З тобою не боялась

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Написано для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2021 за ключем “Поки ти тут”.

Поки ти був тут я посміхалась. Не бачила ніде я більше щастя, ніж в твоїх безмежних щирих очах. Ти ж бо сміявся з мене. А я десь всередині ридала. Ти літав вільним в небі птахом, ти був вогнем та водою, землею та вітром. Ти світом цілим був. Було страшно тебе відпускати та я не боялась. Поки ми разом я спокійна. Поки ми разом я твоя, а ти мій. І все навколо нас — ілюзія, неправда. Бо все, що потрібно — навпроти нас…
Та ось роки пройшли. Я намагалась, але здалася в руки боягузливі, страшні. З тобою не боялась. Тепер боюсь.
Боюся сонячного проміння, що пробивається через крижану пітьму в стару будівлю. Боюся і останньої темної хвилі, коли сонце вже зовсім близько, але місяць вже сховався за горизонт. Це той момент, коли мені стискає груди і дихання саме неволі затримується. Страшно та пусто. Пітьма охоплює спочатку небо, потім кімнату, потім добирається до тіла, поступово, дразнячи, то піднімається вгору, то опускається до ніг. І серце налякано стукає в зачинені двері, ще трошки — перестане. Але пітьма йде далі, полонить всю. Затуляє вуха, застеляє пелену на очі і як тільки доходить до думок, виходить сонце. Але його я теж боюсь. Воно лише вдягає маску безтурботного, малого, щирого дитя. Та я знаю точно — сонце бреше. Весь світ навколо бовонить лихою неправдою. Ніхто не бачить це, бо вони самі частина дійства. А я бачу і боюсь.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: