Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Зорі

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Справа в тому

Що в мене немає дому

І за правилом доброго тону

Як за правилом доброго ременя

Згадаю, з якого я племені

Пригадаю, з якого міста

Стояти в нескінченних заторах і читати новини було жахливою ідеєю. Не спиться вже третій день і Саша взагалі не знає що робити в цій ситуації. Можна було почитати, або відволіктися на щось інше, але не виходило взагалі. Очі закривалися самі собою, поїсти нормально можливості не було і Лесь поруч страждав так само. Вони їхали вже третій день, ініціатива була Вишневецького, але з кожною годиною, з кожним поглядом на хлопця він шкодував. Хотілось врятувати його від всього цього, але виходило по іншому. Думки, що Саша втікає від себе не хотіли покидати голови і хлопцю почало здаватися, що це з ним назавжди.

“Ти полишаєш країну, не тому, що хочеш когось врятувати, а тому, що не хочеш чути цього” – повторювала свідомість і Вишневецький злився. На себе більше, ніж на ситуаці. Якщо це було правдою, тоді він зробив дуже безглуздо, забравши два місця в машині для них. Він не зможе втекти від новин, які навіть ігноруючи приходять до тебе самі. Хлопець шумно видихає, підводячи очі. На вулиці ніч, тиха більш менш, якщо не звертати увагу на перемовини та гуркіт моторів. Хотілося вийти і йти куди очі бачать, але полишати автівку було зараз не дуже хорошою ідею. Зате можна було опустити вікно і відчути запах свіжого повітря.

 

– О чем думаешь? – тихий, слабкий голос Леся пролунав неочікувано. Саша не відволікся від вікна, стинаючи плечима.

Про що він думає? Про те, що його це все дістало? Про те, що зараз він відчуває гурку несправедливість і чує постійне “ти не правий”? Про те, що потрібно повернутися, та хоч пішки назад?

 

– О жизни. О том, что происходит и правильно ли я поступаю, – не збрехав, але не сказав всієї правди Вишневецький.

 

– И что думается?

 

Хлопець перевів очі на руде, заплутане волосся Лисовця і видихнув тихо. Він не може сказати всього, тому що це може посіяти тривогу і ще в одній людині, а її ітак достатньо зараз. Розглядаючи лице Леся, Саша неочікувано для себе посміхається і оживає.

 

– Думаю, что кто-то очень давно не ел, – Вишневецький дивиться лукаво, голову до плеча нахиляє. Він знає, що зараз скаже хлопець, тому спішить перебити ще не сказану фразу, – Тем более под таким видом: темное ночное небо, очень много звёзд – романтика.

 

Лисовець готовий сперечатися, та Саша тягне його на себе і примушує виглянути через вікно. Вид дійсно чудовий, якщо не знати звідки ти їдеш, якщо трішки забутися. Рудоволосий хлопець розглядає небо і трішки розслабляється під руками Вишневецького. Той дійсно рахує, що це маленька перемога, але треба ще знайти щось поїсти. У нього в ранці є якесь печиво і вода, на нормальну їжу не це схоже, але на перекус ще й як піде.

 

– Красиво. Но это не ответ на… – почав говорити хлопець, але був перебитий крекером.

Саша усміхнувся, стинаючи плечима і підвів очі до неба.

 

– Временами, когда мне душевно некуда деться и забиться, я выхожу на улицу. Почему-то смотря на небо, мне не кажется, будто я один. Я знаю, что оно везде одинаковое и кто-то стоит там также, смотрит на небо, только с другой целью, – хлопець передає воду, відкусивши ще один шматочок, – Я не говорю тебе, о чем думаю, потому что ты и сам все знаешь. Сейчас важно другое и если мы не будем есть, другого не будет.

 

Лесь невдоволений відповіддю на своє запитання, але слухняно їсть крекери, запиваючи водою. Вони сидять в тиші наступні п’ятнадцять хвилин, доки Маша не помічає, що хлопець припиняє брати крекери з пачки. Він обережно піддається вперед, заглядаючи в обличчя і вдоволенно видихає. Заснув. Хоча б один із них заснув.

Пачка з крекерами ховається назад в ранець, а очі підводяться знову до неба. Вишневецький і сам не помічає, як засинає слідом.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь