UTF-8 = 03.04.2022 07:38
script15. <beginning>
Есенція Пітьми та Світла. Задзеркалля.
Ренесансної імпресії нічне ар-нуво.
Чопорні світлячки, блукаючи чорничними стансами безумства.
Та місячні метелики в гранатових канцонах манії й бажання,
Живописали крилами розсіяних в моментах сутінків лимонне панно.
О, цей алхімічний лісовий арканум…
О, цей тендітний шелест меліси та шавлії на вустах…
І бархатистий клич віолончелі лісових ельфів – парабелум,
Під котрим заніміли тульпи сентиментів в куртуазному котильоні,
Запалюючи лампаду пристрасті під покровом сузір’їв Андромеди в небесах.
Якби тільки мовчали передзвони в юних серцях…
Якби не таївся розквіт зоряних котиків у теплій весняній фланелі,
Якби міжпланетні камелії не розпускалися під сонячну гармонію небесних сфер.
Ніколи б одвічний Фіакр Ілюзіоніста на млосних берегах Фіорда Елегії,
Не піддався би деревним етюдам ельфів та ароматам хвої і трав від друїдів,
Не обронив би з блискітками потягів й емоцій на землю такий стражденний фужер.
Він – колись теургійний кубок всемогутності з небесних самоцвітів,
Що полонив нефритові акрополі навіть демонів і серафимів непогиблих душ.
Своєю гіацинтовою грацією Ероса та моріоновим гламуром Танатоса –
Своєю виснажливо полум’яною хтивістю кордебалетів,
Розіграв дивертисмент мармеладних пасій, що цій топазній планеті краще був би невіданий чимдуж.
Не випустив би Всевишній поводдя з рук Всесвітньої колісниці,
Не загубив би їх в атласних складках сластолюбної ночі під тихий галактики час.
У безодні жоржетових надр кокетливого океану не проводив би експедицій,
Щоб виміряти його глибину в желейному блаженстві,
І в морозиві лабіринтів здорового глузду, стираючи його анфас.
Але чи не альпінарій відчуттів інкрустує колорит в екстаз?
Хіба алхімічний лісовий арканум – не його творіння?
Мистецтво – перцепція в астралі, що розганяє по кришталевим венам божественну благодать.
Хіба комедійний антураж для інтермеццо, витончені мелізми в увертюрі,
Чи ажурний антамблемент парфенону не викликають натхненне прозріння?
Завдяки чому метафізика мистецтва, перевершивши геній, дозволила почуттям вікувать?
Але ж безперервно у вирві трагікомедії себе невгомонною жагою катувать…
Померкли на світанку обнадійливі світлячки з тьмяними розбитими серцями,
І знахарські метелики на позаземній орбіті, як солодкі цукринки в гіркому чифірі, розчинилися в конформній пустоті.
Один лише Ілюзіоніст у колишньому Фіакрі кожну північ складає із жгучих сум’яттів орігамі,
І пускає їх по страху та зневаги у Фіорда хамелеоновій воді.
Можливо, асиметричний дисонанс і хаос — це є покарання.
А може, це поки що криптомнезія космосу, чи безсоромне юності баловство.
Мовчить Есенція Пітьми та Світла. Тільки кружляє невловимий універсум, наче Задзеркалля.
І знову засинає ренесансної імпресії нічне ар-нуво…
script15. <ending>
Додати до улюблених