Чи можна кохати ось так?
Чи це взагалі нормально?
Чи можна кохати ось так?
Чи це все ж таки банально?
Чи можна кохати до болі,
Коли весь час серце щемить,
Коли у душі йдуть двобої,
Не даючи тобі мирно жить?
Чи можна кохати так сильно,
Що серце заливається кров’ю,
Що думки літають так вільно,
Не даючи вночі покою?
Чи можна кохати так довго,
Розбиваючи серце вщент,
Коли в душі безумовно
Живе твій спогад-момент?
Чи можна кохати так само,
Як Принц свою Розу кохав?
Та тільки скажу я прямо
Він взаємності не дочекав.
Невже у цій казці я – Принц,
Що душу рве на шмаття,
Не зустрічаючи кохання-нарцис,
І не бачачи за це каяття?
Невже те шалене кохання,
Що в мені згорає щодня,
Продираючись в тьмі навмання,
Живе в мені справді зазря?
Невже я приречена вже
Згоріти у тому вогню,
Що в мені згорає вщент,
Чекаючи на взаємність твою…