Грію руки під светром теплим
не своїм. І цілую у шию її.
Я щаслива нарешті. Мила,
пахнеш ранком, коли заметіль
припорошує стежки завзято,
замальовує вікна чудні.
Я кохаю тебе, ніби ранок,
що проводжає місяць. Диви!
Зорі падають! О, ти повірила.
Очі сяють так дивно твої.
І в безодню я падаю миттю,
твої очі – далекі світи.