий… справжній. Занепокоєний. А вуста утворюють дуже миле “о”, яке в поєднанні з очами вбивче поєднання. Чимін вирішив, що хлопець не в його смаку? Що ж. Він помилився. А голос? Справжня насолода. Від такого полюбляєш слухати радіо, а інші голоси вже не зможеш сприймати як раніше, бо будеш шукати щось схоже на його.

 

— Я… — він з великим подоланням зморгує оману. — Я не люблю карамель.

 

Незнайомець припиняє перевіряти напій на будь-які помилки. Підіймає погляд на нього і нагинає голову вбік, не розуміючи. Чимін теж не розуміє такої реакції. Невже дійсно був впевнений що сподобається вибір? І він вже хоче додати до своїх слів щось ще, коли нарешті говорять:

 

Але ж ти так схожий на плюшку з карамеллю? — невпевнено заперечуючи.

 

— …Що?

 

Чимін, загалом, старих поглядів людина. Він не любить рандомні залицяння від незнайомців та швидко це припиняє, відмовляючи. Хтось може сказати, мов, він занадто нечемний і навіть не намагається дати хоч шанс. Але що поробиш, якщо такі люди йому не подобаються взагалі. Нічого в них цікавого немає, щоби давати можливість на якесь побачення або щось типу цього. І взагалі не зрозуміло як його, песереднього вигляду, зовнішність може зацікавити кого-небудь.

 

А ще. Ніколи він не чув подібного коментаря. Плюшка з карамеллю? Що це значить? Але навіть не розуміючи цього речення, Чимін примудряється зніяковіти. Незнайомець з кожною хвилиною примудряється у собі зацікавити і це навіть не лякає. Щось в ньому таке є: приманливе, натхненне, надійне. І одяг вже не здається “занадто” — навпаки дуже йому личить.

 

— Кажу ти виглядаєш дуже мило, — посміхається хлопець, який легко виявив для себе можливість сказати побільше. — Я б заявив як «булочка з корицею», але це так примітивно, тому плюшка з карамеллю. Тобі дійсно вона не подобається?

 

— Так, — здивований балакучістю, Чимін помічає, що стоїть, і не думаючи над своїми діями, відсуває вільний стілець та сідає. — Занадто солодкий для мене.

 

— Невже? — щиро реагує незнайомець, його чорні брови на мить підіймаються, а губи утворюють легку посмішку. — Тоді що ідеально солодке для тебе?

 

Чимін неіронічно задумується, підперши голову рукою, лікоть якої поставив на стіл. Незнайомець дає йому секунду на роздуми, слідкуючи за виразом обличчя.

 

— Чай з варенням? — питається, на що Чимін кривиться. — Топлене молоко?

 

— Можливо?

 

— Молоко з медом? З корицею? Чай з молоком?

 

— Ммм… — Чимін торкається пальцями підборіддя. З усього не те щоб щось звучало захоплюєче, проте дещо все ж чепляє: — З корицею смачно.

 

— Тож треба було таки замовити чай з корицею! — незнайомець підіймає вказівний палець та граючи серйознішає, наче лаячи себе за неправильний вибір, чим змушує Чиміна посміхнутися. — Знаєш, — одразу після цього говорить, кладучи долоні на стіл, а Чимін питливо підіймає брову, очікуючи продовження. — Зараз я розумію що чай з корицею тобі більше підходить.

 

— І чому це? — він продовжує посміхатися, помічаючи повністю розслаблений стан наодинці з такою приваблюючою до себе людиною.

 

— Твоя посмішка. Я би описав її, як дуже солодку, раніше. А зараз бачу, що вона ніжна та приємна, але не солодка. Прямо як кориця. Її запах дивовижний, так?

 

Чимін уважно слухає і врешті решт власне серце починає битися частіше. Він думає, щоки його встигли почервоніти достатньо сильно щоб таке можна було помітити. Незнайомець щойно натякнув, яка у нього дивовижна посмішка, а Чимін ніколи в житті не чув стільки приємних слів в свою сторону і навіть не знає що відповісти.

 

— Я Хосок. — хлопець протягує долонь для знайомства.

 

— Чимін, — говорить, торкаючись чужої руки, яка досить впевнено тримає його.

 

— Як щодо того, що я пригощу тебе чаєм з корицею і ми трохи поспілкуємося?

 

Чимін не може назвати це спробою на випадкове побачення і не може запевнитися в простому знайомстві з цікавою людиною. Йому стає все одно. Він просто погоджується.

 

.

 

1 коментар

  1. оооой, згадую, як ти читала це в чаті, і так зразу тепло стало, захотілось чаю і під ковдрочку…. тепер перечитала, і захотілось цього всього ще більше 😳 от шо ти наробила, га? зараз піду чай варити, а потім лінуватимусь решту дня

     

Залишити відповідь