Герміона завжди любила балет.
Її приваблювали чіткі, граціозні рухи на вигляд тендітних, але насправді до знемоги сильних людей. Що пішли в цей степ танців.
З самого дитинства вона любила танцювати і займалася ними з восьми.
Дні безперервно вона проводила в студії, відточуючи кожен рух і намагаючись дійти до досконалості, при цьому зберігаючи ідеальну успішність в школі.
Вона хотіла бути настільки ж сильною, як і балерини.
І вона йшла до своєї мети три роки, перш ніж вирушила до Хоґвортсу.
З моменту вступу дівчина постійно засиджувалися в бібліотеці, читаючи та читаючи безліч стародавніх фоліантів, вивчаючи старі пергаменти та книги, яким, судячи з усього, якщо вже не кілька століть, то точно десятиліть.
Мадам Пінс досить любила Герміону, щоб дозволяти їй брати книги на більший термін, ніж два тижні.
Герміона цим вміло користувалася, і брала одну й тугішу книгу на кілька тижнів, перечитуючи кожну сторінку знову і знову, розглядаючи в ній кожну картинку, і помічаючи кожну деталь.
Цією книгою була велика збірка складних заклинань, що використовуються виключно у певному “танці”.
Вона боялася, але так хотіла випробувати кожне заклинання. І, на четвертому курсі, після святкового балу, вона все ж таки зважилася. Сидячи в кімнаті, відчуваючи, як туш щипає очі, ридаючи з-за Рона, і його психів, вона зачепила очима корінець улюбленої книги, і пішла.
Тремтячими ногами, в передчутті нового, вона піднімалася сходами Астрономічної вежі, тримаючи книгу під пахвою.
Пальцями вона вчепилася в тканину подолу, піднімаючи його так, щоб він не заплутався в ногах.
Кожен крок віддавався стукотом, від якого тремтіло повітря, і її серце починало битися швидше.
Піднявшись у вежу, вона завмерла перед входом. А що далі? Що вибрати? Глибоко зітхнувши, дівчина переступила поріг. Пальцями рук, що тремтіли, Герміона вчепилася в сторінки, відраховуючи кожен вдих і видих. Вона прикрила очі, і на шостому видиху дістала паличку.
Піднявши поділ сукні, вона трансфігурувала туфлі в рожеві пуанти, котрі оксамитовими стрічками обвивали її гомілку, приховану капроновими панчохами.
“Левіоса”, прошепотіла вона та провела відповідний рух. Книжка злетіла. І вона відкрила на першому розділі.
“Квітковий вихор”Голосував напис виведений рівним почерком, золотим чорнилом.
— Що ж… — прошепотіла Ґрейнджер і розвела руки.
Вставши на кінчики пальців, вона почала повторювати вже мільйони разів зазубрені рухи.
Поворот, Арабеск, Еккарте, завела праву ногу назад.
Губи побіліли від того, наскільки сильно вона їх стиснула.
Вона танцювала по всій вежі, перестрибуючи з каменю на камінь і тримаючись у позі.
Стук об підлогу, шматки шопоту розлетілися по кімнаті.
— … і раз два три… і раз два три… і —
Пірует.
Герміона завмерла, заплющивши очі, вслухаючись у темряву, відчуваючи, як магія розпливається по венах, і збирається в кінчиках пальців.
Герміону накрив купол світла, що освітлював кімнату.
Дівчина звела брови до перенісся, закусила губу.
І купол вибухнув.
Піднімаючи скрізь вітер, від кінчика пуант, казковим вихором по кімнаті розлетілися пелюстки всіляких квітів, що ніжно розліталися повітрям, і, приземлившись на підлогу, складалися в щільний квітковий килим.
Темні стіни замку стали на секунду світлішими та затишнішими.
Підвівши повіки, очі Герміони спалахнули.
Сукня, біля подолу якої збиралися квіти, хиталася.
Розплющивши рот від подиву вона спостерігала за купою літаючих рослин.
Зірки цікаво зазирали у вікно. Місяць, відбиваючи світло сонця, сіяв його по землі. Дві квітки — лаванда і троянда — зачепилися за розпатлану копицю її волосся. Хмарки літали над землею, готуючись ось-ось вибухнути і вилити все назовні. Краплі, вистукуючи свій особистий дивовижний ритм, заплескалися об вежі.
Дівчина дивилася у вікно, її очі палали вогнем, і, здавалося, це світло освітлювало кімнату ані гірше за місяць.
З боку сходів почувся стукіт підборів. Це вирвало Герміону з трансу, і, як тільки вона повернулася щоб побачити хто це… Світло згасло… А мерзенний будильник сповістив про початок нового дня…