Зізнання

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Хаос. Оператори, гримери, освітлювачі… багато людей у хаосі. Їм не позаздриш у цю хвилину. Хто погодиться, до сьомого поту, близько двох тижнів готуватися до єдиного інтерв’ю, яке триватиме близько десяти хвилин. Двадцять, якщо пощастить і зірка буде у настрої, чи директор тієї зірки, чи клята Венера буде у п’ятій фазі нового Місяця. Зараз їм не позаздриш.

Ви позаздрите пізніше. Через десять хвилин чи під час інтерв’ю, яке у прямому ефірі летітиме країною, чи, коли бесіда закінчиться та з’являться гучні заголовки видань. Звісно сенсація! Для такої країни як Південна Корея визнати чергового гомосексуального артиста та до того ж лишити з живою кар’єрою, не кинути як наживу — виключення, щастя. Цей хлопець, очевидно, народився у сорочці, яка ще й вишита золотими нитками. Цей хлопчина дуже багато дав своїй країні, щоб не порахувалися з його бажанням.

— А зізнання буде?

— Звісно, всі впевненні у цьому.

— Але директор не давав жодних заяв.

— А вони й не потрібні. Здається, що це все плітки. Буду сміятися, якщо він і не гей зовсім.

— Увага! Він на місці.

— На грим.

Настрій змінюється. Чисельні обговорення стихають. В очах стаффу, який бігає довкола, відображається все: від обожнювання до огиди, від зацікавленості до байдужості. Холодні маски стають професійними з налиском поваги — ніхто не хоче на такому полетіти з роботи. Будь-яке інтерв’ю з цією людиною цікаве, цінне, а головне — прибуткове.

В оточенні двох охоронців та директора у будівлю залітає зовсім молодий юнак. Хлопчисько! Величезне худі, яке капюшоном закриває голову і половину обличчя від чужих поглядів, діряві затерті (по-моді, звісно) джинси та прості кеди. Ніхто б не упізнав у ньому зірку Кореї, лише охорона видає відому персону. Хлопця заводять у гримерку і той нарешті дозволяє всім побачити себе, а собі огледіти кімнату: темне волосся, темні очі, що біжають по присутнім людям, ніс, великуватий для обличчя, і губи без натяку на посмішку, зосереджено стиснуті уста — у нього важливий день.

— Пане Чон, чи є які вподобання.

Той самий «пан Чон», хитає головою, від чого його легкий чуб падає на очі. Він нетерпляче змахує волосся и проговорює:

— Все достатньо звично, лише трохи втому скиньте з мене.

Дівчина кивнула та з помічницею починає кружляти довкола зірки. Той з серйозним поглядом дивиться крізь дзеркало, обличчя не прочитати, нуль емоцій.

— Збадьорся Чон, прибери соплі. Тебе не на страту ведуть, — з кутка кімнати говорить директор. Хто точно не хвилюється так це він. У нього інші турботи — до дідька складний рівень судоку не здається перед ним вже другий день поспіль. — Не розумію чому всі все так роздувають. Нехай дивляться фактам в очі: зараз кожен п’ятий гей. Нумо, всі у кімнаті на перший-п’ятий розрахуйсь!

Ніхто слова директора серйозно не сприйняв, але багатозначно переглянулись, особливо ті, хто не з команди співака. Мабуть, правду всі говорять — не просте сьогодні интерв’ю. Он на Чонові лиця немає.

— Хьон, я не спав усю ніч.

— Мені не треба подробиць, — посміявсь директор зі свого місця, не піднімаючи погляду від гаджету. — Ну, пововтузилися, діло то молоде…

— Хьон! Вибачте, лишіть нас наодинці, — ввічливо попрохав співак. Всі знов озирнулися і неохоче лишили гримерку — не хотілося скандал пропускати. Хоч би інтерв’ю не зірвалося. — Ти що твориш?

— Чонгук, любий, — нарешті директор відсунув телефон убік. — Твої нерви зараз не треба ні тобі, ні тим паче мені. А ці пліткарі довкола тебе тільки і чекають, коли ти зірвешся. Гучних заголовків на сьогодні предостатньо.

— Може зупинити все?

— Знову?! Не глузуй, Чонгук. Якщо ти знову все скасуєш сам-знаєш-хто зірве з мене і з тебе шкіру. Я, звісно, змія у шоу-бізнесі, але взаправду не маю наміру скидувати шкіру. Ти того хочеш, він того хоче, тобі вже звідусюди зелене світло дали. Що ще?!

— Життя спокійного не буде. Ви всі говорите, що краще зізнатися. А я зовсім не хочу особисте життя висвітлювати. Раніше так: спіймають — друг, а зараз — трахар мій. Я не хочу так, він же не трахар мій.

— Ну, так не він твій, а ти його.

— Хьон!

— Я розряджаю атмосферу. А ти не вигадуй дурниць! До ефіру двадцять хвилин — збери соплі!

— Юнгі-хьон…

— Все здрисни, триста разів обговорювали! Хочеш кохати вільно — ноги в руки и давай звиздуй! Мене он ніхто не чіпає, тому що знаю, як посилати.

— І справді ніхто не знає імені кхм-хьона, — прокашляв Чонгук.

— Не знає! Вчись сопляк, все продовжуємо… — Юнгі відкрив двері, — дами повертайтеся, треба дочухати нашу зірку!

Вся команда повернулася і до початку ефіру нихто не чув айдола, лише його директор з кутка кімнати сварив телефон. Атмосфера була напружена, але ніхто не наважувався розрядити її, інакше була загроза самому втрапити «під напругу».

За десять хвилин до ефіру кімната спорожніла, у ній лишись лише співак та директор. Саме тоді у гримерку з тихим стуком заглянула Лі Чонхьон — сьогоднішній інтерв’юєр.

— Вітаю, Чонгук-ші, Юнгі-ші! — шанобливо привіталася вона.

Не дивлячись на свій юний, як на журналіста, вік, про неї давно всі знають. Саме вона наважується брати гучні інтерв’ю, саме їй айдоли довіряють розмови про найпотаємніше. Добра, людяна і професіонал своєї справи — юна корейська Опра.

— Як настрій? — у відповідь лише тиша напруженого Чонгука і пирхання Юнгі.

— Добре, лише он у нашого співака нерви на межі, — відповів за усіх директор.

— Це можна виправити, головне пам’ятати мету інтерв’ю. Лишіть нас на хвилину, — посміхнувшись, дівчина погледіла на Юнгі. Той махнув рукою та вийшов з кімнати, заразом проганяючи декількох людей зі стаффу, що зважилися «гріти вуха» біля дверей.

— Можна на хвилинку відійти від формальностей? — присівши біля співака, запитала Чонхьон. Чонгук кивнув, зацікавлено подивившись на дівчину. Він ніколи не працював з нею і не міг передбачити, якими методами працює та, кого всі так обожнюють. — Чонгук, я чудово знаю, що не просто йти в супротив стандартам, які вже століттями поросли пилом і мохом. Я дослідила тебе дуже поверхово, але, коли дізналася про те, що ти хочеш зізнатися, відкинула всі ті профайли, які мені дали. Я сказала: «Хочу побачити цього сміливця власними очима… і потиснути йому руку», — дівчина протягнула назустріч свою маленьку тендітну долоню. Чонгук нерішуче потиснув її у відповідь. — Я не шукаю сенсацій, я шукаю чесних людей.

У Чонгука потепліло у грудях. Він подумав, що йому рідко вдавалося називати коханого своїм хлопцем, лише другом, приятелем, знакомим. З’явилося відчуття усвідомлення реальності. Зовсім скоро, його тільки так і будуть називати всі ті, хто прийме його.

— Від того мені дуже приємно зустріти тебе. Я люблю хороших людей, а тут, впевнена, дві хороші людини разом, від цього може утворитися ще більша магія. Тепер до студії?

— Дякую, — прохрипів Чонгук, горло пересохло, а дихання ледь йому піддавалося. — Так, до студії.

= = =

— Вражає те, як ти вправляєшся зі своїм розкладом! — повсякденним тоном зверталась Чонхьон, наче вони давні друзі, які сидять у кафе, а не в студії, де за ними уважно слідкує не одна тисяча людей. — Ось скоро Різдво. Які плани?

— Я хочу провести його зі своїми близькими. Є декілька виступів, а потім у мене буде трохи часу для сім’ї.

— Це так розчаровує, ось це “трохи”. Була б моя воля, я б причепом каталася за своїм хлопцем, — щиро засміялася журналістка. Чонгук спокійно засміявся, він чудово розумів Чонхьон. Лише завдяки її жартам, простому спілкуванню і аурі, співак інколи взагалі забував, що на нього дивляться тисячі глядачів, а головне Він. — У тебе є така ж людина?

Ось він, той момент, після якого зміниться все.

— Так, — фанати (у большості жіночої статі) одночасно охнули.

— Невже ти бажаєш поділитися цією історією.

Чонхьон звичайно грала, наче вона не знає, чи буде Чонгук зізнаватися. Вони завчасно домовились, що дають йому час для монологу, щоб він мав можливість сказати лише те, що хоче.

— Ми зустрілись зовсім випадково на одному з благочинних вечорів. Дякую директору, який мене туди виставив, — Чонгук кивнул у сторону куліс. — Не знаю, як би склалося життя, якщо б не той вечір.

— Благочинність?

— Так, він працює лікарем, — почулися шепіт залу на слові «він», — не стану говорити яким та де, зрозумійте, що хочу зберігти приватність. Він кожен день рятує комусь життя — це дивовижно.

— Чонгук-ші, а як ви знаходите час для вас двох. Графік шалений! Цього «трохи» для романтики надзвичайно мало.

— Так, це правда. Так трапилося, що ми чудово розуміємо один одного. У мене тури, концерти, інтерв’ю, фотосесії, а у нього нічні чи денні чергування, довгі операції чи ночівля з документами — мало романтики. Але коли ми разом повертаємося додому, моїм улюбленим моментом є те, як він із сяючою посмішкою розповідає про виписку одного з пацієнтів або про успішну операцію. Трапляються звісно сумні моменти, — Чон піджимає губи, згадуючи, чужі закушені губи і непрохані сльози, — але ми є один в одного.

— Вау, я б вже хотіла познакомитися з ним. Лікар — це доволі непроста професія, добре, коли є така підтримка. Але, гомосексуальні стосунки — надзвичайна рідкість у корейському шоу-бізнесі. Всі заперечують і мало хто зізнається. Як ти наважився на зізнання? Чи не боїшся ти втратити кар’єру?

— Я ніколи не разділяю в кохання, — не піднімаючи погляду від колін, говорив Чон. Він не хотів побачити в очах аудиторії огиду, презирство, бо думку хотілося завершити, навіть якщо вона буде не всім приємна. — Кохання — це кохання, все одно на те, між ким. Почуття не мають статі. На справді мій хлопець спонукав мене на це. Він попрохав, щоб я зізнався і надалі не розбивав сердець фанатів. Краще зривати пластир швидко, розумієте.

— Тобто, він потурбувався про почуття фанатів? Дивовижно.

— Так, я спочатку навіть образився, але швидко охолов, — посміхнувся Чонгук.

— А що з кар’єрою?

— Я сподіваюся, що фанати, які щиро підтримують мене та мою музику лишаться. Ті, хто мав якусь надію — вибачте. Але зізнаюся — я насильно біля себе людей ніколи не тримав і тримати не буду.

— Я сподіваюся, що у рядах твоїх шанувальників для тебе знайдеться підтримка. Бажаю тобі успіхів і щастя на усіх фронтах, — ведуча щиро посміхнулася співаку, а потім перевела більш стриманий погляд у камеру. — На жаль, час добігає кінця. Сьогодні ми провели чудову годину зі всесвітньо відомим співаком Чон Чонгуком. До наступних зустрічей, з вами була Лі Чонхьон.

Секунда і оператор дав мах про завершення зйомки. Чонгук не звертаючи увагу на крики фанатів, в які побоявся вслуховуватись, швидше вийшов з павільйону. Хвилювання билося у грудях, заважаючи вільно вдихнути. Коліна тремтіли, як колись на першому прослуховуванні і він сперся на директора, щойно той підійшов.

— Ну, все, шляху назад немає, — просто сказав він. Ця констатація вдарила у голову так різко, що Чон вирішив вщипнути себе за руку. Юнгі поруч засміявся. — Ні, це не сон. Поїхали, підвезу до дому.

Дорога тягнулася так повільно, наче він мешкав не те щоб на іншому кінці Кореї, а на іншому континенті. У кишені він відчував, як вібрує телефон, чисельними сповіщеннями про новини, повідомлення та дзвінки. Але Чон не хотів нічого, окрім того, як побачити заспокійливий погляд свого хлопця, відчути його м’які обійми.

— Ось він герой!

Чонгук огледівся й впізнав поріг власної квартири.

— Чонгука, ти молодець, але вставай…

— Що?

— … вставай! Прокидайся!

Чонгук різко розплющив очі: знакомий потік на стелі, тонкий запах вогкості — рідний гуртожиток. Він повільно піднімається й спершись на одну руку, спостерігає за тим, як швидко збирається на заняття його сусід-він-же-друг, він-же-як-тиждень-його-хлопець. Той дзигою літає по крихітній кімнаті й поспіхом закидає у сумку потрібні зошити й канцелярію.

— Знаеш, що мені снилося?

— Ні, але послухаю одним вухом…

— Я на інтерв’ю у прямому ефірі зізнався, що у мене є хлопець.

— Сон з категорії фантастики? — пирхнув хлопець.

— Мабуть, сподіваюся, що ні. Я був там всесвітньо відомим співаком…

— Любий, ти ще не дебютував…

— І хлопець в мене лікар, який кожен день рятує життя. Розумієш натяки підсвідомості…

— Тобто… — Чонгук з забавою спостерігав за тим, як змінюються емоції на обличчі хлопця.

— Мені лестить, що ти збираєшся надовго зі мною лишитися, — недивлячись на посмішку, було помітно, що погляд був затоплений ніжністю. —А теперь вставай, не знаю, як у тебе, зірка, але я спізнююся на гістологію, — хлопець швидко мазнув поцілунком по устах, знаючи, що Чонгук може захопитися і тоді ніхто нікуди не потрапить. Поцілував і з гучним «кохаю тебе» грюкнув вхідними дверима.

— А я тебе! — задоволено закусив губу, відповів Чонгук, падаючи на подушку. — А сон я, певно додивлюся…

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.