Чонгук ніколи раніше не запрошував нікого до себе додому, тож це було вперше. Хлопці йшли позаду нього і балакали, а Чон не звертав на них уваги. Як тільки вони підійшли до його будинку, він дістав ключі та відчинив їм двері.

– Знімайте взуття, – нагадав Чонгук, хоч це й так було очевидною річчю. Коли вони йшли коридором, мама Чонгука висунула голову з вітальні, бо відчула шум.

– Чонгук, не забудь зняти… Це твої друзі? – Спитала його мати, її обличчя було здивоване. Техьон і Чімін ввічливо схилили голови та представилися. Його мати була у нестямі від радості. – Я ніколи не подумала б, що Чонгук може когось привести сюди, він настільки асоціальний, що я вирішила, що він не здатний завести друзів! – Вигукнула вона.

– Мама! – Вклинився Чонгук, збентежений її словами. – Це мої однокласники. Вони тут, щоб працювати над проєктом, тому ми будемо в моїй кімнаті, – сказав він їй, після чого вирушив з ними нагору, а обидва хлопці захихикали. Щойно вони увійшли, Чонгук дістав свій комп’ютер і почав працювати, а Техьон тим часом обстежив кімнату, перебираючи речі. Він відчинив ящик і дістав комікси.

– Тобі подобається Marvel? – Спитав Техьон, перегортаючи сторінки. Чонгук стримався, щоби не вибити комікси з рук хлопця.

– Так. А тепер давайте продовжмо наш проєкт… – Чонгук зупинився на півслові, побачивши, що старший відчиняє інший ящик. Він накинувся і зачинив його. – Досить копатися в моїх речах! – Вигукнув він, підвищивши голос, що було досить рідко для його звичайного спокійного та зібраного характеру. Техьон тільки хихикнув.

– Твої іграшки милі, – він мав на увазі фігурки різних вигаданих персонажів, які були у Чонгука.

Щоки Чонгука розчервонілися від збентеження та люті. То були не іграшки, а скоріше колекційні предмети, але Чон не хотів розвивати цю тему.

– Давайте зосередьмося на презентації, Техьон досить грубити, – сказав Чімін, вклинюючись у розмову. – Я пов’язав усі наші акаунти з презентацією, так що всі ми зможемо її побачити. – Вони увійшли до своїх комп’ютерів і почали збирати слайди. Чонгук і Чімін представлятимуть слайди, а Техьон…

– Що ж мені робити? – Спитав він, бачачи, що двоє інших забрали всі слайди.

– Ти можеш бути змінником слайдів на нашій презентації, – відповів Чонгук.

– Гей! Це нікчемна робота! Я не хочу просто клацати кнопкою кожні кілька хвилин! – Нив Техьон. – Я теж хочу відповідати за частину презентації, ви, хлопці, не можете робити все, інакше я отримаю погану оцінку.

– Ну, я думаю, ти можеш взяти кілька моїх слайдів, – люб’язно запропонував Чімін. Техьон глянув на Чонгука, чекаючи, що той теж щось запропонує. Молодший підняв голову і насупив брови.

– Що? – Спитав Чонгук, який зовсім не вловив натяку.

– Дай мені кілька своїх слайдів, у тебе їхня половина! – Вигукнув старший. Чонгук знову глянув на екран свого комп’ютера, потім на Техьона.

– Добре. Я поділюся з тобою, – промимрив він у відповідь, маючи на увазі, що не збирається відмовлятися від них повністю. Чімін хихикнув над відповіддю молодшого.

– Схоже, він тобі не довіряє, – засміявся Чімін. Техьон надувся і відвернувся, схрестивши руки.

– Так ось як ти збираєшся поводитися зі своїм хьоном? Я був такий добрий до тебе, а ти так до мене ставишся? Я розумніший, ніж здаюся, – промимрив він, працюючи на самоті в кутку. У будь-якому разі Чонгук, як і обіцяв, поділився з Техьоном деякими слайдами, дозволивши йому проговорити деякі частини.

– Не зіпсуй усе це, – наставив Чонгук, дуже серйозно ставлячись до своїх оцінок.

Вони продовжували працювати мовчки, кімната наповнювалася звуками клацань, коли вони друкували на клавіатурах. Проєкт просувався хорошими темпами, оскільки очі всіх були прикуті до екрана. Через годину у двері постукали, і зайшла мама Чонгука з тарілкою печива та кількома склянками соку.

– Схоже, ви всі старанно працюєте, – прокоментувала вона, поставивши тарілку на підлогу. – Будь ласка, вибачте моєму синові, якщо він грубить вам усім, я знаю, що іноді він буває таким, – додала вона, знаючи про поведінку свого сина.

– Не турбуйтеся, ми всі звикли до його поведінки, пані Чон. Дякую за їжу, – відповів Техьон, заслуживши незадоволений погляд молодшого. Його мати розсміялася, їй сподобався однокласник Чонгука.

– Я рада, що ви всі ладнаєте. Як просувається проєкт? – Запитала вона, дивлячись на екрани їх комп’ютерів.

– Ми збираємо інформацію. Ми ще не все зробили, – відповів Чімін.

– А Зрозуміло. Схоже, це забирає багато часу, – пробурмотіла пані Чон, дивлячись на їхню роботу. – Може, ви двоє залишитеся у нас на ніч і закінчите у вихідні? Я не проти влаштувати тут ночівлю, – запропонувала вона. Чонгук підвів очі та зустрівся поглядом з матір’ю, кинувши на неї застережливий погляд. Найменше йому зараз хотілося затягувати час спілкування з однокласниками – час, який міг би використати, щоб провести вихідні на самоті.

– Я не думаю, що в цьому є потреба, мамо. Ми можемо закінчити сьогодні, – запевнив Чонгук, намагаючись вийти зі становища. Мати виглядала незадоволеною його заявою.

– Судячи з того, чого ми досягли, нам знадобиться ще щонайменше день, щоб усе закінчити. Це якщо ти хочеш отримати хорошу оцінку, – перебив Чімін, зачепивши слабке місце Чонгука. Оцінки. Але, незважаючи на це, він не був налаштований на ночівлю з однокласниками. Він би вважав за краще, щоб усі вони займалися окремо вдома. На самоті й вдалині один від одного, як і має бути. Чонгук суворо дотримувався принципу незалежності, тому він хотів уникнути якнайбільшого контакту з товаришами по групі.

– Давай зробімо це, – Техьон засяяв, зруйнувавши надії Чонгука. – Я напишу мамі та попрошу її, – сказав він і дістав свій телефон.

Плечі Чонгука опустилися, бо він залишився у програші. Він ніколи не зможе виграти у своєї матері, чи не так?

 

***

 

На нещастя Чонгука, Чімін і Техьон залишилися ночувати в нього. Його товариші групи вирішили, що так буде зручніше, адже тепер вони всі разом. Чонгук не був упевнений, скільки ще всього цього зможе винести, він відчував, що його внутрішній лічильник соціальної взаємодії майже на межі.

Техьон потягнувся і голосно позіхнув, дозволяючи собі впасти на спину.

– Я втомився, нумо спати, – сказав він, лежачи на землі, розкинувши кінцівки в різні боки. Чімін кивнув і закрив свій ноутбук, забравши його в рюкзак.

Зараз була половина десятої, вони вже помилися і повечеряли, після того, як Чонгук позичив їм додатковий одяг, щоб переодягтися.

Всі троє ночували в кімнаті Чонгука , бо в будинку не було іншого вільного місця для ночівлі його однокласників, хоча насправді у них було багато вільних кімнат, просто його мати наполягала. Чонгук знав, що це лише фасад і привід, який вигадала його мати, щоб заманити його в кімнату з так званими “друзями”.

Чонгук ліг на ліжко і натягнув на себе ковдру, не спромігшись навіть підняти очі або заговорити з Техьоном і Чіміном.

– Гей, ти маєш запропонувати своє ліжко гостю, – сказав Техьон, стягуючи ковдру з молодшого. Чонгук застогнав і сів.

– І чому ж? – Спитав він буркотливо. Техьон і Чімін лежали землі у футонах.

– Це етикет, Чонгук, хіба ти не чув про гарні манери? – Спитав він з надією.

Чонгук закотив очі.

– А хіба скаржитися – це не погана манера? – Пробурмотів він, але не так голосно, щоб старший почув. Натомість він підвівся з ліжка, як його і просили. – Добре, тоді я запропоную своє ліжко Чіміну, – вирішив він, дозволяючи своєму однокласнику зайняти його місце.

– Ух ти, дякую, – здивовано промовив Чімін. – Я обов’язково скористаюся нею, – додав він, влаштовуючись зручніше на простирадлах. Техьон надувся і схрестив руки, засмучений тим, що його протистояння пройшло не так, як планувалося. А ось Чонгуку було байдуже. Він вимкнув світло і ліг на підлогу, вмостившись на найдальшому від усіх футоні.

Через кілька хвилин почулося легке шарудіння – Техьон нарешті забрався у свій футон.

Чонгуку було трохи дивно спати в одній кімнаті з двома хлопцями, яких він не дуже добре знав. Але, попри це, він не міг не думати про концепцію “ночівель”. Він бачив їх у передачах і знав, що, напевно, кожен у дитинстві бодай раз бував на них. Але Чонгук ніколи не був запрошений на жодну з них. Для нього це було вперше. Чон швидко відігнав цю думку, струснув головою і спробував зосередитись на тому, щоб заснути.

Кілька хвилин у кімнаті стояла тиша, але незабаром почулося тихе хропіння Чіміна. Чонгук подумав, що хлопець, мабуть, швидше заснув через те, що лежав у ліжку. Чон спробував заснути, слухаючи, як  у його кімнаті цокає годинник. Він перекинувся на бік, трохи неспокійно вмостившись на своєму задушливому футоні. І раптом він відчув, як щось прослизнуло під його ковдру ззаду.

Чонгук глянув униз і побачив ногу Техьона у своєму футоні. Роздратований таким контактом він відштовхнув ногу старшого, намагаючись змусити його залишитися на своєму місці. Потім він перемістився на протилежний край, щоб виявитися якнайдалі від Техьона, і заплющив очі. У кімнаті стало тихо, і незабаром Чонгук заснув.

Сподіваюся, що завтрашній день пройде швидко.

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь