Дивнуля та дурнуля

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Маленька дивнуля…
Не така маленька, насправді, але все ж така дивнуля! У зрівняні з Ханною Канніві лише молодше. Вони одного росту.. Зовні схожі лише хребтом…
Хррр…
Лише подивіться, знов взяла та й заснула у пабі! Як вона завтра на роботу попаде? Як завжди — богзна як. Вона це вміє: прокинутись чортзна коли, відправитись спершу на метро до роботи, а потім на наступній станції вийти, щоб піти за мотоциклом.
Вона вже маленька дурнуля! Іноді дивується, чому Канні, маленька сумна дивнуля, ходить із нею. Хоча Ханна така рада їхньої дружби. Раніше, після роботи Ханна шла чи в паб, пити як чортяка остання, чи додому. А зараз тепер може піти до Канні. Зацькувати її молодшого брата. Мрія!
Канні ходить сумна іноді. Майже от-от заплаче, але тримається, нехай з останніх сил, але тримається. Напевно думає: “Навіть якщо небо впаде на землю, я усе одно не заплачу”. Що ж такого могло статися? Окрім брата, звісно. Скільки б про себе Канні не розповідала – нічого такого жахливого. Звичайне життя біля Сін-Токіо, звичайнісінькі батьки, та найзвичайніше життя студента. Грошей не вистачає, іноді, але Канні й не дуже ними тратиться.
Іноді вона лише сумно зітхає, змушуючи, як в перший раз, серденько Ханни скрутитися вдвоє. Ніби це не пташці боляче, а їй. Сильніше, ніж коли її у пику били.
Тоді Ханна не так сумно, але з такою ж печаллю, кладе свою голову їй на плече й також зітхає. І дихають вони по черзі. А потім сміються, як діти, малі діти.
І Ханна справді не знає, коли їй більше не подобається слухати, як сумно зітхає Канні – коли вона сумна й те вздох від жахливої долі, чи коли вона розчарована й те вздох втоми. Втома від Ханни, звісно. Навіть так Ханна усе одно покладе свою маківку їй на плече та вони будуть по черзі дихати.
Одна – чистим, пташиним киснем, інша – п’яним краб’ячим СО2.
— Канні, люба… — Вона закрила свої очі, і вже збирається спати, але все одно починає свою дивну-предивну шарманку. — Одружись на мені, га…
— Одружусь, звісно, одружусь, — розчарування. Та вона не може не засміятися. У душі, але сміється же!
— Ні, ні, ну справді… Візьми відповідальність та й одружись..
— Візьму, куди ж я дінусь?
— Мгм… Але… Але знаєш що? — Прокинулась! Відкрила оченьки та дивиться Канні прям у лице, прямо в очі.
— Що я знаю? — Здивувалась! Зазвичай, після цього Ханна засинає.
— Одружись, коли не будеш такою сумною! О!
Канні засміялась, а Ханна знов почала засинати.
Поклала її головоньку собі на коліна. Зараз вона сама засне.
— Ну як мені не сумувати, коли ти така.. Така!.. Маленька дивнуля…

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: