Світанок розквіт канонадою в пеклі господнім;
Він пахнув недовго: оно зяє вибоїна.
Оно видихається сіль у Азові злім і безводнім,
Видихається, та небо усе не гоїться.
Азов же не лікар (воїн): ну, як міг знезаразив.
Принаймні не втрапить жодна тепер інфекція.
Особливо про Каїна, Авеля і хто кого зрадив,
Бо не братає рабство і волю жодна трагедія.
Хай небеса височать, на сльози нещедрі:
Землі буде вдосталь усім, навіть надто.
На(д)то вже горда, щоб усілякі там жерді
Її научали, як цивільно і як – не варто.
Безкінечна й бездонна, не тоне і не горить;
Невсипуща, невтомна, вірна і незрадлива,
Вона усіх зайд поховає, але ж не приспить:
Така вже до них нечемна і страшно гидлива.
Поки двоголовим орлом зчиняється хитавиця,
Поки журавлі обіцяють подати нарешті руці,
Синиця горне нас в крило, твердеє, як криця,
Скільки б їй не боліли простріляні манівці.