Він був для всіх чудовиськом,
Вона кохала його.
Хотів бути лякаючим,
Любила вона свого.
Він був подібний жаху,
Вона за ним ходила.
Він завдавав всім страху,
Вона була з ним сильна.
Він владу мав в усьому,
Вона його цінила.
Він налякав по-справжньому,
Вона душу п’янила.
Він всім здавався страшним,
Вона його смішила.
Він славився незрушним,
Вона його зловила.
Він вірив, що все зробить,
Вона його хвалила.
Він знав, що її згубить,
Вона силу ділила.
Всі боялись його дратування,
Вона його дражнила.
Він боявся її покарання,
Вона все знала, та любила.
Він думав – він без слабкостей,
Вона ж була нею.
Боявся що дізнає хтось,
Вона лунала піснею.
Він всіх робив нещасними,
Вона зайнялась доглядом.
Він звав її “прекрасною”
Вона кохала поглядом
Та світ навкруг жорстоким був,
Знати не схотіли люди,
Що в серці монстра є іскра
Любові, добра і чуда.
Вона її сама зайняла
І з вірою жила,
Що всередині жорстокого громіли
Живе любляче м’яка душа.
Та люди відмовились вірити в це,
І не схотіли шанса дати.
Дізнались вони слабкість його десь
І вирішили його світ відняти.
Він знову став чудовиськом,
Вони його молили.
Але ж вона була його скарбницею,
Але ж вони її убили…
Та ось пройшли роки,
Залишив людей він.
Стала спокійною його душа
У світлу пам’ять лише о ній…