Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Каїр

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Дорога привела їх в Каїр. Столицю Єгипта. Місто на річці Ніл. А якщо дослівно перекладати назву – “місто переможець”, “місто всіх міст”.

Скажімо так… Ештон очікував іншого. Каїр асоціювався в Ештона з… Чимось казковим? Аладіном з діснеєвського мультика? Чи може сучасним мегаполісом в арабському стилі? Чи може… Очікування були завищені після відвідування Оману… Але такого… Такого занедбаного, стихійного, брудного, дикуватого міста – Ештон не очікував. Почнімо з того, що всі зручності траси залишились ще на околицях і понтові позашляховики розвідників довелося просто кинути на околицях. А інакше – ніяк! Пробки, повна відсутність правил дорожнього руху, розмітки, стихійна парковка, пішоходи лізуть прямо під колеса, бо немає ніякого пішохідного переходу, чи, тим паче світлофора, і в помині. Рікон був в шоці. Добре, хоч зграя додумалася всі сувеніри, покупки, і все, що може бути тягарем, лишити розвідникам ще в таборі розкопок. Тому вони з невеликими рюкзачками відправились на дивненькому таксі в готель, що їм вирили розвідники.

Сірін вчепилася в Ештона мертвою хваткою, і не відходила ні на крок. В убоге, брудне, занедбане таксі влізли Ештон, Сірін, Мерін та Лагор. Дивовижно, що Рікон поступився…

Готель теж був далеко не еталоном чистоти чи сервісу… І не те, щоб Ештон був якимось розніженим! Але ж готель на центральній площі в місті!!! Якийсь жах… Та й жити без вікон він звик в Шазарії, тільки тут дихати просто немає чим в порівнянні з домом… Словом, спати неможливо, відпочити – неможливо… Пішли гуляти.

Ну, як гуляти… Ештон почувався, ніби на бойовому завданні, де головне – не потрапити під колеса чи в якусь халепу. І сміття абсолютно всюди… Ештон просто мовчки на все дивився. Ну, якщо якомусь шазарійцю стрілить в голову думка про переїзд в Зовнішній Світ, можна просто звозити його на екскурсію в Каїр. Столицю Єгипту!!! Бачили б фараони весь цей срач – в пірамідах би перевернулися, чи в усипальницях, чи як там… Сміття просто всюди. Біля Нілу – те ж саме. Так що прогулянку набережною – скасували.

І якогось чорта їх занесло на звалище. Як це назвати інакше – Ештон не знав. Це тупо звалище посеред міста, де живе особлива каста жителів міста Каїр – забаліни, сміттярі. Які все життя тільки те й роблять, що переробляють сміття. А запах такий… Що Ештон не розуміє, як їх ще й досі не викосила якась епідемія. Хоча, мабуть, у них такий імунітет, що вже ніяка зараза не бере. І на цьому моменті Ештону стало шкода Акелара, з його то нюхом. Цей нещасний, шукаючи порятунку спочатку ткнувся носом в груди Ештона, а потім в волосся Шони. Ештон думав, що вона його проганятиме, але вона лише притисла його міцніше до себе, з найбільш співчутливим виразом обличчя, який Ештону тільки доводилось бачити на обличчі Шони. Тільки заради цього варто було сюди пертися… Але вони навряд побачать тут ще хоч щось цікаве (магазини і кафе посеред звалища їх мало приваблювали), ще й до них місцеві стали липнути, як нав”язливий рій мух… Воно і ясно – Ештон, Мерін та їхні зграї на цьому фоні виглядали, як блискучі камінчики на фоні купи гнилих… овочів скажімо. Короче тікали вони звідти на чому бачили: на якихось трьохколісних мопедах, які тут були замість таксі. Ештон попросив у водія завести їх в якесь тихе не смердюче місце. Той був шокований, почувши рідну мову, але, очоливши банду трьохколісних мопедів, що везла їхню групу, довіз і висадив їх біля… Справді тихого місця. Ештон аж видихнув полегшено. Хоча… Це було рівно до того моменту, як він побачив енергію смерті в якихось не реальних масштабах. Кладовище. Блять, ну тихо і не смердюче… Що скажеш: виконали замовлення!!!

– Це Некрополь.- Підійшов до Ештона Рікон.- Місто мертвих, в якому живуть живі. Я прочитав, що тут живе близько 500 тисяч людей на разі.- Сховав Рікон телефон у кишеню.

– Мені сюди не можна.- Підійшла і Мерін. Це і зрозуміло – їй поглинати енергію смерті не можна, а уникати її, коли вона в таких скажених масштабах тут накопичується, і чомусь не вивітрюється – надто складно.

А чому? До речі… Ештон підвис. Чому Мерін не можна поглинати енергію смерті? Якщо енергія смерті, це обов”язкова складова всього живого, як уже вияснив Ештон (коли наочно переконався, що несформоване серце пустелі загинуло, втративши енергію смерті), то чому ж алубі її не сприймають? Більше того, ця енергія для них ніби отрута. Вона видозмінює їх, але не вбиває… Дивно вона на них спрацьовує. А що таке отрута – взагалі? Це коли в організмі немає механізму, здатного переробити певну речовину, і вона залишається в незмінному вигляді. Звісно, якщо людина з”їсть купу піску, це не можна рахувати за отруту, хоч і переварити пісок вона не здатна. Тому є ще одна умова, аби речовина вважалася отруйною – вона повинна бути досить хімічно-активною аби вступати в хімічні реакції з речовинами, що складають організм, з самим організмом, по суті, і, як наслідок, руйнують його. Отже підводимо підсумки – алубі не можуть перетравлювати енергію смерті, і вона достатньо активна, аби вступати в реакцію з організмом алубі. Адже енергія для алубі – перж за все їжа…

Цікаво все ж виходить! Алубі такі могутні істоти! Такі досконалі, але такі залежні! Вершина еволюції, ті, що змогли обдурити не лише старіння, але й смерть… Стоп… А чи не в цьому вся суть? В еволюції… Можливо, для того, аби набути такі потужні властивості, довелося чимало чим пожертвувати?

І тут Ештона штовхнули енергією, хочуть вивести з медитації? Не зараз. Ештон виставив бар”єр. Нехай подбають про це, він не довго – треба закінчити думку. Отже… про що це він?

Ага… Про еволюцію і жертви. От припустимо такси. Довгі такі мисливські собаки на коротких лапах, яких селекціонували задля полювання в норах… Ну, так, селекція та еволюція речі відмінні – Пірей йому розтовкмачив, але! Приклад хороший! У такс шалені проблеми з хребтом через їхню будову тіла! І, так, в нори вони залазити можуть, але розплачуються за це собачим сколіозом, чи як це назвати… Ештону все рівно, якщо чесно. Інший приклад! Хом”яки! Ні, не ті, що миленькі і в кліточках у маленьких дівчаток живуть. А ті, що живуть в пустелі по сусідству з скорпіонами! На всіх отрута скорпіона діє… Як треба, як отрута. А на цих пухнастих звірюк, як специфічна наркота – приглушує страх і біль. Це як вікінги колись гриби їли перед битвою, так і ці – в бою з скорпіоном входять в режим “вікінга під грибами”.

Але не просто так Ештон тут хом”яків в купі з таксами згадує посеред кладовища! Можливо алубі за своє безсмертя, вічну молодість “заплатили” матінці природі. Вони відмовились від енергії смерті повністю і стали безсмертними, якщо не враховувати насильницьку смерть і то тільки через ментальний поєдинок їх можна вбити. Але це не природна смерть! А природної у них тепер нема, натомість алубі тепер не здатні “перетравити” енергію смерті взагалі. А можливо… Вона їм шкодить тільки до якоїсь межі? А перетнувши цю межу, стає і зовсім смертельною для алубі? Як казав Авіцена, чи хто? Був якийсь давній філософ в медицині… Не важливо – “Все є ліки і все є отрута, все залежить від дози”. Так можливо ось він – спосіб перемогти алубі? А як по правді – один із декількох вразливих точок, які Ештон уже знайшов. Питання в тому, чи хоче він таким способом вбити Мерін у свій час? Він би не хотів перетворювати її на чудовисько. А раптом не вийде, він програє, а вона залишиться жити у такому от видозміненому тілі? Ні, це не для його коханої. Він знайде елегантніший спосіб. Але метод запам”ятає. Мало хто ще йому трапиться за відведений йому час деревом життя… Та одне він знає напевне – він тепер точно знає, що хоче аби все склалося за їхнім з Мерін планом. Раніше він в таємниці сподівався, що один з них загине раніше в ході плину часу, і йому не доведеться кидати виклик Мерін. Але не тепер. Мабуть, він, по перше, оцінив в повній мірі цю можливість – жити скільки захочеться разом і відійти, коли вони до цього будуть готові, а по друге, він, схоже справді морально дозрів. Вона виконує свій договір, і він виконає в свій час. Не стане ухилятися. І не просто тому що повинен, а… він в якійсь мірі хоче цього для неї. Для Мерін померти від руки коханого – це її власна романтика, щось на межі з мрією про ідеальний кінець. І… Якщо зараз Ештону все ще боляче про це думати, то… Він точно знає – час прийде, і біль мине.

І це ще не все. Ця медитація принесла йому ще дещо. Ось вона відповідь на питання про енергію смерті по відношенню до ларів: вітаміни. Все просто, як сало без хліба. Вітаміни. Речовини, необхідні для життєдіяльності організму, але такі, які не виробляються в самому організмі. І можуть надходити з зовнішнього середовища. Все ж просто. Кожному потрібна різна доза. Інше питання на що цей вітамін використовується, але це вже і справді інше питання. Він ним пізніше займеться. А зараз він просто змириться з цим нюансом природи ларів, і питання чому так – закрите. Ештон просто не розглядав це питання з точки зору їжі. А зараз – все до банального просто. От і все. Ну і люди. Мабуть… Люди здатні утворювати цю енергію, як і інші живі істоти, хоча… Можливо не всі. Важливіше те, що люди не виділяють цю енергію, поки живуть, а коли життєдіяльність припиняється – ця енергія покидає тіло. Тобто, фактично енергія смерті, це не енергія смерті – це енергія життя, енергія що притаманна лише живим. І енергія, що втрачається істотою, лише коли вони припиняє жити. Якщо поглянути на все з такої точки зору… То все стає інакшим. Лари не здатні створювати енергію життя, або ж, якщо бути точнішим – не всі лари здатні утворювати енергію життя, тому вони заради свого виживання повинні вбити раз або більше – аби отримати цю енергію життя з іншої істоти, що здатна синтезувати цю енергію самостійно, і втратить її лише з смертю. Інакше кажучи – полювання. Знову все просто. Очевидно, ті лари, що унаслідували цю “нездатність” алубі виробляти енергію життя і змушені добувати її з зовнішнього середовища. А ті, що унаслідували здатність виробляти її самостійно – більше унаслідували від людей… Хм… Як чутливість до лактози. Є народи, що не здатні вживати молоко. І от, уявимо що мама з такого народу, а татко з народу, що молоко п”є. Так дитина зможе пити молоко чи ні? Мабуть все залежить від кого з батьків дитина перейме присутність чи відсутність ферменту, здатного перетравити молоко. От так і з ларами. От же Пірей йому мізки промив своєю біологією…

Ну, і останнє… Чому вся ця місцева енергія так інтенсивно вливається в Ештона? Ось він стоїть посеред кладовища і їсть вітамінчики у вигляді енергії смерті, чи то життя. Як її тепер називати? Треба подумати. Ммм…. Енергія смертних, може? А чому ні? Прямо в корінь питання дивиться. От так і лишить. Буде Кіру чим зайнятися.

Пора виходити з медитації, ато гіпервітаміноз буде.

Дискомфорту не було. Адаптувався з реалією майже миттєво.

– Довго я?- Запитав Ештон в Рікона, що чатував поруч разом з Сірін. Вони зіскочили з даху склепу, на якому сиділи і підійшли ближче для розмови.

– Сонце вже зайшло.- Вказав Рікон на небо, мовляв: “сам не бачиш?”- Близько п”яти годин. Повелителька та Лагор пішли шукати щось цікаве для себе. А наша зграя залишилась тут. Шона сказала, що тут чистіше і доглянутіше, аніж деінде в цьому занедбаному місті, Акелар сказав, що тут не смердить, а Кір сказав, що хоче пошукати цікавий склеп. А ми з тобою лишились. Я спробував тебе вивести з медитації, коли Повелителька йшла, але ти мене прогнав і виставив бар”єр. Ми з Сірін слідкували, аби ніхто з місцевих не побачив тебе в такому стані…

– Так, вибач.- Винувато поглянув на нього Ештон,- Просто дуже важлива тема була. Мені уже не потрібне полювання в повні, я вже розібрався. Але я все одно піду. Потренуємось розширювати межі виходу свідомості, це може знадобитися потім. Окрім того… Я тут не подумав про це, але ж серце пустелі чи іншого природнього… утворення, лісу там… Це в першу чергу простір. А якщо ми говоримо, що енергія смертних для цього необхідна, то це означає, що без неї не вийде створити такий простір. Ну, логічно. Питання в тому… Що виліз не приємний момент – для того, аби створити простір душі потрібно… А якщо не вбивати?- Ештон раптом поглянув на Рікона, який стояв і явно намагався вникнути, але не встигав:- Тут же її добіса багато!- Викрикнув Ештон розвівши руками навколо.- Просто слід встановити тут збирачі енергії та кристали відповідні, як в Шазарії. Де Шона?- Вимогливо поглянув він на Рікона. Той розгубився на секунду, вже хотів щось відповісти, але Ештон перебив, піднявши палець вгору. І покликав її покликом вожака. Довга назва. Ну, і пофіг. Стоп, треба і інших покликати. І Ештон просто покликав всіх, хто тут був. А потім продовжив думати:- Ось тобі і одна з відповідей! Значить так. Тут важливо зберегти енергію незмінною при зборі і не пускати до неї алубі.- А це вже проблемка…- Ні, ну коли все вже буде готово, це алубі не зашкодить. А от в процесі… І де це робити? В Гаремі не можна, в суспільних місцях теж. І точно – не в Науковому Центрі! От же ж проблема!!!

– Ештон…- Підійшла Шона.

Ештон на неї накинувся взагалі нічого не фільтруючи:

– Зніми глушитель! Поглянь на цю енергію. Мені потрібно зберігати її у незмінному вигляді!- Шона спробувала почати виховувати Ештона, але йому було ніколи, тому він її зупинив, ще до початку тиради:- Зажди! Не збивай з думки! Давай, спробуй попрацювати з тією енергією, що є, а якщо не зможеш вловити, я спробую надати тобі для дослідження концентрованіший варіант. Хоча я не знаю, чи так зможу. Вона ж виділяється тільки з смертю носія. Але, я її маю зараз в надлишку, тому думаю, що це для мене безпечно…

– Ештон!!!- Кинулась до нього Сірін, вловивши щось про небезпеку вожака. Але Ештон її буквально упіймав енергією, і потім безцеремонно згріб в обійми: – Не треба мене оберігати, як надто турботлива матуся. Моя роль в цьому світі така, що я постійно наражатимусь на небезпеку. Я ціную своє життя. І ви з Ріконом уже витягали мене з межі. Один раз ти, один раз він. Я це дуже ціную. Але надто обережним бути не вийде, поки я йду предназначеним мені шляхом. Ваше завдання не перешкоджати, а страхувати, аби не звалився з цієї дороги, раніше аніж треба. Гаразд?

Сірін шоковано вислухала і кивнула, намагаючись все вкласти в голову і зрозуміти. Ештон вже не очікуючи нічого від неї, продовжуючи обіймати, повернувся до діла:

– Шона?- Вона вже скинула глушитель, поки Ештон розбирався з Сірін, і ввійшла в напівмедитативний стан, обстежуючи енергетичне оточення.

– Я не розумію, що ти від мене хочеш.- Відсторонено зауважила вона. Як це не розуміє? Хоча… Ештон якраз розуміє про що мова. Шона не вбивала. Вона не знає що таке енергія смертних. І не важливо скільки її довкола – Шона не знає що це і сприймає це як… шум, скажімо. Що ж… Варто таки спробувати. Та і… Ештон, мабуть, не дуже ясно все пояснив…

– Гаразд. Я спробую показати.- Ештон відпустив Сірін і сів в позу лотоса до Шони: – Вона тобі не нашкодить, тому не бійся. Але і не поглинай надто багато, про всяк випадок. Окей?

– Зрозуміла.- Ештон не впевнений, але, схоже, Шоні цікаво. Інакше вона б не погодилась все робити аж так покладисто – без високомірної бравади, і Макнармерівських закидонів… Хоча, можливо, просто послухалась? Хоча, це навряд. “Просто послухалась”- Це не про Шону.

Потрібно з цим не поспішати. Ештон знову ввійшов в медитацію. І покликав ДаркСайд, чи скоріше обернувся ним… Ештон вражено спостеріав, як його тіло буквально формується, поглинаючи енергію смертних навкруги: м”язові волокна, один за другим, сухожилля і судини… Дивно, що ця грань його образу душі повторює біологічну структуру… Це все ж більше нагадує поняття про енергетичне тіло, наче звір лара, аніж образ душі… Та зараз не про це. Ештон зосередився і спробував випустити частину цієї енегрії назовні… Та хрін у нього вийшло. Ніхріна не вийшло… Ештон пробував знову і знову. Але нічого не виходило. І він би продовжував, якби не час… Ештон вийшов з медитації.

– Вибач, нічого не виходить, не зовсім розумію чому… Можливо через те, що образ ще не сформований? Але… Природа цієї енргії якась інша. Що ж я знаю й інший спосіб познайомити тебе з цим. Але не хочу його використовувати.

– Який це?- Безземоційно запитала вона.

– Не треба тобі поки знати.- Зітхнув Ештон і встав – ні, він не хоче аби Шона бруднила руки в крові, тільки для того, аби зрозуміти що таке енергія смерті… Та він взагалі не хоче, аби вона маралася в цьому. Ех… Шкода. Він роззирнувся сприйняттям, оглядаючи всі ці скупчення енергії смертних.- Я сам цим займуся. Повернусь сюди пізніше.

– І коли це буде?- Скептично зауважив Кір, склавши руки під груди. Мабуть, прийшов, поки Ештон намагався поділитися з Шоною енергією в медитації.

– Внесу у графік.- Усміхнувся йому Ештон.- Та й буде привід ще раз навідатись до Мерін.- Кір йому відповів розуміючою чоловічою усмішкою. Ештон… Неоднозначно себе відчув… Якось не зовсім зручно, але і радо одночасно, що Кір розуміє його, як чоловік чоловіка і не соромиться це демонструвати. Ну, схоже плюсів більше. Окей, Ештон прийме це як ще одну родзинку їхніх стосунків. Зрештою, Кір йому не син або що, і мораль в їхніх стосунках діло дуже розмите не визначене і індивідуальне.

– Господи, ти можеш зосередитись на моменті? Знову літаєш в хмарах. Мало того, що весь день в медитації посеред склепів просидів, так ще й тепер знову вирубаєшся!- Роздратовано став сваритися Кір, проте не підвищуючи голосу, в своїй власній манері. Ештон усміхнувся йому.

– Ну, гаразд, де там Мерін?- Потягнувся він. Шона ладнала назад глушитель у вигляді вишуканого кольє, Акелар намагався не нюхати, і, здається, навіть не дихати, хоча Ештон смороду не відчував (може принюхався?), Сірін з Ріконом стояли разом і спостерігали. Але тепер, коли діло зрушилось оживилися:

– Повелителька з Лагором в Хан Ан Халілі.- З зусиллям вимовив Рікон, буквально по складам.- Це ринок їхній.

– Ринок? Ніч же.- Підняв брову Ештон.

– Це туристичний ринок він працює цілодобово.- Кивнув Рікон.

– Ясно.- Стенув Ештон плечима.- Як добиратись будемо?- Роззирнувся він. І зараз, ввечері, стало особливо відчутно, що це кладовище… Населене живими. Світла купа з склепів пробивається…

– Я таксі викличу.- Зголосився Кір.

Ще одна нервова поїздочка через безконтрольний трафік закінчилася винагородою – зустріччю з Мерін. Вона була в паранжі. Чому знову? Тут же без проблем можна і обійтися без цього… Туристичне ж місто… Але з думок висмикнув Лагор, здивуваши. Він теж одягнув якийсь закритий одяг. Велетенське худі, кепку і сонячні окуляри (вночі). Ніби від поліції переховується.

Але розпитати не вдалося, щойно Ештон і компанія ступили на ринок – почалося. Їх смикали, тягли, фотографувалися з ними… Ештон вже готовий був сам паранжу одягти… А найголовніше зрозумів – для чого вона знадобилася Мерін. Ештон був просто виснажений. А от хто кайфував – це Сірін. Ось вона: гнучкість ларів у всій красі. Ще вчора вона не відлипала від Ештона, та ні – ще сьогодні! Але варто вожаку сказати не треба так, треба – ось так. І вуаля – відійшла від стресу, бігає, торгується, сміється і купує купу всяких дивних речей. Але є і плюс цього раптового приступу шопоголіка – у них швидко з”явилося маскування. У дівчат – паранжа, у хлопців, щось таке, як в Лагора. А Кір обійшовся без маскараду – за свого приймали. І стало якось вільніше.

І щойно від Ештона відлипла нав”язлива купа місцевих (ніби це вони туристи, а не Ештон, і ніби Ештон не турист – а пам”ятка культури), він зміг поварити собі трохи мізки: схоже, справа в бажанні Сірін гасати по магазинах, мабуть, не в покупках, їй подобається сам процес – торгуватися, спілкуватися з місцевими, це її спосіб подолати стрес, жити далі. Ну, заради своєї дівчинки він протерпить цей балаган… Дивно, але до цього дійства приєднались й інші малі. Ну, хай розважаться, Ештон тільки радий. Не все ж – якісь проблеми розгрібати. Вони як князі в цій відпустці працюють більше, аніж вдома…

І ось якось так раптово вони з Мерін опинилися удвох. Мерін якось звично, але злегка призабуто, взяла Ештона під руку, і вони тихо йшли крізь цей гул і гам, через цей гармидер. А ззаду їх супроводжували Лагор і Рікон. Якось невідступно. Ештон не мав бажання заглиблюватись чому так, і без роздумів ясно – чудять їхні вожаки. Натомість Ештон зосередився на Мерін. На її біохвилях і серцевому ритмі. На її “від”ємній” енергії. На її прохолодному теплі. Ештон перехопив її руку і обійняв за талію, притиснувши з тихою любов”ю до себе. І все навкруги втратило значення. Лише вона була важливою, а все навколо – лише фон.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь