Ерену сняться нічні кошмари.
Вони як побічний ефект життя — неприємно, але нікуди від них не дінешся. Він здригається усім тілом та бгає простирадло, бурмоче щось. Леві вже за звичкою обіймає його за плечі та притягує до себе. Це не дуже сильно допомагає, але Ерен хоча б перестає тремтіти усім тілом, та він поволі замовкає в обіймах.
Іноді здається, що краще б вони не поверталися живими.
Колись Ерен був дурним та закоханим підлітком та зі шкури ліз, щоб догодити Леві. Але б йому сам господь бог не зміг догодити.
Колись він захлинався у своїх почуттях. Але зараз він повністю спорожнів.
Леві дійсно шкода, що він тоді не встиг нічого сказати хлопцю. Але промова вийшла б плюгавою.
Я тебе кохаю, начебто, мені так здається, але це не точно, я ще не визначився.
А потів, коли Леві таки збагнув, Ерену було плювати — він був зайнятий організацією геноциду.
Леві насправді також доклав до цього руку: скільки людей він разом з їх загоном з порятунку світу вбили, коли прокладали дорогу до Ерена? Скільки десятків?
Кожна з тих куль, що пронизали тіло їх колишніх товаришів, він забере з собою.
Ерен хрипко зітхає та тягнеться руками до Леві, хапається за нього, чіпляється пальцями та з шумом видихає. Леві гладить його по сплутаному волоссю.
Спи, все вже добре.
На стелі блукають тіні, а десь в далечі чутне стукотіння коліс — залізниця, що була побудована пару років тому, справно служить на користь людству.
Він би все відав, щоб Ерен спав спокійно як і раніше.
Він пам’ятає, як зустрів його вперше — змученого й практично нічого не розуміючого кадета. Його тоді тягнула на собі Мікаса. Поряд метушився Армін та розповідав, що Ерен начебто з потилиці титана виліз. Що за нісенітницю він верзе? — подумав тобі Леві.
Світ навкруги горів та розривався на частини.
Він пам’ятає їх першу розмову. У Ерена був шалений блиск в очах та полум’я у серці. Нездійсненні мрії клекотали в ньому неначе вир.
Він пам’ятає їх першу ніч. Уся бравада зникла, умовності були відкинуті. Вони дивилися один на одного та тяжко дихали — дві оголені душі.
Він пам’ятає момент, коли Ерен пішов. Він давно розумів, що Єґер віддаляється, але не став втручатися. За досвідом знав, що якщо вже цей хлопець щось вирішив, то так тому і бути.
Серед вогню та жаху Ерен став надією всього людства. Ну як всього — лише купки людей за стінами. Але навіть вони великий тягар для дитини. Від нього вимагали бути символом миру та волі, і Ерен слухняно погоджувався. Леві тоді сприймав це як щось очевидне.
А зараз знічений Ерен неначе згас.
Вони обидва пережили багато чого. Ерен десятки разів потрапляв у колотнечі, а Леві кожен роз витягав його. Вони билися пліч-о-пліч. Але Ерен не вміє дивитися прямо в очі, а Леві може бути лише грубим. Вони роблять все інтуїтивно.
І тепер вони будують усе заново.
Днем вони вишкіряються як два здичавілих, скажених собаки і тільки вночі можуть пригорнутись один до одного.
У Леві нічого не залишилося, у Ерена — тягар тисяч смертей за плечима. Він зараз — одна велика відкрита рана, надривний крик. А від Леві залишилася лише тінь його минулої слави. Він як скелет будинку: зовні ще видно відлуння минулої розкоші, на башточках ще красуються пишні орнаменти, а всередині — порожнеча, що засмоктує все у себе.
Леві, мабуть, повинен дякувати усіх існуючих та вигаданих богів за те, що вони з Ереном повернулися з тої війни. Але йому й в голову не приходить ця ідея.
Він дивиться на світ своїм єдиним вцілілим оком та не бачить в ньому місця для них двох. Люди намагаються якомога швидше забути всі ті жахіття, що коїлися з ними. Найсильнішому воїну людства та надії того самого людства місця у новому святі не було.
Ну і правильно, — думає Леві, — один усі міста ледве з землею не зрівняв, а інший — полу-сліпий каліка. Та й ладен лише для війни.
Два тонких та кривих шрами перетинають обличчя Леві як нагадування про минуле.
Ніч поступово змінюється світанком. Ерен знов сіпається уві сні.
Леві проводить долонею по його зігнутому хребту — рахує кожен хребець. А потім пригортає Ерена до себе так, наче хоче, щоб він став частиною його тіла: щоб вони влилися один в одного та існували нероздільно разом, як одна душа.
Ерен нарешті перестає здригатися. Він тихо зітхає та ткнеться носом у шию Леві.
Їм треба знову навчитися жити.