– Тобі дуже погано? – в паніці замешкалась Ганна. – Може, пігулку дати? У мене в сумці має бути, – за котрою дівчина б полізла, проте вчула відмову.
– Нічого страшного, переживу, – Неля, що сидить за партою напроти, відчайдушно вхопилася за живіт. – Шкода, що медпункт не працює..
“Справді шкода” – Ганні всім серцем не подобалась недбалість адміністрації школи. Діти мучаться, ревуть майже кожну перерву – то хтось образив, то живіт скрутило, то ще Бог зна шо – директор тільки махав головою та ігнорував прохання учнів накшталт куточку, де їм могли б допомогти.
“Аннушці” – як її називають однокласники – з кожним днем все болючіше та болючіше за цим спостерігати. Мельник любила людей, любила допомагати їм. Дівчині дійсно подобалося бачити, як на її очах приятелі ставали щасливішими, починали радіти життю та знаходити нових друзів.
Біда, бо в самої Ганни цього не було.
Принаймні, вона сама так вважала. Ні, вона не була нещасною. Вона була неймовірно доброю, чуйною та щирою. Ганна завжди ходить з посмішкою на обличчі, сподіваючись, що підштовхне на хороший настрій когось ще. Ганна справді любила людей, але люди не любили її.
Вона ніколи не тримала зла на людей, які її ображають або кажуть різні гидоти про неї за спиною. Вона продовжувала посміхатися їм в школі та на вулиці, бажаючи тільки всього найкращого, хоч завжди знала всю бридку правду. Чесно кажучи, дівчина за стільки років так і не зрозуміла, чому її в будь-якому колективі завжди ненавидять. Чому вона завжди сіра миша, хоча прагне спілкуватися з людьми та робити їм добро? Чому вона завжди для всіх “ніхто”, якщо так сильно мріє та намагається бути дружелюбною?
Оточуючі завжди казали їй, що при першій зустрічі вважали її себелюбкою, егоїсткою та злою, судячи тільки по зовнішності, проте потім розуміли – “Аннушко, ти така добра!”
“Та яка різниця, чи добра я, якщо ви все одно вважаєте мене гидкою та ігноруєте моє існування?”
Та й не була Ганнуся такою вже й “злою” на вигляд. Навпаки – в її очах завжди був той максимум щирості, який взагалі існує. Дивлячись в зеркало, їй навіть іноді здавалось, що вона героїня якогось серіалу, де ще мить та її вб’ють, проте вона продовжує молити помилування.
В кінці кінців, та й не була вона зовсім одна. Ось, Оксана – подружка, на рік старша за саму Мельник. Шкода, що ще трохи і їм доведеться розлучитись назавжди – через тиждень весна, а там диви – й ЗНО зовсім скоро, але.. ми повинні радіти тому, що маємо в дану мить, так?..
Або, наприклад, Наталка – не стільки близька людина, як приємна співрозмовниця. Дівчата, бувало, тиждень не розмовляють, бо в кожного свої справи, а потім як ні в чому не бувало – знов “Ой, а Стеша вчора…”
Та, звісно, Єва. Дитина, за яку б Ганна і життя віддала та вбила кожного, хто її образить, незважаючи на свою душевну доброту. Хоч дівчина й любить людей, та не думала, що зможе полюбити когось настільки сильно.
“Три подружки, ну яка ж вона самотня!” – подумали б інші. – “Тільки б пожалітися, у неї ось, знайомих як багато!”
…Та, можливо, були б й праві. Ганна чудово це розуміла, проте внутрішня порожнеча та самотність від цього, на жаль, не зникають.