Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Забута Забіні, І

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

І

Сніданок майже доїли і друзі вирішували, що будуть робити протягом дня.

  • Ми могли б піти на озеро, але воно не почищене. Впевнений, там повно флоберв’яків, але не думаю, що від них буде важко позбутись, – сказав Рон.
  • Або ми могли б відвідати Джорджа на Алеї Діагон. Може, і знижка нам перепаде, – запропонувала Джінні.

Рон гмикнув: він просив в брата про це декілька разів, але жодного разу не вийшло.

  • Ми могли б залишитись тут і пограти у квідич, – сказав Гаррі і додав, – я сьогодні в доброму настрої.

Рон і Джінні переглянулись, стенули плечима і сазали разом:

  • Звісно!
  • Хочеш піти, Герміоно? – запитала Джінні.
  • Я приєднаюсь до вас пізніше, – відповіла та.

Всі закивали, погоджуючись. Їй потрібен був час наодинці. Крім того, вона ніколи справді не любила квідич.

Трійця почала гратись з квафелом. Гра полягала в тому, що Гаррі з Джінні намагались закинути м’яча в кільця навпроти, а Рон заважав їм, літаючи перед ними і стараючись забрати квафел.

Герміона повільно піднялась по сходах, оглядаючи білий конверт, про який всі навіть забули. На обгортці заплутаним курсивом було написано просте «Герміоні Грейнджер». На іншій стороні виблискувала золота воскова печатка з Левом. Герміона ніколи раніше не бачила жодного знаку, схожого на цей, тому перестрибувала сходинки, щоб якнайшвидше добратись до своєї кімнати. Вона сіла на стілець, розірвала конверт і витягнула листа. Читаючи його, вона ставала все більш збентеженою. Про що йдеться взагалі? Тільки-но вона прочитала внизу ім’я людини, котра написала лист, вона приголомшено застигла. Що, заради всього святого, це мало б означати?

Шановна міс Грейнджер,

Я пишу цього листа, тому що є декілька новин, які Вам варто знати. Мені не дуже зручно писати Вам про це в листі, було б краще, якби ми зустрілись один на один; це може шокувати Вас. Я запрошую Вас на чай до мого маєтку, де ми змогли б вільно обговорити певні питання. Вас, можливо, схвилювало моє запрошення, але можете бути впевнені, що я не заподію Вам шкоди. Цей лист перетвориться на летиключ о 4 годині. Це було б честю для мене, приймати Вас у своєму домі.

Я з нетерпінням чекатиму на Вашу відповідь,

Щиро,

Аедіва Калліопа Забіні

 

Герміона відклала листа і сиділа, закам’янівши від шоку. Про що б це могло йтися? В неї не було жодних здогадок. І чому б це Забіні відправляла їй листа? Вона знала Блейза Забіні, холодного, самовпевненого, зарозумілого хлопця, який завжди крутився в компанії Мелфоя та інших слизеринців. Хоча в теперішній ситуації Герміона була готова пробачати людям їх помилки. Вона знала, що Блейз Забіні не був смертежером, як і його сім’я; вони вважали себе вище рівня вбивств, які скоювали смертежери і тікали неушкодженими через свою чистокровну лінію.

Герміона вирішила, що вона прийме запрошення. Все ж, вона б хотіла на деякий час покинути Барліг і їй було страшенно цікаво, що ж має сказати їй ця Аедіва. Голову Герміони заполонив рій думок, що ж, заради Годрика, вона має сказати. Вона швиденько дістала пергамент і перо, обережно занурила його в синє чорнило і почала писати. Як тільки вона закінчила, акуратно склала пергамент в конверт і адресувала листа Аедіві Забіні. Виконала заклинання Міттере дестінатум, яке змушує листа летіти прямісінько до свого отримувача.

 

Обід було накрито о 12 і Джінні, Рон та Гаррі провели його розігруючи свої ігри, ніби діти, та обговорюючи різні стратегії та ходи, про які Герміона навіть і не чула раніше. Вона просто посміхалась і кивала, радіючи, що її друзі щасливі. По закінченню обіду Герміона розповіла, що має плани:

  • В мене є декілька справ, які потрібно зробити сьогодні, постараюсь повернутись до 6.

Всі просто кивнули, не розпитуючи про ці справи. Герміона була рада, що не потрібно нічого їм пояснювати і одразу пішла нагору, щоб ‘’зібратись’’.

Замість цього вона пішла, щоб почитати декілька годин. Вона читала книгу «Секрет ідеального заклинання виклику», яка справді дуже захоплювала. Вона читала й читала, доки не закінчила всю книгу. Вона позіхнула і потягнулась, подивилась на годинник. ‘’Пів на 4?!’’ Вона зіскочила і почала шукати серед свого одягу щось більш-менш презентабельне. Вона не збиралась показуватись в шортах та футболці, коли ця жінка запросила її в маєток. Дівчина одягнула блакитну легеньку блузу і чорні джинси. Розчісування волосся зайняло значно більше часу, ніж вона очікувала. Вона взула пару балеток і засунула свою паличку в збільшену чарами кишеню. Перевірила, котра година: 3:55.

Герміона стояла біля свого столу з листом, який повинен був стати летиключем. Деякий час вона просто стояла з ним в руках, а о 3:59 він почав вібрувати. Вона продовжувала стояти в очікуванні неприємного відчуття стягування. Вона міцно заплющила очі і вже почала боятись того нудотного стану. Вона відкрила одне око точно в момент, коли годинник показав 4:01 і летиключ різко затягнув її.

 

Герміона опинилась перед гарними завивистими срібними воротами. Вона ледь трималась на ногах, тому зупинилась, щоб все навколо припинило вертітись. За секунду вона відкрила очі і підняла листа з землі. Вона підійшла до воріт, шукаючи щось по типу гудка чи дзвіночка. Замість цього ворота самі тихенько відчинились, ніби чекали на відьму. Герміона ступила крок крізь них і почала йти камінною доріжкою кремового відтінку. Доріжка була досить широкою, достатньою для двох карет. Гостя вже долала пагорб на шляху до будинку Забіні. Коли вона вийшла на вершину, то ахнула від виду, який відкрився їй.

Навпроти неї височів прекрасний палац, оточений деревами. Сама будівля була кремового кольору з срібним дахом. Він був зовсім не схожий на Маєток Мелфоїв, чий похмурий і темний вигляд цілком відображав своїх хазяїв. Ні, цей грандіозний будинок був світлим і витонченим, схожим на один з тих екстравагантних замків Франції. Герміона струснула головою, щоб переконатись, що це не сон. Палац був тут, такий же чудовий, як і до цього. Герміона підійшла до вхідних дверей. Вона обережно взяла дверний молоточок у вигляді лев’ячої голови, що висів на дверях і постукала два рази.

Двері відчинила прекрасна жінка. Вона була середнього зросту, худою, але фігуристою, мала світлу шкіру, шоколадні карі очі і чорне кучеряве волосся, затягнуте на потилиці. Вона була одягнена в елегантну темно-зелену сукню з мереживом на подолі і рукавички з бантами на зап’ястях. Вона посміхнулась, коли побачила Герміону.

  • Ох, міс Грейнджер. Дуже добре, що Ви тут, – сказала вона приємним голосом. – Заходьте.

Вона жестом запросила Герміону всередину і та зайшла в найпрекрасніший передпокій, який коли-небудь бачила.

Завивисті великі сходи закручувались в кутку кімнати, яскрава велична люстра освітлювала приміщення. Дві величезні картини висіли над драбиною. Герміона вдихнула. В порівнянні з такою розкішшю та величчю Барліг виглядав, як курятник. Жінка посміхнулась до враженої Герміони:

  • Вітаю в Маєтку Забіні. Мене звуть Аедіва Забіні. – привіталась вона і протягнула Герміоні руку.

Дівчина сильно здивувалась, наскільки охоче жінка подавала їй руку – її син завжди всім своїм видом показував відразу, просто знаходячись поряд з маглонародженими. Герміона з радістю потиснула їй руку.

  • Будь ласка, ходімо до вітальні, – сказала Аедіва і, кинувши останній погляд на передпокій, Грейнджер послідувала за хазяйкою.

Місіс Забіні відчинила двійні двері і вони пройшли в наступну прегарну кімнату. Вона була білою з кварцовою підлогою, кількома зручними диванами і кріслами, з яких можна було милуватися пейзажем території. Різноманітні меблі з червоного та чорного дерева були розкидані по всій кімнаті, важкі штори закривали вікна. На стінах були вигравіювані різноманітні незвичні візерунки, зі стелі звисала  масивна кришталева люстра.

Аедіва жестом показала на диван і Герміона присіла, досі почуваючись, ніби вона не в цій реальності. Аедіва клацнула пальцям і з’явилась домова ельфійка.

  • Що панні потрібно від Еггі? – запитала вона.
  • Будь ласка, принеси чаю, – сказала жінка і в цей же момент ельфійка зникла, щоб виконати побажання своєї повелительки. – Міс Грейнджер, Ви певно занепокоєні ціллю нашої зустрічі. Я гадаю, моє запрошення застало Вас зненацька. Сім’я Забіні…сумнозвісна своїм неприйняттям маглонароджених.

Герміона невпевнено кивнула. Аедіва усміхнулась, та одразу ж відновила свою холоднокровність.

  • На жаль, це не те, для чого ми тут. Я маю декілька новин, які стосуються Вас, які Ви неодмінно повинні знати.

З’явилась Еггі з чайничком, двома кружками та блюдцями на підносі. За нею летів ще один піднос, повний різних ласощів та булочок. Ельфійка взяла чайничок.

  • Чи хоче Міс трохи цукру,меду чи молока до свого чаю?

Герміона зрозуміла, що звертаються до неї.

  • Ні, дякую.

Ельфиня налила їй кружечку чаю і передала її трясучими ручками. Потім вона обслужила свою хазяйку і стояла, споглядаючи на Герміону враженими оченятами.

  • Що ж, Еггі, можеш йти, – стримано сказала Аедіва.

Домова ельфійка підстрибнула, вклонилась і зникла, не відводячи очей від темноволосої відьми. Аедіва повернулась до Герміони:

  • Я повинна спитати. Твої…батьки коли-небудь розповідали тобі, що відбудеться на цій зустрічі? Хоч якісь проблиски будь-якої інформації?

Аедіва виглядала дуже знервованою, але Герміона не могла на цьому зосередитись. Думки про батьків наповнили її очі слізьми. Герміона сказала тремтячим голосом, майже шепочучи:

  • Мої батьки мертві.

 

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь