Затишшя

FavoriteLoadingДодати до улюблених

З не заштореного вікна виднілося пастельно рожевий світанок, який повільно переходив у блакитний колір неба. На годиннику дев’ять хвилин по сьомій, я ще трохи покрутилася, намагаючись заснути, але не вийшло. Тож, піднялася з ліжка. Накинула темно-синій шовковий халат і попленталася до ванної кімнати. Після всіх процедур і намагань привести волосся зі стану бабай волохатий, у щось більш-менш адекватне. Я зайшла на кухню, кіт тихенько сопів на дивані. Першим ділом включила радіо. Там була ранкова програма, чи розмова ведучих. Я не вслухалася у розмову.

Намагаючись сильно не гриміти посудом, я дістала турку та каву. Керамічне диво колись було гарного салатового кольору, а зараз низ був обпалений вогнем і здавався смарагдовим. Я поставила турку на вогонь, почекала поки посуд нагріється всипала туди трохи кави. Полізла до шафи шукати гвоздику, але її не було, нічого страшного візьму кардамон, але і його теж не було. Сумно… Я дістала млинок для перцю і покрутила ним декілька разів над туркою. Потім перемішала вміст і коли на кухні відчувся чудовий запах кави, то залила суміш холодною водою. Поки вода закипить я маю декілька хвилин, і щоб не гаяти час, написала список продуктів, точніше спецій. Потім подивилася, що відбувається у холодильнику, викинула прострочені продукти, і дописала список. Вода у турці закипіла і почала підійматися пінка, я завбачливо відклала турку на дощечку, перемішала її вміст. Хай постоїть поки я збігаю за конспектами з історії мистецтв. На балкон я прийшла з цілим вагоном речей серед, яких конспекту не було. Я повернулася у спальну в’яла зошит і почала розкладати речі. Для початку розстелила килимок для йоги, потім присунула до нього тумбочку, що була мені за стіл. На імпровізований столик поклала ноутбук. І пішла на кухню, щоб поставити турку знову на газ.

Через декілька хвилин я сиділа вкутавшись у покривало і попивала каву і читала конспект Давида. Він залишив записку зі значенням наліпок, які стирчали з різних боків зошита. Рожевими наліпками позначені теми, які я пропустила. Їх було сім. Синіми – теми на яких потрібно акцентувати увагу, на п’ятдесят якомусь, я збилася з рахунку. Зелених наліпок було найменше, точніше кажучи, три. Цей колір відповідав за теми які можна пропустити, але мені, щось підказувало, з моєю вдачею, треба вивчити їх, як Отче Наш.

Розгорнувши зошит на сторінці з першою рожевою наліпкою і почала вчитуватися у рівний круглий почерк. Мистецтво XX ст. Тисячі прикладів і назв мальовничих робіт, авторів і характеристик архітектури. Я записувала і переглядала зображення, намагалася запам’ятати всю інформацію. А потім я в око впала маленька приписка зовсім іншим почерком, він був дещо різкіший і сильно нахилений праворуч. «Я в тебе вірю! З.». Як після цього відступитися.

Лиш коли сонце було високо в небі, я стала із насидженого місця і потягнулася. Трохи розмінявши кісточки я сперлася на поруччя балкона і підпалюючи сигарету. Голова зовсім не варила, а справ ще багато.

Завтра треба буде піти у коледж, дізнатися про диплом і заліки, і про практику. Срака-мотика! Мої роботи.

Я вилетіла з балкона, до кімнати в пошуках смартфона. Як на зло, спочатку не могла його знайти, а потім як знайшла то він був розряджений. Декілька хвилин шукала зарядне, але так і не знайшла. Мабуть, забула у бабусі. Знайшовши якийсь шнур і повернулася на балкон. Під’єднати телефон до комп’ютера. Поки телефон включався, я нервово курила, а коли докурила то бичок впав до сусідки просто у квіти. Полаявшись під ніс. Я повернулася до телефону. Набрала номер Зої. Почекавши декілька довгих гуртків і почула хриплий голос рудої.

— Алло, ти хоч бачила скільки годин і який сьогодні день? – пробубніла подруга

— Одне питання і кладу слухавку… мої роботи з перегляду де? – я постукувала пальцем по столику

— Ну, перестань Оле-есь,- протягнула подруга, а я почервоніла від своїх домислів,- у Да-ани

— Бувай, Олесю передавай вітання,- я збила і ще декілька хвилин відходила.

Закурила, ще одну сигарету. Я, напевно, багато курю…

— Даночка, привіт

— Добрий ранок,- позіхаючи промовила подруга

— Я тебе розбудила? – відразу перепитала я

— Неа, просто пишу реферат з економіки. Ти, напевне, щось хотіла?

— Мені Зоя сказала, що мої роботи у тебе, можу я їх забрати сьогодні?- не розумію чому, але я все одно сильно нервувала.

— Звичайно, ти ж знаєш, що я лиш рада тобі допомогти. Ти маєш плани на сьогодні?

— Якщо не враховувати історію мистецтв, то жодних.

— А не хотіла би ти пройтися трохи, а потім я допомогла донести твої роботи,- запропонувала Дана, а я трохи подумала

— Зустрінемося, біля нашого місця.

— О’кей.

Я зібрала всі речі з балкона і віднесла на місце, але перед тим подивилася на людей. Точніше те, що вони були вдягнені. Але це мені зовсім не допомогло, бо одні були одягнені в зимні куртки, а інші в шорти та футболки. Я відкрила шафу і витягнула чорні джинси, майку і теплу в’язану кофтинку того самого кольору. Після того, як я натягнула штани, то зрозуміла що вони великі, але правильніше буде сказати, що це я схудла і так конкретно. Пошукавши ремінь добрих хвилин десть, я такого не знайшла. Тож витягнула шнурок зі старих кросівок і зав’язала замість пояса. Прочитала, ще одну тему з історії мистецтв і вийшла з дому. Погода сонячна, липи зазеленіли, птахи співають, ріка синя, довкола гуляють батьки з маленькими дітьми, одним словом весна.

Ось я вже стояла біля пам’ятника художника, який курив. Колись честь нього називалася вулиця, де я живу, але років та чотири її перейменували у набережну Незалежності. Ця вулиця і площа найулюбленіше місце жителів міста. Машини тут не їздять, майже завжди грає жива музика. Ця маленька площа вміщала в собі дуже багато споруд. Тут і філармонія із синагогою, біля них декілька старих дубів, затишні кафе, і звичайно ж пам’ятник відомому священнику, політичному діячу. А ще гордість міста – сакури. На цій площі їх всього п’ять, але найгарніші ті, що росли на фоні блідо голубих стін лялькового театру. Зоя просто обожнює цей театр, хоч і була в ньому від сили два рази й то в дитинстві, але їй не помішало знайти друга який там працю, а й ще нашого віку. Мені б хоча краплю її харизми… можливо це через руде волосся? Цікаво чи Давиду теж подобаються театри…

— Привіт, давно чекаєш? – я почула веселий щебет подруги

— Та ні, я лиш прийшла… Ти як, що нового, а то вчора не видалося можливості тебе почути.

— Ну, слухай Зоя мала наговоритися,- мало не вмираючи від сміху прогомоніла подруга і продовжила,- ти їла сьогодні?

— Звичайно,- відповіла я намагаючись зробити якомога серйозніший вигляд лиця.

— Брехуха, значить план дій такий: ми ідемо їсти, а потім буде видно.

— Добре, добре… поки ідемо, розкажи мені про дипломну практику.

— Ну, це насправді дуже просто. Шукай будь-яку роботу, бажано, щось пов’язане з навчанням… Береш довідку, що працюєш там приносиш у коледж і маєш допуск до диплома. До речі про дипломи

— Мій не затвердили?- спитала я

— Та де там, його розхвалили, так ми, навіть, не повірили

— Чесно кажучи мені від цього легше не стало,- я до болів у пальцях стиснула кофтину.

— Ну, ти, як справжня закарпатська жона в якої спитали чи стакан на половину повний чи на половину пустий.

— Брудний, а вже після цього на половину пустий.

— Лиш є невеличка проблема…

Яка не мовчи!- я навіть зупинилася

— Олеся Семенівна наплутала з розмірами, і тепер довжина роботи  метер вісімдесят на вісімдесят

— Та це ж полотно як моє ліжко,- я розсміялася від розпачу.

— Ще треба прийти наступний четвер на пару вже побудованим дипломом, щоб Базилівна могла виправити,- промовивши це в моїй уяві відразу спливла Олеся Семенівна у своїх чорних круглих окулярах.

— Значить завтра треба буде запитати чи можна буде змінити розмір і відразу запитаю про роботу у музеї коледжу

— Це вже навряд чи вийде, бо там Зоя, Макс і Мартіна працюють… а ти ж знаєш, що Сімона буде переживати, якщо в її крихітний кабінет хтось влізе ще.

— Мене лише одне питання, як туди пустили Тіну?

— З нею стільки проблем було, ти просто не уявляєш. Спочатку їй не затвердили диплом, потім порахували її пропуски й в неї не набрався кредит, ще й не заплатила за навчання. Тож Олеся договорилася зі своєю кумою, щоб її взяли туди працювати та врахували той час, що вона там працю за кредит.

— А що так можна було?

— З Базилівною все можливо. Слухай, знаєш, що я придумала?

— Мені дуже цікаво і страшно одночасно.

— Давай ти підеш працювати на курси там де я, нам не вистачає співробітників,- Дана аж сяяла від радості.

— Завтра сходжу і спитаю, а ти думаєш мене візьмуть,- чесно кажучи гроші будуть не зайві, тим більше скоро прийде рахунок за комунальні послуги та стипендії явно не вистачить.

Після кафе ми прогулялися набережною. Дана ще довго розповідала про те, що відбувалося у коледжі, а мій список завдань збільшувався і збільшувався. Тому мені ставало дедалі гірше і в якийсь момент просто хотілося розревітися. Що я і зробила коли потрапила додому, потім відклала роботи до інших робіт і взяла конспект з історії мистецтв і почала вчити. Сатана терся під ногами й муркотів, а я так і заснула під тихий голос диктора новин з радіо і монотонне муркотіння кота.

 

Ранок почався з кави та коледжу. Я наварила цілий термос кави, бо день обіцяє бути довгим. Першим ділом підійшла до академ-наставниці, вона якраз розпивала каву із завучем, що мені було на руку. Почула те, що розмір міняти не можна, у музеї місця нема й отримала залік з економіки. Потім зателефонувала Дані, щоб та спитала чи потрібний їм співробітник, отримала хорошу новину. побігла додому за документами, а потім в артмайстерню Лелека. Отримала бажаний папірець, дізналася про графік роботи який мене повністю задовільняв і повернулася у коледж. Відала документ, вийшла на подвір’я, сіла на лавицю і закурила. Коли я докурювала третю я побачила руду макітру Зої, яка побачила мене через вікно і махала пальцем. Я помахала їй рукою, встала і пішла купувати полотно.

 

Як на зло, того розміру не було і я купила рейки на рамку і тканину, ґрунтовку і маленькі цвяхи. Зайшла, точніше буде сказати ввалися у продуктовий магазин із цим всім набором щастя, яке залишила на касі. Купила декілька пачок желатину і спеції, які трохи подорожчали в ціні.

Піднялася на свій поверх у будинку внесла рейки та полотно на балкон, так і спустилася на землю. Відпочивши трохи, я піднялася розклала речі по містах, включила електричний чайник, якому вже час піти на пенсію. А потім від гріха подалі, відключила його і перелила воду у каструю. Переодяглася знайшла молоток і можна випити кави, лиш нову було ліньки заварювати, тож я почала шукати термос, але на жаль його так і не знайшла. Де ж я могла його залишити? Треба буде завтра пошукати. На роботі … він на подвір’ї коледжу. Може ще встигну забрити, але годинник вказував десять хвилин до сьомої, і я скривилася. Залила пакетик м’ятного чаю водою і вийшла на балкон.

 

Спочатку зібрала з рейок три рамки, потім декілька разів відміряла полотно і тільки після цього відрізала. пройшовши довгу дорогу в кухню розвела желатин, взяла широкий пензель і пройшлася цією сумішшю по одній стороні рамки. Приклеїла тканину до рамки та почекала декілька хвилин, щоб матеріали зціпилися. Потім прибила цей край до рамки та перейшла до протилежної сторони. Коли перевертала цей не до полотна мало не вибила собі ока, головне, щоб синця не було. Зробивши ті самі дії з попереднім боком я пришла до довшої частини, сильно натягнула і закріпила все цвяхами.

 

Полотно на підрамнику трохи провисав, тому я розвела, декілька пакетів желатину і щедро пофарбувала ткану. Потім ще два рази повторила ті самі дії. Перши ще не висох, тому я маю декілька хвилин. Я взяла чай, закурила і дивилася на, як на місто спускаються сутінки. Романтика. Тихо вилаялася, що нічого не встигаю, подавилася димом і повернулася до роботи. Відкрила банку ґрунтовки, збігала за широкою мискою розвела фарбу водою до стану води та пройшлася по всіх полотнах. Тепер у мене є добрих пів години, я добре вимила, щоб не дай Боже, забруднити, конспект Давида, і почала заучувати теми. Потім трохи густішою фарбою покрила полотна на підрамнику і знову всілася за історію. Голові так і проносилися художники й архітектори їхні роботи та цікаві факти, якими був набитий весь конспект. Потім знову поґрунтувала тканину і знову всілася за конспект.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Коментарі на “Затишшя