Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Кохання бешкетників

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Блек пізно повернувся до своєї кімнати до цього пообіцявши, що вони разом підуть до молодої лікарки Помфрі. Цього разу, Поттер і Петіґру були в ліжках поки Сіріус усміхнено впав на подушку торкаючись пальцями власних вуст і розуміючи, що їх неодноразово накривали найніжніші губи на Землі. Уночі, він солодко спав де віддалено чув шарудіння. Тоді він і не міг здогадатися, що Ремус лягає поряд. Збентежений хлопець тихо ступав по підлозі не бажаючи нікого розбудити і в темряві ледь найшов ліжко друга, що навіть не сопів уві сні. Знічено, Люпин лягнув на крайчик ліжка мало не падаючи. Турбувати друга він хотів в останню чергу… Зрештою, через лічені хвилини він вирішив, що його вчинок досить таки дурний і зітхнув уже бажаючи піднятися але відчув, як за плече його схопила тонка рука. Навіть тиша мовчала коли Люпин прикусив язика аби той не рухався а з рота нічого не зірвалося. Сіріус щось тихо й невдоволено пробурмутів щось і по-хазяйськи лівицею обійняв шию Ремуса а потім і ногу закинув на праве стегно зніченого хлопця. Цього разу, вони лежали набагато ближче один до одного. Здається, Блек вирішив, що його сусід — це ковдра, котру він неодноразово за одну ніч скидав з себе і яку Люпин, роками тому і досі, неодноразово повертав повертав її на тіло брюнета. Пітер, бувало, жалівся на Сіріуса адже іноді Петіґру ранком не помічав ковдри і шпотався за неї падаючи. Тому Червохвіст перед кожною ніччю повторював: Гультяю, ковдру обійми. Через це Ремус відчував злість. Адже він отримував певне щастя, коли мав привід підійти до друга і накрити того… Тож Блек часто невдоволено посеред ночі бубонів, щось Пітеру при цьому забираючи ковдру… І замість неї зараз був переляканий Люпин до грудей якого присунувся Блек тулячись чолом. Ремус завмер не знаючи куди ж діти руки. Всі кінцівки і тіло загалом ніби заважало. Лише серце було необхідним. Зрештою, Муні дозволив зробити собі подих. Потім, поставити руку на талію брюнету. А в кінці взагалі всім єство притулитися до тонкої статури Сіріуса. Канути носом в шовковисте волосся… Здається, це була одна з найтепліших ночей обох чарівників. Ранок розпочався з того, що Сіріус ледь очі розплющив оскільки м’яке ліжко не відпускало тіло. Та й ще щось… Все ж, руки відчули, що під ними не ковдра чи подушка а щось значно твердіше. Ліва долоня лежала на великому Ремусовому плечі а інша рука була під його шиєю. Нога вільно спочивала на стегні Люпина. Сіріус закусив губу аби не пискнути від подиву. Блек вражено дивився на обличчя, що не виказувало жодного занепокоєння. Лише спокій і тиша. Сіріус дещо злякано відсунувся від чого Ремус зморщив обличчя не бажаючи прокидатися. Ще навіть сонце не встало за обрієм. Тому, Блек розгублено підсунувся притуляючись скронею до широких грудей і серце умиротворено захропіло. Лише зараз можна було помітити різницю між парубками. Сіріус був худим і невисоким та з довгим чорним волоссям. А от Ремус попри свій м’який характер міг виглядати досить грізним через його статуру: високий зріст, широкі плечі і шрами на багатьох частинах тіла. І попри такий вигляд, душа Ремуса була такою м’якою… Сіріус обережно відсунув русе пасмо з ока хлопця. Потім, долоня почала перебирати ряди густого волосся. Такого ніжного на дотик наче хмаринка. Тоді, Блек усміхнувся відчуваючи, що чи то помре чи то заплаче від краси свого друга… Повіки повільно розійшлися і очі Ремуса впіймали перед собою допитливе обличчя Сіріуса.

Ремус: Доброго ранку… Як спалося?

Сіріус: Так добре що й уявити неможливо наскільки.

Вони усміхнулися один одному а потім Сіріус посунувся вперед цілуючи Ремуса. Та так, що Люпин аж секундами потому навис над хлопцем притискаючи долоню Сіріуса до подушки. Ковдра сповзла з матрацу.

Ремус: Пітер буде незадоволений. — розпашілий і тяжко дихаючий Ремус глянув на підлогу поки Сіріус охопив тонкими долонями його підборіддя до себе.

Сіріус: А те, що я залишуся незаловоленим тебе не хвилює?

Іронія ковзнула по вустах. На йоту часу Сіріус аж злякався адже не звик бачити вічно милого Муні з таким… Хижацьким виразом обличчя. І тоді, до шиї Сіріуса полинули поцілунки. Щільні і такі довгі, що Блек спину вигнув при цьому стискаючи пальцями лопатку друга. Він загублено і несвідомо шепотів, благав… “О мій… Продовжуй-продовжуй-продовжуй! Не припиняй!” Нижня частина тіла, здавалося, стогнала. Коліна Сіріуса спершу розсунулися а потім увіп’ялися в стегна Ремуса від чого той зубами легко увігнав в шкіру. Відчуття наче притупилися і кожен гострий порух дарував не біль а приємне пестення. Хлопці глянули один одному в очі завмерши на мить…

Сіріус: Муні, я…

Гучне «гуп!» перервала все можливе й неможливе.

Пітер: Гультяй! Я ж просив!

Друзі завмерли. Потім, Люпин ледь встиг лягти на бік аби Петіґру не помітив у якій позі вони момент тому знаходилися.

Джеймс: Тихіше…

Сонний Джеймс невдоволено обернувся спиною заховавши голову під подушку.

Тим часом Пітер піднявся з ковдри, що заплутала його ноги. Він уже відкрив рота аби насварити сусідів а потім глянув завмер.

Пітер: Ви чого це разом лежите?..

Сіріус: Ремусу стало погано от він підійшов до мене попросити допомоги.

Вони закивали при цьому склавши руки на животах ніби мерці в трунах.

Пітер: І?..

Ремус: Мені стало так погано, що я аж впав.

Пітер: Помогти вам обом піти до міс Помфрі?

Ремус: Та ні. Мені трохи легше. Самі впораємося.

Пітер: Точно? Ти якийсь червоний ніби у борщ впав. — він недовірливо глянув на них обох. — Та ви обоє розпашілі! Сіріусе, може ти заразився?

Сіріус: Та бути не може! —він підвівся з ліжка при цьому переступаючи Ремуса. — Муні, а дійсно, не варто зволікати ходімо перевіримо твій стан в палаті аби не мучитися й не гадати, що і як ти.

Блек знервовано почав знімати з себе піжаму при цьому одягаючи сині стортивні штани з короткою білою футболкою і при цьому зав’язав волосся у високий хвіст. Ремус без поспіху одягнув широкі чорні джинси і коричневе худі. Пітер лише рот встиг роззявити коли Сіріус вийшов в коридор а Люпин закривав за собою двері мовивши:

Ремус: Хорошого дня!

Тиша здавалася незвичною. Пітер вигнув брову питаючи: і що це було? Джеймс сів беручи до рук окуляри що до цього лежали на тумбі. Він усміхнувся.

Джеймс: Хто зна. Можливо… — глибоко в душі він уже здогадався, що ж відбувається оскільки добре пам’ятав розмову з Ремусом. — Утнули якусь дурню і нам не зізнаються.

Пітер сердито пирхнув.

Пітер: Пф… Ось тобі і друзі.

Хлопець схрестив руки на грудях сердячись. А Поттер вдумливо мовив: будете винні мені, друзі, ще й як будете! Поки Сіріус невдоволено тупав ногами. Ремус лише усміхнувся непомітно беручи брюнета за руку. Вже тоді Блек розм’як а коли Люпин поцілував його в щоку то Сіріус взагалі розтанув від щастя.

Сіріус: Я, звісно, поважаю Пітера але зараз в мене до нього така лють! Зашпотався, впав, накричав і все перервав!

Аби утихомирити гнів, Ремус охопив пальцями стиснуті кулаки Сіріуса і поцілував кісточки. Ефект був миттєвим і Блек аж впав уперед, щоб Люпин з обіймами спіймав брюнета.

Ремус: Спокійніше. А то хтось щось побачить а нам цього не потрібно.

Вони ледь дійшли оскільки Блек постійно наривався на теплі неприємності постійно ковзячи тягнучись руками куди не можна але хочеться. Зрештою, міс Помфрі оглянула Ремуса і мовила:

Помфрі: Ох… І де ж ти так подряпався?

Хлопці перезирнулися.

Ремус: Е… Войовнича верба!

Сіріус: Була дуже далеко!

Ремус: Так! Але коли я побачив її то злякався і побіг!

Сіріус: Так! А там він побачив мене!

Ремус: Ага! І впав від цього…

Сіріус: Страшного щастя!

Ремус: Звісно. А потім покотився! По цьому… Цих…

Сіріус: Сходинках бо я був на аречі для Квідичу!

Ремус: А там був схил а по схилі розкидані гілки які мене подряпали і от…

Помфрі була обернена до них спиною і брала з поличок бинти поки хлопці кидали один на одного перелякані і допитливі погляди що містили питання: “Квілич? Поле? Серйозно?”. “А ми не могли щось краще вигадати чи як?”.

Помфрі: У вас якісь навіжені історії… — вона підійшла до пацієнта з металевою тацею на котрій знаходилися пляшечки з рідинами і марлею. — Тож, я вже не дивуюся. Але в мене питання: хтось дезинфікував рану на животі?

Ремус побуряковів а Сіріус прикрив усмішку за рукою ніби про щось міркуючи.

Ремус: Ні.

Помфрі: Хм… Дивно. Бо вона виглядає досить не погано. — вона потягнулася за колбою і мовила те, про що Сіріус тільки мріяв сказати другу: — Зніми верхній одяг.

Ремус: А можна Сіріус нікуди не піде?

Лікарка лише плечима потисла.

Помфрі: Всеодно.

Ті хвилини для Сіріуса були справжнім катуванням. Адже очі, фактично, ковтали кожну мить коли бачили засмаглу і дещо золотаву шкіру Ремуса, що намагався показати, наче йому абсолютно байдуже на те що друг дивиться на оголений торс… Помфрі швидко з усім впоралася, в принципі як і завжди і послала їх до кімнат сказавши аби Люпин не перевантажував тіло і протягом тижня два рази на день змінював пов’язку, яку лікарка наклала ( і це робитиме Блек ). Хлопці вдячно кивнули жінці і почали виходити з приміщення поки Ремус одягав худі а в голові Блека майнула: яке ж у нього красиве тіло… Після цього вони намагалися не дивитися один на одного бо обоє знали чим все може скінчитися… Ця субота мусила стати відпочинком тож вони зустрілися з друзями міркуючи що ж будуть робити. Коли вони вийшли на двір то відбулася неприємна сутичка — Снейп, ні сіло ні впало, підійшов до їхньої компанії і почав знову верзти гидоту… Він мало не прямо говорив про прокляття Ремуса і вже цього Сіріус не стерпів витягуючи чарівну паличку.

Сіріус: Я тебе зараз викину в маґлівський світ за допомогою закляття, мерзото!

Ремус: Сіріусе…

Люпин повільно охопив руку друга від чого той здригнувся.

Лілі: Сіріусе! Нащо ти так? — до них підбігла Лілі і глянула на Джеймса після чого обернулася від спантеличеного Поттера і глянула на зніяковілого Снейпа. — Северусе, для ти знову лізеш до них? А як би тобі нашкодили?!

Неспокій у її голосі змусили Джеймса стиснути щелепу а слизеринця почервоніти. Він тихо кашлянув відступаючи назад і навіть легко поклонився!

Северус: Я… Перепрошую.

Після цього він розвернувся і тканина його чорної мантії запурхала в повітрі.

Пітер: Ні тиші ні спокою…

Джеймс засмучено глянув на вдумливу Лілі поки Пітер ловив ґав а Сіріус і далі мало не падав від люті.

Ремус: Охолонь. Тобі не потрібно чіплятися до Северуса.

Сіріус: Як ти можеш це так спокійно казати, якщо цей поганючий чаклун так відгукується про тебе?! А я ж…

Все бубоніння і невдоволення потонуло у Ремусових грудях коли той обійняв брюнета. Петіґру аж скочив на місці. Лілі вирячила очі а Поттер мовив:

Джеймс: Не бити ж його по роті. Краще вже так. Заспокоює.

Зрештою, двоє хлопців повернулися в замок. Холодний коридор заспокоїв гнів але вогонь згасити може лише вода.

Сіріусе: Я не можу сягнути твого спокою! — він покрутив кран і долонями схопив струмок води кидаючи крижані краплі на обличчя. Вбиральня мовчала. Нікого не було. — Як же можна терпіти знущання?

Ремус: Я не терплю а ігнорую дурні слова. — він лагідно усміхнувся а коли ступив вперед то вираз змінився і став більш… Грайливим. — І тобі теж саме раджу.

Його голос теплом війнув на Сіріусову шию і тілом побіг холод з сиротами. Долоні на краях умивальника міцніше стиснулися. Ремус стояв позаду і постійно ризикував поцілувати Блека в щоку чи скроню але обоє не рухалися.

Сіріус: Я можу лише відвернути свою увагу від поганого до хорошого. — хлопець принишк відчуваючи, що знизу живота всі м’язи болять від миттєвої напруги і передчуття. — І чого це ти так стоїш?

Перед умивальником по пояс знаходилося дзеркало і воно показувало їхні статури так чітко і красиво… Ремус прикрив повіки і вдихнув запах чорного гладкого волосся. Сироти побігли по шкірі. Сіріус ледь втягнув повітря крізь зуби щойно Люпин ніжно торкнуся долянями поясу Блека. Він відчув, як друг стає все ближче. Настільки що стегна прилягали одне до одного. Сіріус повів правицею назад і торкнуся нею до потилиці хлопця при цьому опираючись назад — на широкі груди. Люпин робив усе плавно, не поспішаючи — губами торкнувся шиї цілуючи а потім легко покусуючи. Зовсім тихий подих на краю стогону стік з губ Сіріуса, що закрив очі настільки гостро відчуваючи абсолютно все. Тепла долоня Муні ковзнула під край футболки торкаючись живота. Від таких дій Блек розплющив очі вражено дивлячись на їхні відображення, що так красиво і неповторно знаходилися поряд. Він вперся лівою рукою у холодне дзеркало, що остудило розпашілу шкіру.

Ремус: Ти такий красивий…

Ремус посунувся вперед. Сіріус знову голосно видихнув відчуваючи солодкий тиск ззаду. Люпин затьмареними очима вивчав усі татуювання, що накривали чорним ажуром шкіру Гультяя, що загубив всі думки. На руках, шиї та животі розплатилися чорні зображення різних завитків і в голові Ремус пообіцяв собі поцілувати кожен сантиметр тих картин. Бажаючи побачити абсолютно кожну, торкнутися…

Сіріус: Муні…

Сіріус вже розвернувся але хлопці завмерли почувши скрип старих дверей. На порозі вбиральні стояв Северус, що завмер. Друзі, червонющі, глянули на нього. Руки Ремуса знаходилися на талії і сідниці Блека, а брюнет охопив пальцями шию сусіда по кімнаті… Найнезручніша мовчанка за всі життя цих трьох тривала надзвичайно довго. Снейп підівів борови від шоку. Його гримаса не свідчила про щось погане а лише спантеличення…

Снейп: Ви що таке робите?

Сіріус: Вже обійматися не можна чи що? — він непомітно повів стегном дією кажучи аби Ремус відтягнув руку вище. — Ти проходи-проходи. Не соромся. Всім необхідно до туалету і в цьому немає абсолютно нічого кримінального. Потреби тіла і всяке таке. А ми йдемо!

Сіріус хутко потягнув Люпина на вихід і той на останок помахав Северусу він несподіванки і шоку гадки не маючи, що робить це. Снейп ще прстояв на порозі пару секунд а потім підійшов до дзеркала і глянув у своє відображення. Йому було абсолютно начхати на тих хлопців. У його серці щось стогнало… Та страшна річ у грудях так хотіла кохання однієї дівчини, що вибрала найбільшого ворога слизеринця — Джеймса Поттера. Саме тому, Снейп і плакав закривши обличчя руками…

Ремус: Мало не попалися…

Сіріус: Муні, ми якраз і попалися але Северус нічого не зрозумів завдяки мені.

Він гордовито випнув груди а Люпин усміхнувся.

Ремус: Який молодець.

Сіріус завмер і зиркнув на друга що йшов праворуч.

Сіріус: Кажи так частіше.

Хлопець відновив крок а Люпин задоволено мовив взявши друга за лікоть:

Ремус: Найкращий, найрозумніший, найкрасивіший, неповторний, фантастичний, чарівний, прекрасний…

Сіріус лише червонів але не зупиняв товариша… Через пару днів вони йшли коридорами оскільки урок закінчився і вони хотіли зустрітися зі своїми друзями, що очікували на них. Ремус вже навіть біг.

Сіріус: Муні! Що казала Помфрі? Не навантажуйся!

Здалося, на це назвисько у Люпина була своя реакція. Він хитро зіщулив очі і це мало свій знак: щось зараз буде.

Ремус: Та все чудово. Я в тонусі і здатен на багато що.

Така проста гра а така сильна тяга…

Сіріус: Та ну. На що, наприклад?

Ремус: Можна ось так. — хлопець різко присунувся до Сіріуса і брюнет засміявся а потім знітився коли Люпин без жодного вагання підхопив Блека руками під стегна. Холодна стіна самотнього коридору всотувала тепло спини Сіріуса. За кутом знаходився хід де перекрикувалися юні чарівники. — Головне аби ніхто нічого не бачив.

Пальці з чорними нігтями Блека безсоромно охопили потилицю Люпина. Їхні очі, брови, чола і носи були так близько. Сіріус примружився вдихаючи запах густого волосся Люпина. Подихи вуаллю накривали невеличкі ділянки шкіри.

Сіріус: Мені добре з тобою…

Післ цього, Сіріус подолав сантиметри часу і відстані цілуючи Люпина. Поверхнево. Коротко. А потім, повільніше, ведучи голову вперед. Утворюючи тиск. Просуваючи губи ближче. Поглиблюючи неможливе. Сіріус відчував як його голова впирається в стіну від наполегливості Ремуса. Ще ніколи той не був настільки хоробрим. В жоднім бою з чарівними істотами, відповідями на уроках і взагалі, цей хлопець майже ніколи не проявляв ініціативи. А зараз він ставав таким… Навіть безстрашним. Сіріус міцно обійняв друга руками і ногами ніби бажаючи потонути в його тілі а Ремус вперся правою долонею в кам’яну стіну а лівою торкнувся низу футболки Блека. Холодні пальці поповзли по теплому хребту від чого Сіріус ввигнув спину. Неподалік вони на грані свідомості почули знайомий голос:

Лілі: Джеймсе, Пітере, а де Сіріус і Ремус?

Пітер: Може до лікарки пішли. Чи ще кудись.

Ледь-ледь, Блек відсунувся на противагу своїм бажань.

Сіріусе: Муні… — він ковтнув повітря намагаючись заспокоїти легені і серце. — Я лишень за те щоб лишитися тут хоч на все життя але ми мусимо йти інакше нас побачать. Та й Пітер допитуватися буде.

Ремус обережно зігнувся нижче аби Сіріус поставив тремтячі ноги на підлогу.

Ремус: А він щось знає?

Сіріус: Ні. Але здогадується… Я не дуже довіряю йому цю таємницю. — хлопці помовчати а потім Блек продовжив: — А Золоторогу все, як я можу здогадатися?

Ремус ніяково усміхнувся.

Ремус: Він здогадався коли я сказав, що… Щось відчуваю до когось.

Сіріус, знітившись, постарався пожартувати:

Сіріус: А Джеймс геній. Ну добре-добре. Майбутньому куму знати можна. Та й кумі, в принципі, теж.

Ремус: Як ти серйозно налаштований стати хресним батьком.

Сіріус: Звичайно! Якщо хтось коли небудь посміє образити дитину Джеймса і Лілі то я стану найстрашнішим чарівником в усьому магічному світі, виберуся з абсолютно кожної тюрми чи пастки і від мого імені здригатимуться: ельфи, кентаври, єдинороги, дракони, ґобліни, відьми, чаклуни і навіть маґли! Абсолютно всі. — після свого злого виразу обличчя він усміхнувся сусідові по кімнаті і ніжно торкнуся його щоки поцілунком. — А от з тобою я буду ніжним…

Його голос не був грайливим. А сором’язливим. Наче він відкрив недоторкану мрію. Вони, нарешті, пішли до друзів. Відправилися на тренування з квідичу. Поговорили з Геґрідом. Ходили таємними тунелями Гоґвортсу. Загалом, розважалися аби розслабитися від всієї напруги майбутніх екзаменів. Дні знову минали а підготовка тривала. Ремус та Сіріус знову пішли разом і цього разу в бібліотеку. Блек щоразу позіхав. Хоч йому і було приємно слухати Люпина але йому не подобався предмет до якого вони готувалися. Тому Сіріус постійно лише дивився на свого друга. Вони стояли біля книжних стелажів. Ремус в одній руці тримав книгу а іншою щось жестикулював. Він так сильно захопився, що не помітив вогника в сірих очах.

Ремус: Саме тому нам необхідно в казан додати…

Ніби блискавка ( чи найшвидша і остання модель мітли в чаріному світі ) Сіріус присунувся до Люпина і жадібно, без миті на подих, поцілував. Блек до цього опустив уже непотрібну енциклопедію а потім поклав її на полицю поряд. Сіріус повністю поринув у те, що робив, що відчував. Тоді, він ухопився правою долонею в плече Ремуса наступаючи вустами вперед, ближче. Вони на секунду відсунулися один від одного. Задурманеними очима, Люпин глянув на хитроусміхненого друга, що німо казав: усе в твоїх руках. Тоді Ремус і знову поцілував Сіріуса. Долонями він огорнув талію хлопця знову і знову притягуючи його до себе. Здавалося, що обоє чарівників розчиняться один в одному. Лівиця Блека потонула у густому і шовковистому волоссі де в декотрих місцях виднілися сивина. Вони обіймалися. Обіймалися міцно. Дві статури загубилися у світі, в цій великій бібліотеці, між книгами, серед слів що були написані на старих аркушах і не сказані вголос… Ремус відчув, як у спину впиралися корінці підручників і невеликий біль взагалі не відчувався. Ставши на носочки, Сіріус виструнчився тягнучись до високого хлопця, що так сердечно цілував його… На щастя чи на жаль, вони таки спинилися коли бібліотекарка, почувши похрипування і довгі подихи від нестачі повітря, голосно поцікавилася що відбувається. Після цього випадку, обидва ґрифіндорці пообіцяли, що подібне вони уже не допустять. Але… Це була відверта брехня. Адже вони і далі тижнями потому цілувалися там де їх могли побачити, обіймалися на очах багатьох чарівників а от щось відвертіше… Це вже ставалося коли поряд нікого не було. Минув час і наступного дня Ремус знову мусив йти жити під войовничу вербу через прокляття.

Ремус: Гультяю… Не засмучуйся так сильно з цього приводу…

Але Сіріус протяжно зітхнув відчуваючи глибокий біль за такого цінного хлопця. Люпин, підтримуючи, усміхався. Казав, що все добре але ні… Все так не було. Насправді обоє страждали. Ремус — від прокляття. А Блек — від того, що мусив переживати вовкулака.

Сіріус: Мені так шкода, що це знову трапляється…

Це була глибока ніч. Пітер і Джеймс спали як вбиті а двоє інших сусідів тихо мовчали про те, що болить. Блек сів до друга обіймаючи його міцно-міцно. Фактично, він сидів на колінах Ремуса, що так ніжно і турботливо гладив чорне волосся. Він стільки шепотів, стільки казав і цілував…

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь