– тепер я зрозумів.
Пролунав у підземній лабораторії голос Віктора, що відбивався від сірих кам’яних стін і був чутний ще чіткіше через повну тишу. Єдине, що хоч якось заглушувало його, – це булькання в резервуарі з розчином, де все ще була рожева істота, що, мабуть, уже років з десять не розплющувала очей. Мабуть, у старого вченого все ж вийшло продовжити життя своєму улюбленцю, тільки якою ціною. Хоча Віктор вже не збирається розмірковувати про подібне, адже він погодився із рішенням Сінджейда. “Мутація має перемогти”. Віктор має перемогти. Занадто багато він не встиг зробити, але вони з Джейсом створили те, завдяки чому їх запам’ятають. Їх хекстек. Однак вони не досягли мети. Він ще не зробив життя людей Зауна кращим. Віктор не планує так просто програвати хворобі. Йому ще не час іти. Бурштинові очі Віктора горіли від спектру почуттів, хоча, мабуть, найсильнішою була саме рішучість.
На превеликий подив молодого вченого Сінджейд не відмахнувся від нього, не прогнав. Ні. Він прийняв Віктора, як заблукалого хлопчика. Швидше це виглядало ніби блудний син повернувся додому. Можливо так і було. Віктор справді заплутався. Він прийшов за порадою та отримав її. Він після стількох років знову у Зауні. У рідному місті просоченому у кожній шпарині вихлопними газами. Нехай у хлопця і не повинно бути особливої прихильності до цього місця, але тут його дім, і він зобов’язаний зробити все, щоб зробити це місце кращим. Віктор завжди про це мріяв, але все ніяк не міг дійти до мети.
Заун не Пілтовер. Вони зовсім різні. Рівні форми та акуратні лінії будинків верхнього міста, змушують замислитися про високе. Там процвітає академічне мистецтво і як, здавалося, щасливе та мирне життя. Заун відрізняється своєю грубістю, але привітністю. Товстосуми сюди в житті не сунуться. Ті, хто не щирий не можуть ужитися у тутешніх вузьких вуличках, які притискають тебе до себе, змушуючи відхаркнути пихатість і піти розвіятися в барі. Пілтовер був містом прогресу, але Віктор вважав, що саме Заун з його постійно допитливими мешканцями більше заслуговують на цю честь, адже саме тут у короткі терміни відбуваються безліч подій, що змінюють місто не щодня, а щогодини.
Віктор почав оглядатися на всі боки. Все змінилося: з’явилося дороге обладнання, рідкісні інгредієнти та матеріали. Старий не прохолоджувався весь цей час, щоправда, і він виглядав не дуже. Закривав пів обличчя за потертими ганчірками. Можливо, ховав наслідки невдалого експерименту. Хто знає. Віктор раптом замислився про те, що якби він залишився тут довше, то, можливо, знав би царину біології трохи краще, що допомогло б і самому впоратися з хекскордом, але він відразу відігнав подібні думки. Якби він наліг на цю сферу, втратив би знання в іншій. Не можна знати все. Це як вони з Джейсом. Той наділений приголомшливим талантом відчувати метал, Віктор же змусить запрацювати що завгодно. Так було завжди. З моменту їхнього знайомства. Теплі спогади їхніх відкриттів лише підштовхували хлопця до рішучих дій. У нього більше нема часу тягти. Більше немає.
– Джейс зрозуміє.
Худі пальці взяли колбу з сяйвом, що переливалося кислотно-рожевим відтінком. Такий яскравий колір, майже зачарував Віктора, тільки він бачив речі куди прекрасніші. І це не зрівнятися з хекстеком, хоч і може допомогти їм зробити прорив. Сховавши колбу всередину скривавленої форми палиці, яку зробив Джейс після того, як минула розлетілась на друзки, Віктор попрямував назад. Він був окрилений. Ось віно. Прорив. Під пальцями легке поколювання. Вчений упевнений, що зможе зрушити з глухого кута у вивченні хекскорду, хоча б на один крок. Краще поки Джейсу не знати, що він намагається утнути, але час діяти рішуче, незважаючи на етику. Тим більше, Віктор же не ставитиме ні на кому експеримент. Тільки на собі. Джейс повинен його зрозуміти.
– Стривай.
Пролунаав вже хриплий голос зовсім не гостя, а господаря цієї лабораторії. Сінджейда не можна назвати приємною особистістю, але принаймні Віктор бачив у ньому давнього вчителя, і вченого це не бентежило. Він сам по собі мало звертав на таке. Цьому, мабуть, Віктор навчився у Джейса. Той теж прощав зауніту купу уїдливостей, припорошених грубістю.
– Нещодавно ходили чутки, що тутешній хлопчик може використовувати час на свою користь.
Віктор зупинився і обернувся. Час на власну користь? Звучить неможливо, але навіть вигадки Джейса бувають значно фантастичнішими.
– Думаю ось це тобі допоможе. Я не так обізнаний у цій галузі. Воно буде тобі корисніше.
Вчений передає невеликий шкіряний мішечок Віктору. Хлопець заглядає всередину, бачачи дивне каміння схоже на хекскристали, але тільки зеленого кольору. Віктор кивнув і надійно сховав мішечок під одяг. Ці камені можуть стати наступним об’єктом дослідження Віктора. Ідея володіння часом, звичайно, подобалася зауніту, але як би це не виявилося лише чутками.
* * *
Як дивно… На мосту миротворці, а люди із Зауна намагаються пройти до Пілтовера. Невже почалося повстання, доки він був унизу? Миротворці його пропустили, але сказали почекати на радника Таліса. Сидячи з іншого боку барикади, Віктор відчував себе зрадником. Люди намагалися відстояти свої права, але їх не пропускали, а він спокійно сидить і чекає на Джейса. Від думки, що завдяки другу він став тим, кого ненавидів, всередині все хололо. Кепське відчуття.
Поява Джейса не покращила морального стану Віктора. Той тільки обурювався, а друг більше переконувався в тому, що влада засліпила його колезі. Його Джейсу. Раніше такого не було. Чому Вікторові так прикро і сумно зараз дивитися на Таліса?
– Я теж із нижнього міста.
Віктор розлютився. Він не хотів сваритися з Джейсом, але той справді сказав дурницю. Як він міг це зробити, дивлячись Віктору в обличчя?! Невже все забув?! Так, може вчений і не хотів зайвого бруду, але злість наповнила його, та очі горіли від обурення. Тиск раптово спав. Джейс вибачився, зрозумівши свою помилку. Мабуть спілкування з вищим світом Пілтовера, і до того ж висока посада, і купа нових обов’язків справді вплинули на нього, але як Віктор був щасливий, що хоча б з ним Таліс міг бути собою. Ця дивна думка майнула в його голові, але щоб її відігнати не було вже жодних сил. Та навіть відкидати її не було бажання. Віктор не аналізував їх з Джейсом стосунки, але зауніт усвідомлював, що бажання бути якнайчастіше з другом і зберігання в пам’яті кожен погляд Джейса не береться з повітря.
* * *
Все ж Джейс не зможе бути поруч з ним у процесі досліджень. Він зайнятий радою. Віктор вдячний йому за те, що просуває їхні ідеї, але здається це перетворилося на політичну інтригу. Віктор відчуває, що щось не так. Все мало бути інакше. Чому Джейса немає поруч, коли саме його світлий розум так конче потрібен?! Віктор щоразу не міг встояти, коли бачив блискучі в мерехтінні хекстек очі друга. Ті переливались легким сіруватим відтінком, змішаним із золотом. Хлопець мимоволі згадує, як бачив обличчя Таліса в променях сонця, ті ховали в собі весь світ. Можна було задихнутися, але не можна було не дивитися. Такі моменти були безцінними. Віктор зберігав їх у пам’яті на найважливіших полицях. Навіть зараз, коли він вирізує руни на своєму тілі, він думав не тільки про майбутній експеримент, а й про людину, в яку і якій вірив. Джейс постійно приходив із неймовірними та фантастичними ідеями, але Віктор лише злегка посміхався і разом із Талісом реалізовував їх. Вчений відчував себе всесильним, адже, за словами Джейса, створював неможливе. Це не могло не гріти серце особливо холодними вечорами.
Ввівши препарат, дороги назад не було. Віктор прийняв рішення. Настав час ступати на шлях прогресу, поки він ще може стояти на ногах. Вчений дозволив потужній енергії вдертися до свого тіла. Здавалося, вона розриває його зсередини. Цей жар у всьому тілі змушував як кричати, так і завмерти від такої напруги. Зауніт вже не був певен, що зможе витримати цей експеримент. Невже це кінець? Весь шлях, яким йшов Віктор враз почав руйнуватися на очах. Ця страшна сила, яка розривала його свідомість від болю, не давало прийти до тями. Вени горіли під шкірою. Очі мерехтіли рожевим. Дихання сперло від того, як усередині все одночасно і стискалося, і палало. Якщо так триватиме далі, його справді розірве на частини, але відірвати руку від хекскорду Віктор уже не мав сили.
– Вікторе!
Тіло струснулося від того, що його хтось намагався відтягти від пристрою. Віктор відвів погляд від винаходу, бачачи свою помічницю, що намагалася його врятувати. Енергія всередині ніби стала горіти ще сильніше. Дівчина на очах стала перетворюватися на пил. Ні! Ні! Ні! Це не те, чого прагнув Віктор. Він лише хотів змінити своє життя. Хотів вилікуватися, щоб і надалі працювати на майбутнє людства. То чому зараз все відбувається інакше?! Чому він губить чиєсь життя через чортів експеримент?! Тіло охопило фіолетово-рожеве світло. Біль припинився, але в кімнаті горе-вчений залишився один.
– Скай!
Віктор відразу підповз до праху на підлозі, обійняв окуляри дівчини, усвідомлюючи що сталося. Прагнучи прогресу, він пішов по головах. Він буквально вбив людину через те, що зайшов у глухий кут у своїх дослідженнях. Все могло б бути інакше. Правда ж? Чорт, чому він узагалі пішов на це?! Скай би була жива… Нічого б не сталося… Навіщо він зв’язався з сяйвом? Ха… все дуже просто – Віктор би не вчинив інакше. Він розуміє, що все одно пішов би на це. Він нічого не робить просто так. Часу обмаль. Іншого виходу не було. Ах… Джейс… Джейс… як же тепер він зізнається йому в цьому? Джейс відвернеться від нього? Це буде найгірший результат із усіх. Віктор не зможе винести цього.
* * *
Стоячи на краю, Віктор востаннє задивився на західне сонце, в променях якого так любив дивитися на друга, в очі, розглядати все і разом із ним радіти новим звершенням. Однак після скоєного Джейс точно не прийме його. Відвернеться. Віктор став убивцею. Тепер він навіть не може нормально дивитись Талісу в очі. Він накоїв надто багато. Очевидно, єдиний вихід – це більше не робити помилок, але це можливо тільки якщо перервати життя. Впавши звідси, Віктор точно вже не отямиться. Час це закінчувати. Він загрався. Дрібний крок ближче до прірви та …
– я не завадив?
Голос Джейса відразу обриває бажання померти. Сам голос пролунав у глибині серця так чітко, що хотілося продовжувати слухати. Якщо він помре, то більше не зможе почути голос Таліса. Це найстрашніша втрата, яка тільки могла бути. Мабуть, тільки через це Віктор наразі не збирається вмирати. Принаймні, зараз точно.
– Тобі треба знищити це.
Твердо сказав Віктор, бо не може знищити хекскорд, на який витратив стільки сил. У нього немає більше часу на нові відкриття, а ось у Джейса не має бути через це проблем. Віктор не повинен залишити по собі те, що завадить другу рухатися шляхом прогресу. Все ж, глянувши на Джейса, миттєво сперло дихання. Йому було соромно за нещодавне, але обличчя Таліса не було засуджуючим. Той дивився на Віктора як раніше… як… стією ж незрозумілою надією в очах. Тільки якщо раніше йому подобався цей погляд, то зараз було відверто ніяково.
* * *
Сидячи в бібліотеці в секції старовинних книг та рукописів, Віктор наштовхнувся на книгу більше схожу на чийсь щоденник і дуже старий. Пожовклі сторінки були готові розсипатися на очах, але їх стримувала груба обкладинка та мотузок. Вченого щось тягло до неї. Він прийшов сюди лише тому, що хотів знайти тихе місце і нарешті зважитися на те, щоб зізнатися Джейсу в скоєному. Не можна ховати від нього подібне. Соромно зізнатися, але Віктору не вистачає духу зробити це. Він і так при смерті. Отруєння легень заунськими парами, якими той надихався у дитинстві, нікуди не поділося. Він помре від цього. Це й так зрозуміло. Віктор ніколи не скаржився Джейсові на своє здоров’я лише з однієї причини: він хотів запам’ятатися другові не як хворий зауніт з неординарним мисленням, а рівний йому винахідник, хороший напарник і той, на кого можна покластися, навіть якщо не в буквальному значенні слова. Віктор вважав свій стан жалюгідним, але ці думки розчинилися, коли той тримав у руках потерту книгу. Торкаючись до неї, він ніби чув звідкись пісню, але поки що не міг збагнути звідки. Віктор гортав сторінки і зрозумів, що це якась казка, тільки чомусь більшість сторінок були порожні.
«Війна була страшною, але час назад я оберну, щоб запобігти смерті цій. І знову в руки меч беру. О ні, не для того, щоб направити на того, хто подарував мені його, а щоб підставити йому плече та захистити від горя майбутнього. Я буду поруч, як світло та тінь, як небо та земля. Виправлю все. Ти тільки дочекся мене…”
Цей абзац запам’ятався Вікторові. Казка була простою і банальною. Двоє братів щось не поділили, і один убив іншого. Після, усвідомивши помилку, один повернувся в часі, щоб виправити це і стати братові кращою опорою. Таке в кожній книжці можна знайти, але сама суть привабила вченого. Його пальці трохи тремтіли.
– Я все виправлю…
Нема чого чекати своєї смерті. Якщо є хоча б один шанс, то Віктор має його використати. Так, він не має часу, але це його не зупинить.
– Джейс мене зрозуміє.
Віктор знову почув дуже тиху ледь вловиму пісню, поки тримав книгу. Вона вела звідкись зовні бібліотеки через довгі коридори. Звеніло у вухах, але це було приємно. Дивна мелодія, ніби вабила вченого за собою. Цікаво, звідки вона…