Ніяких заперечень не було, видно така ситуація трапляється не вперше. Кларк і Трам почали стягувати тіла в одну купу, а Лоріан взяв хлопця за зап’ястя і кудись зник. Ролану здалося що зник, просто на короткий час в очах все попливло, а у вуха вдарив вітер. Коли все минуло хлопець з убивцею опинилися на даху. Була ніч, проте холодно не було, лише легкий вітер трохи морозив тіло.
– Є пропозиція, – несподівано промовив Лоріан, голос звучав доволі сурово. – Для тих хто тебе знав, ти мертвий.
– Можна пояснити що сталося, – Ролан не очікував такого повороту. – Я дуже вдячний вам, але я нічого не розумію.
Лоріан усміхнувся. Йому не привикати до такого життя. Він знав, що для хлопця вигляд крові був чимось новим, но все ж. У нього навіть немає як такого права вибору, він або прийме пропозицію або помре, відпустити його не можна.
– Я тобі все поясню після пропозиції, згода?
– Ну гаразд, вибір у мене не великий. Кажи. – Ролан розумів що діло пахне жареним.
– Ти можеш стати таким як і я. Ми убивці. Виконуємо брудну роботу для аристократії. Знаю звучить не дуже, зате платять багато і ніхто не наважиться сказати слово проти.
Ролан для себе вже вирішив. Бути маріонеткою в руках грошей всерівно краще чим лежати на тому п’єдесталі, чи тим більше сидіти у клітці.
– Згода, натомість ти обіцяв розповісти мені все.
– Я пам’ятаю. Розповім все по дорозі. Тут довго залишатися не можна, про нас вже знають.
В далечині почувся скрегіт латів яку носила варта міста. Лоріан підхопив хлопця за тіло і швидко побіг по даху і безшумно перестрибнув на інший дах. Не дивлячись на те, що Лоріан біг з хлопцем у руках по черепиці, кроки були безшумними, а дихання спокійним.
Так доволі швидко нові знайомі дібралися до стіни міста. Та на диво хлопця, Лоріан не почав шукати таємний хід, а спокійно пішов до воріт. Дійшовши до воріт Ролан побачив декілька вартових які перевіряли торговців що приїжджали та від’їжджали. На посту коли черга дійшла до Доріана він швидко дістав з кишені якийсь жетон і з усмішкою заговорив до постових.
– Ви ж не хочете затримувати важливого гостя у місті, бо можете й залишитися поста,- голос Лоріана звучав дивно, можна сказати загрозливо.
– Т тт так пане, – постовий явно щось шукав на жетоні, але те що Лоріан трішки ним розмахував і його суровий голос не давали сконцентруватися.
Як тільки це почало затягуватися вартовий просто вказав жестом на тракт. Як тільки Лоріан вийшов за місто, так відразу до нього прискакали його компаньйони на конях, коней було троє. Убивця швидко посадив хлопця у сідло та заскочив сам. Коні потроху почали бігти. Сонце тим часом майже сіло.
– Ти все-таки взяв його, я знав що ти м’якотілий,- почав Трам, та Лоріан його обірвав.
– У нас останнім часом новеньких не має, а хлопець може стати першокласним убивцею. І ми це обговоримо на місці, зараз я маю виконати обіцянку.
Після цих слів Лоріан ляснув повіддям і кінь пришвидшив темп. Тоді коли вадники вирвалися вперед убивця щось прошепотів і навколо вершників з’явилася ледве видна сфера.
– Вона не дає звуку поширюватися,- пояснив Лоріан.- Я пам’ятаю обіцянку, тепер я можу пояснити деякі базові речі.
– Що взагалі сталося,- почав Ролан, його голос трохи тремтів.
– Це був ритуал «Жертовнго зцілення», і ти був його головним компонентом.
– Головним компонентом? Магія такого роду заборонена, хіба ні?- Ролан сильно розгубився дізнавшись це.
– Це доволі важко пояснити, але я спробую. Ти знаєш як працює магія?- запитав Лоріан.
– Ну не сильно. Маги якось концентруються, іноді щось шепчуть собі під ніс і все, стається те що їм потрібно.
– Не зовсім. Магією може користуватися кожен. Все залежить тільки від того скільки в тебе духовної сили.
– Ну це я знаю,- Ролан іноді слухав розмови покупців. Одного разу він навіть зміг поговорити з магом, тому і знав деякі основи світу.- Мені більше цікаво що то був за ритуал.
– Ну я якраз до цього і веду,- Лоріан спокійно продовжив розповідь.- Деяка магія потребує не тільки мани, а й «каталізатори», такі як діаманти, магічні кристали чи щось інше. Для некромантії каталізатором виступає тіло яке необхідне для його підняття, трансмутації – предмет для перетворення. Так от є деякі невідомі деталі, такі як в некромантії. Там не завжди потрібне тіло, іноді достатньо навіть волосини, а те що використовувалося у ритуалі це магія зцілення, точніше її темна частина. Цей вид магії використовує життєві сили того на кого націлене закляття. Тобто, якщо тебе хтось вилікує, то твоє життя трохи скоротиться, ну і що логічно від тяжкості поранення залежить те наскільки менше ти проживеш,- лице Лоріана потроху кривилося.
– А яке відношення цей ритуал має до магії зцілення,- Ролан намагався зрозуміти. І в якийсь момент все прояснилось. Нутро наповнилось страхом і відторгненням реальності.
Якщо рани затягуються за рахунок довголіття, то можна передати комусь свої роки ціною життя.
– Я бачу ти зрозумів. Ти ще малий, а вже побачив жорсткість світу. З тебе буде користь, – Лоріан трохи повеселішав.
Далі розмова якось не пішла, їм обом було про що подумать. Ролан марив про те, яким цікавим стане його життя, а Лоріан роздумував над тим, як представити та навчити молодого вбивцю. Двоє компанйонів Лоріана які трохи відстали потроху порівнялися і спокійно скакали далі.
Наступила ніч. Тракт все не кінчався. Були безкрайні поля і одне невелике поселення. Нарешті почався ліс. Запах моху і дерев лоскотав ніс, убивці трохи сповільнилися і звернули у лісову гущу. Компанії прийшлося злізти з коней і йти пішки. В глубині проглядалась якась будівля. Вона виглядала старовинною. Підійшовши ближче можна роздивитися кам’яні плити з яких зроблено будівлю, лоза і мох потроху поглинали старовинну споруду.
– Це місце колись було ритуальним колом, – зненацька почав пояснювати Трам. – Друїди і Діти Природи збиралися декілька разів на рік аби обговорити проблеми природи. Але зараз це місце закинуте.
Компанія зайшла всередину, стіни були трохи пошарпані, але надійними. В центрі стояли кам’яні арки розписані старовинними рунами, самі арки створювати коло, яке трохи світилось. Трам зайшов у арку перший, Кларк відразу ж за ним.
– А це наш спосіб переміщення, – усміхнувшись промовив Лоріан. Взяв хлопця за руку і спокійно завів його у коло.
Сильне світло вдарило в очі, у вухах зашуміло, а по тілу пробігли мурашки. Старовинна зала змінилася простою кімнатою, але роздивитися її було важко, очі все ще сліпило.
– Вітаю в дома, – промовив якийсь голос.