Простір поступово заповнювався гарячою парою, що спадала навкруги вогким конденсатом. Навкруги все було мокрим і туманним, а повітря відчувалось надзвичайно тяжким, адже температура у ванній кімнаті досягла сорока градусів. Кип’яток, що заповнив ванну, абсолютно не лякав дівчину, яка безвольно розмістилась у ванній. Її руки стікали вниз, а обличчя притулялось до бортиків.

Пасмо, що впало на чоло, обережно прибрали тонкі чоловічі пальці, що ніжно і ледь помітно торкнулись її гарячої і м’якої шкіри. Він сидів поруч, на колінах, обпершись об бортик ванної. Його чорні очі, наповнені сльозами, невпинно розглядали безсиле тіло дівчини, що бездумно вдивлялась в пустоту перед собою. Одна зрадлива сльоза таки скотилась по щоці, впавши на пухкі потріскані губи. Вони вмить запекли, адже свіжі рани огорнув їдкий солонуватий присмак. Його сердце розривалось, а всередині трепетала біль, що невпинно відбивала у грудях і витрісквала у ребрах. Хотілось розірвати себе зсередини, але це тупе відчуття немічності і безсилості. Воно відбивалось всюди: в горлі, в голові, в очах… хотілось кричати, але зривалось лиш німе скиглення, що супроводжувалось липким і неприємним поколюванням десь всередині.

Найближча людина згасала на очах, але він нічого не міг подіяти. Вона була схожа на той сірник, який поступово всихається і помирає, лишаючи по собі попіл і невимовну тугу. Хоч вона б і згоріла сама, але всеодно забрала б хлопця з собою…він би не відпустив її…своє перше кохання.

Поступово в ванній температура спадала і вже не так плавила шкіру і виїдала очі, але так неприємно було лиш хлопцю…дівчина відчувала себе здоровою лиш в такій температурі. Проблема в тому, що вона постійно мерзла, вічно гріючись об усе, що могла знайти під боком, а особливо об свого хлопця, який люб’язно ділився своїм тілом. Тепер же, коли недуга вселяло поглинула її, то тіло не рятувало, варто було йти на крайні міри…кип’яток.

⁃ Джинні, вода стає холоднішою, я знову замерзаю,- цокаючи зубами промовила дівчина.

⁃ Термометр показує 37 градусів, це досить жарко, моя любов,- хлопець провів кінчиками пальців по мокрому волоссю, аби перевірити стан дівчини,- якщо я ще додам кип‘ятка, то ти зваришся,-хлопець поспіхом віджартувався, натягнуто посміхнувшись.

⁃ Все буде добре, я люблю, коли мені гаряче,- дівчина слабко посміхнулась у відповідь, накривши його руку своє долонею, він відчував, що вона тремтіла.

Джинні зробив би все, аби вона почувалась в безпеці. Якщо б треба було самому залізти в ту ванну і зваритись разом з нею, то він би без роздумів так і зробив. Його любов могла здатися самозабутньою і жертовною, але для нього це і значило любов. Хлопець відчув це почуття лиш, коли зустрів її, коли вона вперше з’явилась в його полі зору, коли без жодного страху підійшла до нього за автографом. Його любов була сміливою, але вміру напористою і дуже вихованою. В той момент все змінилось в його яскравому, але надто складному житті. Ця людина принесла простоту і буденність, чого так йому не вистачало. Вона не мучала його питаннями про зіркове життя, не вимагала дорогих подарунків і не просила знайомити її з впливовими друзями…вони просто насолоджувались моментом і жили в кайф. Вона подарувала йому найпрекрасніші та найчуттєвіші моменти, а він приніс в її життя розруху і хаос…в життя його милої На Йон.

Тепер перед ним розкривалась жахлива картина: бліда та безсила дівчина, що тримтіла, ніби листок на дереві, коли подув холодний осінній вітер…її знобило. Він відчував провину…солонувато-гіркий присмак розчинявся десь в горлі, а потім в’язко спадав у шлунок. Його нудило від цього почуття, але Джинні думав, що саме так і має бути…він кинув її у найтяжчий період, тод тепер має прийняти удар. Тепер він був поруч, але її було, ніби, все одно. В одну мить він відчув тривогу, бо боявся загубити її. Невже вона більше не відчуває його присутності? От так він її загубив…

Це терпке відчуття  лишилось в серці, але головою він розумів, що не може от так все втратити…вона має відчути його фізичну присутність.

Дотики, погляди і слова це звичайно добре, але не надто достатньо після довгої розлуки. Хьонджин одним обережним рухом припідняв дівчину і переліз через бортик ванної. Вода вийшла з берегів, розбившись по всій підлозі, але хлопцю було байдуже…він би все зробив, аби оттак зігріти свою любов. На Йон обхватила коліна Хьонджина і обережно відкинулась на його груди. Руки хлопця обплели її плечі, а долонями він покрив її долоні. Їх дихання сплелися в єдиний темп, але емоції та думки були різні…

На Йон відчувала шалене серцебиття Хьонджина і знала, що він сильно переживає. З одного боку їй справді хотілось його заспокоїти, а з іншого вона вже нічого не відчувала, окрім сильного ознобу. Вони сиділи у воді близько-близько один до одного, але ця ванна здавалась океаном, а вони, ніби, стояли на різних континентах.

⁃ Твоє серце,- тихо, ледь чутно, прошепотіла дівчина, порушивши напруження між ними.

⁃ Воно так сильно б’ється, бо я дуже переймаюсь за тебе,- Хьонджин тихо відповів, аби не сполохати дівчину, що мирно вмостилася на його грудях,- давай поїдемо в лікарню, там тобі буде краще.

⁃ Не буде,- коротко відповіла На Йон.

⁃ Ти сильно противишся цьому, але лікарі ж краще знають, що треба робити при такій високій температурі,- Хьонджин не на жарт розійшовся, його емоції зашкалювали і виглядало так, ніби, він на грані істерії,-прошу тебе, поїхали в лікарню.

⁃ Не занадто пізно ти спохватився?- різко відповіла На Йон,- мені вже треба ліки пити, допоможи дійти до ліжка.

Його серце пронизав жахливий і колючий біль, що цупко впивався в ніжну плоть. Серце схоже на розбите скло, що треба ще не раз склеїти. Він не розумів, що саме сталось і чому вона почала так говорити. В його голові крутилось мільйони запитань, але його не лякало це так, як їдка і гнітюча тривога, що наростала з кожною вимовленою фразою.

Хьонджин піднявся першим, накинувши великий рушник, аби не крапало забагато води. Однією рукою він підхватив На Йон за талію, а іншою підхватив за ноги. Дівчина обезсилино рухнула в його обійми. Здається, що її абсолютно не хвилювало напруження, що наростало між молодими людьми. Вона тихо і важко дихала, іноді зривалась на хрипко стони, а очі були заплющиними і ледь-ледь тремтіли. На Йон несильно тримала хлопця за шию, може, просто для виду, адже Хьонджин  повністю тримав її, міцно притискаючи до себе.

Йому було приємно піклуватися про неї: носити на руках, мити, годувати… Хьонджин не признавав раніше, але він завжди хотів так піклуватись про кохану людину.  Чому лише зараз хлопець зрозумів, що підтримувати один одного так важливо тут і зараз, а не тоді, коли стає зовсім погано. Тепер На Йон не може розраховувати на нього, адже останні місяці вона була сама по собі, один на один зі своїми проблемами.

Це був найцінніший скарб, що він коли-небудь тримав у руках. Тендітне й м’яке тіло, що невпинно тремтіло в його обіймах, видавалось найприємнішим дарунком долі. Він обережно йшов, майже карався, аби не підковзнутися через власні сліди та воду, що стікала рікою з мокрих речей. Той рушник, що накинув Хьонджин, абсолютно не допомагав, адже під шкіру пробирався собачий холод, але все це тліло на фоні блідої та знесиленої дівчини.

Він швидко допоміг їй переодягнутися і закутатись ковдрою. Ніби, і літній день, але повітря було прохолодним і сирим, певно після дощу. Хьонджин вже давно збився з підрахунку днів тижня і місяця, а тим паче погоди. Він майже кожен день проводив у залі для тренувань, а якщо не там, то на фотозйомках. Для нього було сюрпризом те, що літо вже відходить, і поступово простір заповнюється сірістю і вологістю…

Швидко причинивши вікно і проконтролювавши, аби На Йон випила всі ліки, Хьонджин переодягнувся сам. Широка кофта і штани стали краще рішенням у цю прохолодну ніч. Хлопець вмостився біля дівчини, обережно просунувши руку під подушкою, міцно обійнявши. Він сам не міг зрозуміти, чому саме зараз його гложе це дивне відчуття безпорадності. На Йон хворіла вже кілька днів, зверталась до лікаря, але продовжила лікування вдома.

Чому ж саме зараз його з’їдала тривога? Скільки б не копав, але Хьонджин не знаходив відповіді на питання.

Він притулився до неї грудьми, аби відчувати не лише слабке дихання, а й серцебиття.

Коло нього тулилась На Йон, що поступово падала в обійми липкому сну. Її лихоманило і трясло, адже висока температура ніяк не планувала відступати. Зсередини вона згорала, але ззовні відчувала мороз. Шкіра покривалась мурахами, ніби, кригою. Як сильно вона б не куталась і одягалась, але не полегшення не наступало. Навіть тепло коханого не гріло…

Кращим рішенням було поспати, аби відігнати всі тривожні думки. На Йон швидко піддалась спокусі і провалилась в сон, але Хьонджин не міг так просто. Його все гризло відчуття…чорне і слизьке відчуття, що залітало всередину, під шкіру, окутуючи серце. Темрява всередині розросталась, але зупинити її він не міг. Приборкавши свої думки, хлопець вийшов на балкон, аби покурити. Відходити від На Йон було не найліпшим рішення, але поруч з нею він не хотів бути слабким.

Холодний вітер одразу обдув тіло, від чого стало некомфортно. Навколо вже стояла темрява, адже перевалило за північ. Хлопець взяв губами цигарку і підпалив. Поступово втягуючи дим він пропускав їх у легені, аби повільно випустити через рот. В голову одразу вдарила приємна легкість, а тіло обійняло тепло і розслаблення. Хьонджин м’яко обперся об стіну, аби не втрати рівновагу і заплющив очі, він не одразу помітив присутність сторонньої особи. Його, ніби прошибло током, він миттєво розплющив очі і обернувся. На порозі стояла На Йон, кутаючи в ковдру і ховаючи обличчя. Здавалось, ніби, колір обличчя став свіжішими, а погляд чіткішим.

⁃ Гей, зайди в кімнату, – хлопець кинув недопалок і поспішив завести дівчину в середину,- ти й так хвора.

⁃ Не нуди, га,- На Йон дивилась на нього з широко розплющеними очима та деяким презирством,- я лежала цілий день в ліжку, певно, вже пахну, як гриб,- вона ніяково посміхнулась.

⁃ Що?- хлопець дивився з нерозумінням.

⁃ Я хочу подихати…давно вже не відчувала свіжого повітря.

⁃ На Йон, любов моя, тобі краще повернутись, якщо не хочеш їхати в лікарню,- Хьонджин не поступався.

Дівчина лиш обвела його поглядом і спокійно вмостилася на стільці, що стояв біля стіни. Вона виглядала невимушено, можливо, гордо, але не збиралась відступати від плану.

⁃ Нащо ти це робиш?- хлопць обережно впав на сусідній стілець,- повернись в ліжко.

⁃ Я пам’ятаю, як ми зняли цю квартиру,- повільно почала На Йон, – я думала, що це місце стане нашим сімейним прихистком. Добре, що обрали цей район.

⁃ Я теж люблю цю квартиру, але давай повернемось в ліжко,- Хьонджин м’яко, ледь помітно, взяв її за руку,- я хвилююсь за тебе.

⁃ Тут, зі мною, ти справжній, не такий, яким тебе звикли бачити,- дівчина поглянула на нього, але її очі вже були вологими від сліз,- я рада, що ти тоді познайомився зі мною.

⁃ Я не міг пройти повз такої тендітної дами,- він нахилився близько-близько до неї, опалюючи холодну шкіру диханням,- я міг розчинитись в тобі повністю, віддатись без останку.

⁃ Шкода, що ти так і не приїхав після тренування.

⁃ Я запрацювався, вибач,- хлопець глянув на неї винувато, легко посміхаючись,- тепер я з тобою…я завжди буду з тобою.

⁃ Мій любий,- вона неспішно нахилилась до його обличчя, ледь чутно торкнувшись його родимки під оком, одними губами,- ти стільки пережив.

Хлопець ластився до неї, прижимався, намагаючись сповна заповнити пустоту всередині. Вона поруч…його На Йон, дочекалась його. Вся ця робота, всі тренування мерзнуть на фоні його кохання до неї. Сьогодні він вирішив найважливіше рішення, яке мав озвучити.

⁃ На Йон,- він поглянув в її очі,- я так тебе люблю,- тихо мовив Хьонджин, одними губами,- давай лишимось тут назавжди.

⁃ Може треба було сказати це раніше?

⁃ Пробач…пробач мені все…я тепер завжди буду поруч. Я розірву всі контракти, ми втечемо, хочеш?- він говорив з надію, але голос зрадницьки тремтів,- будь зі мною…

⁃ Я так мріяла про ці слова,- вона посміхнулась краєчками губ,- та ти все зіпсував,- очі Хьонджина розширились, а рот застиг в нерозумінні,- може варто було повернутись і привезти мені ліки? Ти поїхав на вечірку, але лишив мене одну в цій клітці!- На Йон почала кричати, ніби розривалась зсередини,- я мала бути в твоїх обіймах…засинати і прокидатись, як ти і обіцяв.

⁃ Це все неправильно,- по щоці скотилась сльоза, що обпікала холодну шкіру,- заспокойся люба,- він хотів був заспокоїти її, торкнутись та обійняти, але більше не зміг.

⁃ Я померла, Джинні, – одними губами мовила дівчина,- ти був би хорошим чоловіком, але для живої дівчини.

 

1 коментар

Залишити відповідь